Місто дощів та кайданів

- Вибачте, трохи затрималась, - Фіне спустилась сходами.

О Юн вже чекав на неї біля дому. Окинувши її поглядом, він подумки подякував Дощовому древу за ясну та теплу погоду. Фіне у світлій сукні виглядала неймовірно ніжно і мило. Руде волосся вона підібрала у високий хвіст,  але пасма все рівно падали їй на очі. 

- Нічого, я щойно приїхав, - сказав він, - куди хочеш піти? Я забронював столики у декількох ресторанах в центрі, про всяк випадок. Але можливо, ти хочеш у якесь інше місце?

- А ми… ви були у барі Саю? – запитала Фіне.

- Це той гриль-бар поряд з алеєю Дощового древа? – здивовано звів брови чоловік.

- Так! Там готують найкращі креветки у кисло-солодкому соусі! – посміхнулась дівчина, - чи… можливо, вам таке не подобається?

- Підемо куди забажаєш, - відповів О Юн, - тоді відміню броні.

Фіне і сама розуміла, що гриль-бар – не найкраще місце для першого побачення. Але світитися у центрі не хотілось. Не вистачало, щоб хтось її впізнав. А судячи по тому, які накази віддавав О Юн комусь у телефон, він забронював столики в усіх найдорожчих місцях, де часто відпочивали колеги батька та друзі її сестер.

У Саю завжди було шумно. Сьогоднішній вечір був не виключенням. Декілька великих компаній випивали після роботи, якийсь парубок незграбно загравав до дівчини за барною стійкою, декілька подружок голосно сміялися центрі залу. Вільних столиків було не багато, хостес провела їх за ширму у самому кутку. Коли вони зробили замовлення і їй принесли напої, Фіне розгубилась. Вона не знала, як почати розмову. На побаченнях вона вже давно не була. Та і її досвід у романтичних стосунках був не багатим. Всі ті «побачення» які влаштовував їй батько не мали нічого спільного з романтикою і тим більш, ніхто з запропонованих «партнерів» їй ніколи не подобався. В родині Орай ніколи не було місця коханню, лише холодному розрахунку. Усі діти Девона Орай мали вступити у шлюб лише з однією метою – розширення влади О-Груп і, власне, самого президента. Тож зараз, дивлячись на О Юна, вона навіть не знала, як себе поводити.

- А тут атмосферно, - порушив тишу між ними чоловік.

- Ви раніше не бували у таких місцях?

- Бував, ще коли був студентом, - промовив О Юн, - дуже давно.

- А де… де ви навчались?

- У Юридичній академії Ноулес, в Ашікайсе.

- Серйозний заклад, втупити туди дуже важко, - з неприкритим захопленням, сказала Фіне, - чотири роки тому я проходила практику у фірмі одного з випускників.

- Часом не Нолана Доу?

- Так! У нього. Ви знайомі?

- Навчалися на одному потоці. Він був ще тією занозою.

- Ви були друзями?

- Не сказав би, скоріш, суперниками. Постійно змагались за місце в рейтингу. Але Нолан завжди перемагав. Тому, після випуску він відкрив свою фірму, а я став найманим адвокатом і, як бачиш, не довго протримався в цій професії. Дозволиш особисте питання?

- Дозволяю.

- Нолан – ще той душний тип. До своїх практикантів висуває занадто завищені вимоги. І якщо ти потрапила до нього на практику, то ти явно виділялась на фоні інших кандидатів. Чому ти пішла з перспективної фірми і почала працювати у кавʼярні?

- Ммм… - Фіне задумалась, - як би так сказати. Думаю, я просто вигоріла. А у кавʼярні опинилась випадково.

Вона майже не збрехала. Просто вирішила, що на першому побаченні буде недоречно розповідати, що більше не могла повернутися туди, де познайомилась із Іаном.

- А ви дасте відповідь на особисте питання?

- Це буде чесно.

- Чому ви вирішили мене запросити?

- А хіба все до того не йшло?

- В якому сенсі?

- Нууу… - Юн відпив зі свого келиха, - декілька тижнів приходив у кав’ярню майже щодня, замовляв лише тоді, коли була ти, думав, помітно, що ти мені цікава.

