Місто дощів та кайданів

Десь із під одягу, недбало скинутого на підлозі, задзвонив телефон. Юн рукою намацав його і поглянув на екран. Шоста година ранку.

- Я слухаю, - промовив він у телефон, піднявшись з ліжка.

- Юнчику, ти вже вибачай, що заважаю тобі другий тиждень не вилазити з ліжка, але відпустка скінчилась. Ти мені потрібен. Сьогодні ж.

- О котрій?

- Чим раніше – тим краще. Ми дещо знайшли. Тож, є розмова.

- Я здогадався, - О Юн поглянув на сплячу Фіне, - буду за дві години.

- Півтори. Зустрінемось у Одетти.

Ейден кинув слухавку. Голос у нього був награно спокійним, але Юн занадто добре його знав. Молодший Нілет був збентежений, навіть трохи нервував. Зважаючи на все, що сталось, вони разом з Ліз таки знайшли докази причетності до «третьої сили» Інгрена. Можливо навіть дізнались, хто був його спільником з О-Груп. Все ж, Ейден хоч і клеїть з себе дурника, але роботу свою знає. Йому завжди було зручно вдавати з себе ідіота, аби ніхто і ніколи не бачив у ньому загрози. В цьому він безперечно досяг успіху. До того ж, якщо він дійсно працював у парі з Ліз Йон, їхнє розслідування було приречене на успіх.

О Юн сів на краєчок ліжка і ледь торкнувся кінчиками пальців прядки рудого волосся. Ці два тижні були дійсно казкові. Йому навіть не вірилось, що це було насправді. Всі ці дні вони проводили разом. Виходили лише ввечері, аби прогулятися парком, подихати свіжим повітрям та помилуватися яскравим цвітінням Дощового древа. Вдень вони читали один одному в слух книжки, дивилися старе кіно, дрімали в обіймах один одного. Так спокійно і безтурботно минали ці дні. А вночі вони танцювали під тиху музику, пили червоне вино, розмовляли, відкриваючись все більше. Час, проведений разом, здавався подарунком священного Дощового древа чи самої долі, хто зна…

Фіне потягнулась і відкрила очі.

- Я збудив тебе? – тихо запитав Юн.

- Угу… - сонно кивнула вона, - котра година?

- Шоста, - відповів він, - можеш ще поспати.

- А ти?

- Мені потрібно буде від’їхати, - посміхнувся Юн, - це по роботі.

- Ти надовго?

- Ні, годину, може дві.

- Тоді я сходжу додому.

- Що? Навіщо тобі?

- Юн… - Фіне сіла на ліжку, - я ж два тижні вдома не була.

- Тобі тут не подобається? Якщо хочеш, я придбаю інші апартаменти, зможеш обрати сама, - трохи схвильовано промовив О Юн.

Фіне зашарілась.

- Ти наче пропонуєш мені жити разом, – прошепотіла вона.

- Так, - прямо відповів чоловік, - чому тебе це так дивує?

- Просто… так раптово…

- Раптово? – Юн схилився над її обличчям, - я просто хочу прокидатися і бачити тебе поряд, засинати поряд з тобою. Вечеряти разом і слухати, як пройшов твій день, варти тобі каву зранку, підвозити тебе на роботу. Це буде трохи складно, якщо ти повернешся до себе.

Фіне на секунду забула як дихати. Цей чоловік продовжував її вражати. З кожним новим днем, його слова, його дії. Його різнокольорові очі дивилися на неї з такого пристрастю і в той же час, погляд його був таким ніжним.

- А ти виконаєш свою обіцянку?

- Так, я все тобі розповім, - кивнув Юн, - я ж казав, я тримаю слово. Лише розберусь з деякими справами.

Фіне кивнула.

- Знаєш… - сказала вона тихо, - кажуть, в районі алеї Дощового древа нещодавно добудували затишний житловий комплекс…

- З’їздимо туди, подивимось, - одразу ж сказав Юн, - я домовлюсь. Сьогодні ж! Щойно закінчу з усіма справами – одразу ж приїду за тобою.

- Я чекатиму на тебе в себе. Візьму трохи речей. Не можеш же ти мені все постійно купувати.

- Чому? Можу.

