Шляхи до серця

Єлизавета увімкнула онлайн-дзвінок. Лише двоє приєдналися вчасно: Олександра і Павло.. За кілька хвилин приєдналася і Сейліна, а от Яна довелося чекати доволі довго. Він приєднався через 15 хвилин. Сидів чоловік у якомусь барі й за його спиною Терен побачила Мінкі, який вдавав, ніби зовсім не помічає камеру. Єлизавета усміхнулася:

— Таки витяг його на побачення?

— Чш, — шикнув на жінку Овсієнко.

Слідчий зробив ковток пива й подивився в камеру з-за плеча чоловіка.

— Я все чую, Лізо.

— Тоді можеш відповісти на питання, — хихотнула жінка.

— Не можу, зайнятий. П'ю пиво, — Мінкі підняв келих. — За ваше здоров'я.

Єлизавета похитала головою. Ян закрив собою чоловіка від камери.

— Вибачайте, що ми так із бару. Були справи.

— Що, отак і на першому побаченні? — посміхнулася Терен.

— Я. Все. Чую, — роздратовано сказав Чхве.

— Та хуй з тобою, Міне. Пий своє пиво, — відмахнулась жінка.

— От і п'ю.

— От і пий.

Павло закотив очі.

— Ви всядетесь чи ні?

— На Яна? Ну свого часу я там вже була, тут питання до Мінкі, — посміхнулася Єлизавета.

Ян похитав головою. Мінкі взяв до рук його телефон, і тепер обличчя слідчого прикрашало екран.

— Лізо, сходи нахуй, я не буду їбати твого брата.

— А він тебе?

— Так, заспокойтеся вже, — роздратовано сказав Стельмах.

Тон чоловіка швидко привів до тями Єлизавету. Мінкі навіть здивувався тому, наскільки швидко вона замовкла.

— Насправді у мене є деякі новини, — сказав слідчий, сідаючи на стілець. — У моєму районі знайшли труп.

— Він якось пов'язаний із «Білостепом»? — спитала Поліщук.

— Труп знайшли доволі близько до «Білостепу». І жертвою виявився колишній слідчий. Мені це не подобається, — насупився чоловік.

— Це хіба не таємниця слідства? — спитав Павло.

— У нас тут і так пацюче кубло, Павле, — відмахнулась Єлизавета. — У мене теж є дещо. В Олени на ноутбуці я знайшла файл із одним серійним вбивцею. Він дуже схожий на Мирослава.

— В Олени є типаж, — гиготнув Овсієнко.

— Серійні вбивці? — в унісон спитали Павло і Мінкі.

— А ви непогано ладнаєте, — сказала Олександра.

Стельмах подивився на неї так, ніби це була образа усієї його родини у 10 поколіннях. Мінкі скривився.

— Отже, про того серійника, — продовжила Терен. — Він лікар. Точніше, біомедичний інженер і кардіохірург. В одному флаконі.

— Він міг би забрати нашу з тобою роботу, — усміхнулася Сейліна.

— Він був би дуже вигідним працівником: дві посади, одна зарплата. Тільки Мирославу не кажіть, — засміялась Єлизавета.

— Не хвилюйтеся, ви незамінні, — усміхнулася Олександра.

Усі раптом замовкли, спантеличені неочікуваними словами Косач. Поліщук усміхнулася:

— О, Сашо, це так мило.

Єлизавета промовчала, лише ніяково усміхнувшись. Мінкі заговорив, нахабно відібравши в Яна телефон.

— То що про того серійника?

— А тобі тільки б серійники, — роздратовано сказав Ян, забираючи назад свій ґаджет. — І пиво.

Чхве раптом згадав, що на столі на нього досі чекає пиво, тож він повернувся до напою, залишивши Овсієнка з телефоном. Єлизавета заговорила:

— Лук'ян Романовський помер у колонії 15 років тому. Вбивав людей заради своїх експериментів, вважав, що допомагає суспільству... Через цю справу все більше підозр викликає Олена. Їй все так легко вдається, усе йде так, як вона того забажає. Навіть Мирослав виконує її забаганки. Ця дівчина доволі розумна... Ще й серійників зберігає в ноутбуці.

— Може Мирослав до нестями закоханий? — посміхнувся Ян, якого в ту ж мить перебив Мінкі.

— Ні за що у світі не повірю в це. Ставлю ящик пива на те, що Мирослав ґей.

— Ну може не ґей, а бі... — задумався Стельмах, але під скептичним поглядом Чхве здався: — Ну добре, він ґей.

— Він вам сам сказав чи що? — закотила очі Єлизавета. — Не можемо стверджувати щодо його орієнтації, але я теж не повірю в те, що хтось на кшталт Миро може бути до нестями закоханий. Зі сторони виглядає навіть навпаки: ніби Олена там одна, хто закохана. Але я б не вірила цій... Ну ви зрозуміли.

