Шляхи до серця

Єлизавета зайшла до номеру. Конференція вже закінчилася, але Мирослав залишився на розмову із іноземними партнерами. Олена ж знову кудись втекла і весь ранок її ніхто не бачив. Зрештою, це було навіть на краще: юрист не дуже був потрібен на презентації, а Олена минулого вечора вже встигла заробити кривих поглядів. Єлизавета не розуміла, як вона так довго затримується на високій та відповідальній посаді. Скільки вона не спостерігала за дівчиною, та створювала враження доволі легковажної людини. Навіть на конференції вона встигла знайти собі пригод. Можливо вона добре знається у своїй сфері, але тримати на роботі не працівника, а порохову бочку виглядало доволі ризикованим рішенням. Які такі таланти має Олена, щоб Мирослав при цьому всьому ще й взяв її на міжнародну конференцію, було для Терен загадкою.

Єлизавета огледіла приміщення. Виглядало все доволі акуратно, ніби це був щойно прибраний після виселення номер. Єдине, що видавало в ньому мешканця — валіза. Саме це й шукала Терен. Зачинивши двері на ключ, вона пройшла до спальної кімнати й опустила валізу на підлогу. Усередині був чоловічий одяг та кілька баночок із гігієнічними засобами. Жінка виругалась і поставила валізу на місце. Вона задумливо очима дослідила кімнату, та помітила на столику ноутбук. Яскраві стікери дозволили Терен визначити, що він належав Олені. Більше нічого знайти не вдалося, тож Єлизавета взяла до рук ноутбук і він дивом виявився незапароленим. На ньому було відкрито кілька файлів. Ознайомившись із ними, Терен зрозуміла, що це були матеріали справи про якогось вбивцю. Прогортавши файл, жінка знайшла і фотографію молодого чоловіка. Вона помітила, що він мав деякі схожі риси із Мирославом. З цього моменту Єлизавета стала читати уважніше. Їй вдалося дізнатися, що Лук'ян Романовський, серійний вбивця, був випускником Вінницького національного технічного університету за спеціальністю «Біомедична інженерія» та пройшов інтернатуру як кардіохірург. Він почав вбивати людей ще до отримання диплому, досліджуючи один зі своїх проєктів. Відповідно до записів допиту, Лук'ян не вважав себе винним у вбивствах. Його жертви були покидьками, тож ставити на них експерименти не доставляло йому жодних докорів сумління. На рахунку 28-річного чоловіка було два десятка підтверджених жертв.

Захопившись вивченням справи, Терен не помітила звук відчинившихся дверей. Почувся голос Олени:

— Мир, ти вже повернувся? Я тобі пізніше піджак віддам, добре?

Терен не встигла й кліпнути, як Михайленко з'явилася у спальній кімнаті номера. Дівчина була щойно з душу, про що свідчило ще вологе волосся. Одягнена вона була в кігурумі у вигляді панди, що викликало в жінки ледве помітну усмішку.

Побачивши Єлизавету зі своїм ноутбуком, Олена за два кроки підійшла до неї й закрила його, ледве не защемивши пальці жінки. Дівчина забрала гаджет й поклала назад на стіл. Терен підвелася з ліжка й подивилася на розлючену юристку, намагаючись вигадати собі виправдання.

— Що ти тут робиш? — голос Михайленко звучав незвично низько, навіть був більше схожий на рик.

— Я... Мирослав попросив.

Терен ледве могла зібратися з думками, стикаючись із хижим поглядом Олени. Але дівчина лише зітхнула й заговорила вже спокійнішим тоном.

— У тебе є дві хвилини, щоб піти з номера. Інакше будеш думати виправдання для Мирослава. Не думаю, що він повірить в те, що просив тебе про щось, — дівчина схрестила руки під грудьми. — Час пішов.

Найкращим захистом завжди був напад, тож Єлизавета підійшла до дівчини майже впритул і подивилася в її очі. Олені довелося закинути голову назад, аби не розривати цей зоровий контакт.