- І все ж таки, деякі речі треба забрати, - посміхнулась Фіне, - не хвилюйся так, все буде добре. Впевнена, більше до мене ніхто не сіпнеться. До того ж, моя сила повернулась, я зможу себе захистити.

Вона цьомнула його в щоку і пішла збиратися. Юн дивився їй в спину, вона виглядала щасливою і ще вродливішою. Все було добре. Та чомусь, відчуття тривоги не покидало його.

***

Одетта Едельбург була давньою подругою Ейдена. Її бар був їх звичним місцем зустрічі. Хочеш заховатися – заховайся у натовпі. Непримітний маленький бар з великими панорамними вікнами, що здалеку нагадував великий акваріум. Він знаходився на одній з центральних вулиць міста, ввечері людей тут завжди було багато, а зранку він не працював. Але для особливих гостей двері його завжди були відчинені.

- Ну ти б хоч комірця застібнув, - пробурмотів Ейден, коли Юн опустився на стілець навпроти, - сховай вже ті свідоцтва щасливої бурхливої ночі.

- Не заздри, - усміхнувся чоловік.

- А я от заздрю, Юнчику! Ще й як заздрю! Так просто взяв і захопив серце Орай. Я провів з Ліз цілих два тижні, але навіть до поцілунків не дійшло…

- Але ж лід почав танути? – лукаво зауважив О Юн.

- Хто зна… - задумливо промовив Ейден, - і взагалі. Не про це зараз мова! Коротше кажучи, ти мав рацію. Не помилився взагалі ні в чому.

- А хіба я помилявся хоч раз?

- Ми з Ліз все знайшли. Варто віддати Інгрену належне, він вміє ховатися. Але так і не навчився обирати собі надійних партнерів. Жан Кано – член ради директорів О-Груп, він був з ним у змові. У його будинку були знайдені документи на всі будинки, вся чорна бухгалтерія і найголовніше, після ніжного допиту Ліз, він був готовий злити всі імена.

- Якось занадто просто.

- Не скажи… - Ейден зітхнув, - Інгрен створив справжнє «третє підпілля». Більше сотні торгових точок. Борделі, притони, зброярі. Звичайно, знаючи всі імена, лишиться тільки знайти всіх і схопити. Але на це піде багато часу…

- А що як укласти угоду з О-Груп? Ваш батько наче так і планував. Чому б тобі не виступити в підтримку цієї ідеї? Ти, все ж таки, його син.

- Не дурний, так і планував, - відмахнувся Ейден, - тим більше, що сьогодні нарешті батько зустрінеться з Девоном Орай.

- Хіба їхня зустріч не мала пройти завтра?

- Так, це офіційна версія. Але щоб запобігти спробі замаху на президентів зустріч проведуть сьогодні. Правда, ми знайшли не всіх щурів. Хтось міг попередити Інгрена.

- Якщо це станеться, ти будеш у небезпеці, - похмуро промовив Юн, - твій брат не з тих людей, хто лишиться осторонь, коли хтось намагається йому заважати. До того ж, виступаючи проти нього, ти буквально заявляєш на свої права на конгломерат.

- Власне, про це я і хотів поговорити, - усміхнувся Ейден, дивлячись в бік, - я планую відкрито заявити про свої права. А отже, підпілля лишається без голови.

- Навіть не проси, - похитав головою О Юн, - забагато мороки.

- Ти не зрозумів, - поглянув йому в очі Ейден, - я хочу знищити підпілля.

- Що?.. Ейден, ти хоч уявляєш, про що говориш?

- Так. Щойно Ісабела Орай стане головою О-Груп, я хочу представити свій план ліквідації підпілля з обох конгломератів. Цей застарілий устрій потрібно змінювати. На це знадобиться не один рік, багато ресурсів. Але це реально. І для цього мені потрібен ти.

- А я-то чим допоможу? Я головоріз, забув?

- Ти адвокат, О Юн! Найрозумніший і найдосвідченіший з усіх, кого я знаю. Ти не програв жодної справи, поки був правою рукою Дохьона. І твоя інтуїція ніколи мене не підводила. Виконай нарешті волю свого батька. Очоль родину Кан і стань моєю правою рукою.

- Ейден, я…

- Це шанс для нас двох, Юн.