Раптом Раллі застрибнув на стіл і пройшов прямо по клавіатурі ноутбука. Сейліна встигла забрати кота на коліна, аби той нічого не чіпав, але той вирвався й продовжив свою подорож клавіатурою. Не витримавши цієї самодіяльності, Поліщук забрала Раллі й винесла за межі кімнати. Кіт близько хвилини нявчав і шкрябав двері, але, зрозумівши, що його не пустять назад, пішов.

Зітхнувши, дівчина сіла назад і побачила, що Раллі набрав якісь літери: «kj[b gjpjhys». Спочатку вона не звернула на це увагу, проте це їй здалося дуже схожим на якусь фразу. Звіривши напис із українською розкладкою, дівчина здивувалася.

— Це може здатися божевіллям, але кіт назвав нас лохами позорними... — сказала вона.

— Що? — Олександра скептично вигнула брову.

Інші також не зрозуміли її. Сейліна відмахнулась.

— Нічого, забийте. То що там про Олену? Вважаєш, що вона насправді вбила директорок? А який мотив?

— Я думаю, що вона спільниця Мирослава. Або ж він її спільник, — відповіла Терен.

— Думаю, поки що найкращим варіантом буде діяти за старим планом, — сказала Олександра. — Але варто бути уважнішими з Оленою. Будь обережна, Лізо.

— Звісно, — усміхнулася жінка. — Я збираюся ще повернутися до тебе.

— Саме тому я нагадую тобі про це. Без самодіяльності.

Терен закотила очі. Очевидно, слова Косач змусили її відсіяти кілька своїх планів.

— Можливо підказки щодо Олени є в мене вдома, — задумалася Сейліна. — У мене зараз її собака, а ще... Є одна річ, яка зараз здається мені дивною. Олена дуже дбає про Раллі, хоча я ніколи не помічала за нею особливої любові до нього. Проте вона допомагала мені з покупкою різних аксесуарів для котів і навіть обирала корм разом зі мною.

— Може вона намагається до тебе підкотити? — посміхнувся Овсієнко.

— Яне, заспокойся, — похитав головою Стельмах.

Ян відмахнувся й вимкнув мікрофон.

— Можливо вона слідкує за тобою через ці речі. Перевір, чи немає в них прихованих камер чи жучків, — сказала Терен.

— Добре, — кивнула Поліщук.

Раптом Мінкі відібрав телефон у Яна і заговорив:

— Слухайте, а що якщо Олена шантажує Мирослава? Може вона має якийсь компромат?

— Чому б йому тоді не вбити її? Вони дуже багато часу проводять наодинці, — задумалася Єлизавета.

— Вона ж не дурепа. Напевно сховала десь компромат, — задумався Стельмах. — До речі, мєнт, а ти чого раптом подумав про це?

— Я згадав, що нещодавно розмовляв із Яною, вони з Оленою дружили. Так вона сказала, що Мирослав не типаж Олени: їй подобаються відкриті, милі чоловіки приблизно її віку, а то й молодше. І в приклад навела Яна, — Чхве покосився на здивованого Овсієнка.

— То я типаж цієї дивної жінки... Жах, — Ян зробив найдраматичніший вираз обличчя, який тільки міг.

Слідчий закотив очі й похитав головою.

— Я думаю, що варто зачепитися за цього серійника з ноутбука Олени. Може він якось пов'язаний із Мирославом. І Сейліно, перевір, будь ласка, ретельно усі речі, які ти отримала від Олени. Можливо вона не наш союзник, але все одно ворог Мирослава.

— Я згодна, — кивнула Олександра. — Твої слова мають сенс. Я була свідком однієї з розмов Олени і Яни. Вони пили в моєму клубі. Яна висловила свої підозри щодо Мирослава, але Олена нічого не відповіла на це. Не думаю, що так реагуватиме закохана людина.

— Дивно, що вони обговорювали такі справи при тобі, — здивувався Павло.

Єлизавета задумалася. Їй згадалися слова Олени:

— Слухай тишу... — прошепотіла вона й раптом пожвавіла. — Це воно! Що якщо Олена весь цей час дає нам підказки? Вона могла спеціально зробити так, щоб Саша стала свідком їхньої розмови. І її ноутбук без пароля в номері Мирослава якраз тоді, коли я туди забралася. І вона сказала мені тоді: «Якщо хочеш дізнатися правду — слухай тишу».

Усі задумалися. Першим заговорив Мінкі.

— Поки не відходимо від старого плану. Я ще пошукаю в базах цього Лук'яна, а Сейліна перевірить речі. Думаю наразі це найкраще, що ми можемо зробити. Якщо щось дізнаємося, то зв'яжемося через Лізу.

— Добре, до зв'язку, — попрощалась Терен і завершила виклик.

***

Мирослав розплющив очі. На цей раз він навіть відпочив — нав'язливе жахіття йому не снилося. Він вже відвик від того, що міг спокійно спати. Чомусь вже вдруге засинаючи поряд із Оленою, він не бачив той сон. Чи було це простим співпадінням?