— Я шукаю правду, Олено. І мені все одно на чиєму ти боці.

Михайленко ледве не розсміялась в обличчя Терен. Вона усміхнулася й провела рукою по пасму яскравого волосся жінки, спостерігаючи, як воно шовковими нитками спадає з її пальців.

— Дам тобі пораду, моя дівчинко, — Олена подивилася в очі Єлизавети. — Якщо хочеш дізнатися правду — не вір словам, а слухай тишу.

Жінка відійшла від юристки й швидкою ходою пішла до дверей. Проте варто було їй відчинити їх, вона побачила Мирослава. Чоловік здивовано подивився на Терен і вже був готовий поставити доволі логічне питання, як з-за спини Єлизавети виглянув капюшон із мордочкою панди.

— О, Мир, ти повернувся, — Олена підійшла до чоловіка, даючи Єлизаветі можливість проскочити у коридор, але Коваленко схопив її за передпліччя.

— Я можу поцікавитися, що ви тут робите? — він роздратовано подивився на жінок.

— Ні, не можеш.

Мирослав кинув погляд на дівчину, що у тої шкірою пройшли сироти.

— З тобою буде окрема розмова, — чоловік подивився на Єлизавету. — Мій номер — не прохідний двір, як ви тут опинилися?

Терен перевела погляд на Олену, яка схрестила руки на грудях, ображена на те, що її відсторонили від розмови. Мирослав теж подивився на неї, і тепер дівчина заговорила.

— Єлизавета переплутала ваші ключі, — Михайленко підняла до очей Коваленка карту-ключ. — Я якраз повернулася з прогулянки, тому забрала його і зайшла за своїм ноутбуком. Думала, що її карта тут, тому дозволила їй зайти. До речі, поверни Лізі ключ від її номера.

Чоловік втомлено зітхнув і порився у кишенях. Знайшовши карту, він віддав її Терен, але все ще із недовірою дивився на неї. Михайленко позіхнула й віддала Мирославу його ключ, поки Єлизавета поспішила піти.

— Як твій ноутбук опинився тут? — Коваленко подивився на дівчину, зачиняючи двері.

— Я залишила його тут вранці. Казала ж тобі, що він щось заглючив і мені потрібна допомога.

Чоловік втомлено потер перенісся.

— Точно, я забув, — він простягнув руку до дівчини. — Давай гляну.

Олена взяла зі столика ноутбук і, радісно усміхнувшись, простягнула Мирославу. За кілька хвилин він спантеличено подивився на юристку.

— А що тут не так?

— Він не хотів закривати вікна.

Коваленко легко закрив усі відкриті програми і знову подивився на дівчину. Та виглядала не менш спантеличеною.

— Але зранку він не закривав їх! І ще пароль злетів...

— Ну паролю дійсно немає, але ти знаєш, як його поставити, — Мирослав вимкнув ноутбук і віддав Олені. — Якщо це все, я хотів би відпочити.

— Так, звісно, відпочивай, — дівчина вийшла з номеру.

Коваленко втомлено зітхнув й, переконавшись, що ключ від його кімнати знаходиться у нього, пішов у душ. Конференція пройшла доволі вдало. Презентація нового протеза серця справила враження на іноземних інженерів. Багато хто захотів співпрацювати та інвестувати в «Білостеп». З десяток розмов про одні й ті самі речі доволі сильно втомили чоловіка.

Варто було Мирославу лягти, як він провалився у сон. І він віддав би все, аби прокинутися...

Чоловіку вже був до болю знайомий цей чорний світ, цей первородний страх перед чимось за межами людського розуміння. Богиня у білому вбранні і серце в її руках, кожне скорочення якого болем віддавалося у тілі чоловіка, ніби тисячі голок пронизували його. І він не міг нічого робити, лише спостерігати, як з його розкритих грудей тягнуться нитки до серця, відчувати як його тіло паралізує страх, як перехоплює дихання із кожним ударом. І знову чути голос самого Всесвіту із вуст богині:

— Усі шляхи ведуть до твого серця...