- Хах, - розсміялась Фіне, - то це ви так… фліртували зі мною?

- Вийшло не дуже? – усміхнувся Юн, дивлячись на неї, - це не моя сильна сторона.

- А які ваші сильні сторони?

- Я завжди тримаю своє слово, - відповів він.

Офіціантка принесла замовлення. Розмова потягнулась легко, невимушено. Хоча О Юн і не був балакучим, він цікавився її життям. Питання ставив дуже тактично, уникав тем, які могли поставити її у незручне становище. На питання Фіне відповідав односкладно. Більше він слухав. І вона спіймала себе на тому, що їй дуже комфортно поряд із ним. Вона не підбирала слова, не продумувала свої відповіді заздалегідь,  не намагалась прорахувати наперед його питання. З ним було просто і приємно. Так, наче вони були вже давно знайомі.

Час минув майже непомітно. Коли вони вийшли з бару, було вже темно і трохи прохолодно. О Юн запропонував прогулятись пішки і вони вийшли на алею. Квіти на деревах вже розпустилися. Аромат у повітрі стояв солодкий. Крони підсвічувались маленькими гірляндами, що сприяло чарівній атмосфері. Коли вони дійшли до Дощового древа, Фіне вибігла трохи вперед. У її нефритових очах відблискувало сяйво яскравих синіх квітів. Дмухнув вітер, дівчина відступила на крок назад і наштовхнулась спиною на О Юна. Його руки обережно лягли на її плечі. Підвівши на нього погляд, вона зашарілась. Він дивився на неї, ледь посміхаючись. І бачив її. Таку, яку не бачив ніхто.

- І як хтось взагалі міг відмовитись від тебе… - одними губами прошепотім він.

Але слова його розчинились у пориві вітру.

***

- Трясця… та ви знущаєтесь?!

Ліз побачила їх здалеку. Цербер Рінкю торкався її пані. Пані, за життя якої вона відповідала власною головою. Та як він посмів?! Вдаривши по гальмам, вона вилетіла з машини. Вона ще не знала, що відбувається і як саме зараз вона має вчинити. Але знала точно, треба втрутитись! Фіне Орай потрібно захистити! Вона вже була готова перебігти через дорогу, але хтось вхопив її за лікоть і затягнув у найближчий провулок. Моментально згрупувавшись і приготувавшись себе захищати, Ліз вихопила з кишені шокер. Але одразу ж зупинилась.

- Серйозно, ви знущаєтесь?! – випалила вона.

- Спокійно! – підняв руки Ейден, - це всього лише я.

- Я мало тебе не покалічила!

- Ліз, квітко, ти забула хто я?

- Дійсно… - зітхнула секретарка, - та зараз не до того. Я маю!..

- Що? Зіпсувати таке миле побачення?

- То ти знав?!

- Зізнатися чесно – ні, - похитав головою Ейден, - я здогадувався, що наш О Юнчик всерйоз зацікавився однією леді. Та сама знаєш, він не дуже балакучий. Вперше я її побачив в Едемі, але не впізнав.

- Як ти опинився тут?!

- Я ж його кращий друг. Цей гівнюк не зізнавався, куди йде. Тож я просто вирішив прослідкувати.

- Що це все означає?! Це якийсь план?! Змова?!!

- Та заспокойся ти!

- Заспокоїтись?! Цербер! Він!..

- Він не знає, хто вона!!!

- Ааа? – Ліз спантеличено вирячилась на блондина, - в якому сенсі… не знає?!

- Нуу… про Фурію Кіріну він тільки чув, вони ніколи не пересікались, сама ж знаєш. Його довго не було в Аме.

- Хочеш сказати, вони випадково зустрілися?

- Так і кажу.

- Не вірю я у такі збіги!

- Я б і сам не повірив, якби не побачив.

- Так, - насупилась Ліз, - це потрібно зупинити!

- Ліз… будь ласка, зачекай.

- Що?! Чого чекати?! Доки про це довідається мій бос?!

- Я не дозволю тобі втрутитись.