Чоловік подивився на Олену. Ще було рано, тож вона спала, притиснувшись до плеча Коваленка й обіймаючи плюшеву іграшку панди. Мирослав мимоволі усміхнувся: дівчина виглядала милою. І беззахисною, навіть крихкою. Чоловік простягнув руку до неї, приклавши долоню до шиї Олени. Він міг би прямо зараз задушити її. Наскільки ж абсурдною може бути закохана людина, довіривши своє життя тому, про кого нічого не знає.

Мирослав піднявся з ліжка й подивився на теку із документами. Він відкрив її й дістав фотографію Лук'яна. Давно він його не бачив... Його навіть пробрала якась ностальгія, коли він слухав про Романовського. Зрештою, це навіть було приємно: знати, що Лук'ян ще був комусь потрібен. Навіть Мирослав уже встиг забути про нього. Його ім'я вже звучало так по-чужому, зовсім невідомо, але із солодким присмаком спогадів.

Михайленко перевернулась на інший бік, змусивши чоловіка насторожитись. Він поклав фото назад і закрив теку. Не хотілося б бути спійманим на розгляданні фото серійного вбивці. Дівчина потягнулася і, розплющивши очі, подивилася у вікно. Вона розгублено помітила, що поряд нікого не було, і лише за кілька секунд побачила Мирослава, який все ще стояв біля тумби. Він взяв до рук телефон і сів на ліжко поряд із дівчиною.

— Котра година? — спитала Олена.

Коваленко подивився у телефон і відповів:

— Тільки восьма. Ще рано, можеш спати.

— А ти? Сьогодні теж конференція?

— Так. Будуть презентації другої половини учасників. Розділили на два дні, щоб не замучити людей. Ти не підеш?

— Для мене суцільна мука навіть дивитися на ті креслення. Як ви їх розумієте взагалі?

Мирослав усміхнувся.

— Бо я їх і накреслив.

Олена зітхнула, повернулася на бік, до чоловіка. Вона провела пальцем по його долоні.

— У тебе буде вільний час сьогодні увечері?

— Хіба нам не треба буде збиратися на літак? У нас рейс вночі.

Михайленко похитала головою.

— У нас рейс завтра пообіді.

Коваленко спантеличено подивився на дівчину.

— Я ж казав тобі купити квитки на сьогодні.

— А я купила на завтра.

Чоловік прибрав руку, і підвівся, що змусило Олену сісти на ліжку. Він намагався приховати своє роздратування.

— Невже не було квитків?

— Ні, вони були, — абсолютно невинно відповіла Михайленко, усміхнувшись. — Ліза полетить тим рейсом. А ми погуляємо містом.

Мирослав прикрив обличчя рукою, зітхаючи. Він закипав. Цей вибрик руйнував усі його плани.

— Олено, ти могла хоча б спитати мене. Ти розумієш, що у мене могли бути плани?

— А що б ти сказав, якби я спитала, чи хочеш ти залишитися на ще один день? — усмішка вмить зникла з її обличчя. — Ти б як завжди сказав, що у тебе немає часу, хоча вже півтора місяці обіцяєш, що ми сходимо на побачення.

— Зараз не найкращий час для цього, Олено.

— А коли час? Коли він настане? Усе потім, усе невчасно.

Коваленко нахилився до дівчини.

— Ти з самого початку знала, що у нас не вийде нормальних стосунків. Я казав тобі про це, і ти погодилася.

— Але хіба це причина навіть не намагатися? — її очі наповнилися сльозами. — Хоч раз сходити на побачення. Виділити мені пару годин, Миро. Невже я настільки багато прошу? Я увесь час намагаюся не нав'язуватися тобі, хоч мені й не достатньо того часу, що я маю поряд із тобою. Я намагаюся не бути жадібною, насолоджуватися крихтами твоєї уваги. Але я почуваюся самотньою поряд із тобою, Миро. Самотнішою, ніж коли-небудь.

Чоловік глибоко зітхнув. Він не хотів цих розмов. Він був розлючений вчинком Олени, його дратувала її інфантильність. Його дратувала її жалюгідність. Те, наскільки сильно вона прагнула просто бути коханою... Це привело її до цього моменту. Він міг би подякувати усім тим, хто зробив її такою, бо інакше вона б ні за що не опинилася в його руках. Але прикидатися турботливим чоловіком ставало все складніше. Інколи здавалося, що вбити її було б набагато простіше. Проте він був змушений продовжувати грати свою роль...

Мирослав підійшов до дверей.

— Поговоримо про це пізніше, я маю збиратися на конференцію.

Олена пішла за чоловіком, аби проводити його. Наостанок вона кинула:

— Я обміняю квитки. Вибач.

Вона виглядала засмученою, навіть не лізла цілуватися, як зазвичай. Мирослав був упевнений, що вона образилась. Дівчина зачинила двері прямо перед його носом, до того, як він встиг щось сказати. Коваленко стис щелепу: тільки проблем із Оленою йому не вистачало.