Кан поглянув на друга. Вперше у його погляді було стільки рішучості.

- Подобається тобі це чи ні, майбутнє з принцесою Орай реальне лише за цих умов. Думаєш, її батько відпустить її просто так? Благословить вас? Ні. Він божевільний, як і мій брат. Хоче війни. І йому потрібна Фурія Кіріну і він поверне її за будь-яку ціну. Але якщо… якщо не буде підпілля, не буде і потреби у Фурії. Не хочеш зробити це для мене? Зроби це для неї. Стань на мій бік, Кан О Юн!!!

- Хитрий лис, - посміхнувся О Юн, - що ж, я…

Його слова заглушив вереск гальм, дзенькіт вибитого скла і стрілянина. Панорамне скло розлетілось на уламки, коли у нього в’їхало чорне броньоване авто…

***

У двері постукали. Фіне насторожено прислухалась. Гостей вона не чекала. І нікому окрім сестри не казала, що повернеться додому за речами. Тихо, наче кішка, вона підійшла до дверей і обережно їх причинила.

- Тц… Брідж! – вигукнула вона, - ти б хоч попередила. Я мало тебе не підірвала.

- Значить, чутки не брешуть? Твоя сила повернулась? – замість привітання промовила молодша.

- Можна і так сказати, - кивнула Фіне, - ти чого тут?

- Треба поговорити. 

- Чому не подзвонила?

- Не хотіла, щоб хтось нашу розмову чув. Іса заборонила мені втручатися, але…

- Брідж, - Фіне з осторогою поглянула на сестру, - що сталось?

- Ми знайшли щура у раді директорів, - промовила Брідж, - і зараз сестра з батьком їдуть на зустріч з Нілетом. Думаю, сьогодні вони укладуть мир. Принаймні, Нілет з Ісабелою точно домовляться, щойно вона очолить О-Груп.

- Чудова новина.

- Та я тут не тому.

Фіне вперше бачила сестру такою. Бріджит завжди мала проблеми з вираженням своїх емоцій. Зараз вона була роздратована, спантеличена, схвильована. Вона наче підбирала слова, щоб не образити старшу сестру, але в той час, вона виглядала так, наче бореться зі своїм бажанням накричати на неї.

- Твій коханець… Кан О Юн, Цербер Рінкю. Ти знала про це?

Фіне завмерла. Вона із самого початку знала, що О Юн тісно повʼязаний з підпіллям. Здогадувалась, що він належть до Рінкю. Але родина Кан…

- Родина Кан відповідальна за всі найгучніші конфлікти, - продовжила Бріджит, - я чула, що Кан О Юн був обраний самим Кан Дохьоном на місце його наступника.

- Кан Дохьон був людиною честі…

- Так, але родина Кан була і лишається псами Нілетів. Весь бруд на їх руках.

- А бруд О-Груп на моїх, - спокійно сказала Фіне.

- І на моїх, - зітхнула Бріджт, - послухай, Фіне, я тут не для того, аби читати тобі нотації. Я просто хотіла впевнитись, що ти впевнена у своєму виборі. Просто… це ж Цербер. Після того випадку…

- Ти про бійню у Ландау?

- Так, - кивнула Брідж, - ніхто не знає, з чого все почалось. Він просто голими рукам поклав більше десятка людей. Один. І після цього його вислали в Ашікайсе. Тому я і переживаю за тебе. До того ж, наш батько…

- Все добре, Брідж, - м’яко посміхнулась Фіне, - я вірю Юну.

- Ну якщо так… - Бріджит не договорила, задзвонив її телефон, - так, слухаю. Що?! Де це сталось?! Як вони?! Тц… я вже їду!

- Бріджит? – Фіне вхопила сестру за лікоть, - що сталось?

- Іса з батьком потрапили в аварію, - сталевим тоном промовила Брідж, - це була спланована аварія. В них врізалось авто. Зареєстроване на Кан О Юна.

- Я з тобою!

- Ні! – гаркнула Бріджит, - зараз ти… лишись тут. Щойно я знатиму, що з батьком та Ісою, я подзвоню тобі.

Вона вибігла з квартири. А Фіне лишилась стояти біля дверей. Руки самі потягнулись до телефону.

Набраний вами номер не відповідає…