- Чому?!

- Тому що Юн вперше до когось щиро проявив цікавість! Вона дійсно йому подобається! І здається, це навіть взаємно.

- І що?! У цих стосунків все рівно немає майбутнього! Він з Рінкю, вона Орай! Це як…

- Як ми?

- Тц… - Еліза запнулась, - якщо тобі так простіше сприймати, то так! Як ми!

- Хто знає, може їм стане сил все змінити. Все таки вони Цербер Рінкю і Фурія Кіріну, - тихо промовив Ейден, зробивши крок до жінки, - можливо… це буде шансом і для нас?

- Яким шансом? – Ліз відступила на крок, але вперлась спиною у стіну, - ми розійшлись не тому, що ви з Рінкю, а я з О-Груп, пане Нілет.

- І знову ти… - Ейден вдарив рукою над її вухом, - забула, як мене звати?!

Вона мовчала.

- Скажи. Моє. Імʼя.

- Ейден, - прошепотіла вона, дивлячись йому в очі.

- Розумничка… - блондин вп’явся в її губи.

Вона спробувала його відштовхнути, але марно, він був сильнішим. Та і зізнатися… вона зовсім не хотіла, щоб це припинилось…

***

Коли Ейден прокинувся, Ліз сиділа на краю широкого ліжка і натягувала чорні панчохи. Швидко одягнувшись, вона взяла зі столу сумку, телефон і ключі від машини. На чоловіка вона навіть не глянула.

- Гарного тобі дня… - кинув він їй у спину.

Знав, що зупиняти немає сенсу. Ліз все рівно піде.

- Дякую. І тобі, - стримано відповіла вона і пішла.

Номер у готелі на околиці міста. Самотня, пуста кімната. Він лишався у ній вже не вперше. Ліз завжди йшла перша, а він не міг її зупинити. А коли двері за нею зачинялися, він згадував… дитинство, яке вони провели разом. І як він вперше зрозумів, що закохався в неї, своє перше зізнання і першу її відмову. З теплом він згадував, як не здавався і все більше залицявся до неї, розуміючи, що вона також закохана у нього. Він згадував, як вперше взялися за руки, перший поцілунок, першу ніч… і той клятий день. День, коли все розлетілось гострими уламками.

- Такі як ви, пане Нілет, віддають накази. Такі як я – цим наказам коряться, - промовила вона. І ці слова були гіркі.

З тої пори він не впускав можливості зустрітися з нею. Шукав випадкових зустрічей, намагався торкнутися хоча б мимохідь. А іноді… між ним знову спалахував вогонь, що хоча б на одну ніч міг засліпити її…

День на підлозі задзвонив телефон. Ейден намацав його і не глянувши на екран, підняв слухавку.

- Слухаю.

- Де тебе чорти носять?

- О, Юнчик! – оживився Ейден, - як побачення?

- Знову слідкував за мною, сталкер збочений?!

- Просто проходив повз. Так, а що? Ти шукав мене? Невже скучив?

- У нас проблеми.

- Ой-йой, невже мій братик знову щось утнув?

- Не впевнений, що зможу це довести. Мої люди перехопили в доках велику партію Сяйва. Чотирьох бовдурів, що мали забрати товар, ми також спакували. Я ще не повідомляв у Рінкю, знає лише моя група. Чекаємо лише на тебе. Але ж ми півночі тебе шукали!

- Ясно. Вітаю у моєму світі, Юнчику. Зазвичай, це я тебе шукаю. А що, твоє побачення закінчилось раніше, ніж моє?

- Ой, стулися. Тягни свою дупу сюди. Я скину тобі координати.

У телефоні запанувала тиша. Ейден посміхнувся. Ліз ненавиділа О Юна. Їхні стосунки не склалися із самої першої зустрічі. Та причина була навіть не в тому, наскільки вони були різними. Вони мали однаковий соціальний статус, вона навіть вищий, ніж він. І Еліза Йон просто ніяк не могла пробачити йому те, що він може дозволити собі розмовляти з Ейденом так, наче вони на рівних. В той самий момент, коли вона жадала того більше за все…