2
Кожне місто, навіть маленьке, має хоч одну локацію, де відпочивають місцеві жителі. У рідному містечку сестер такою принадою була мальовнича річка. Тут завжди водилася риба на всяк розмір і смак, й було безліч місць, де можна відпочити душею й тілом. Влітку, особливо на вихідних, тут просто рябіло від численних кольорових парасольок, повсюди бігали галасливі діти, очі виїдав дим, а з усіх боків долинала різножанрова музика, що зливалася в какофонію. Спокійні й безлюдні місця на березі річки дуже цінувалися, але переважно туди доводилося їхати лісовими стежками.
— Вау, яке гарне платтячко! — плеснула в долоні кирпата русява Юлька, зміривши поглядом Віру від голови до п’ят. — Відчуваю, в когось сьогодні будуть нові фотки в інсті!
— Ой, дякую! — дівчина зашарілася. — То сестра його підібрала.
Катя самовдоволено усміхнулася. Легке біле плаття в зелений горошок ідеально пасувало Вірі, підкреслювало її фігуру.
Поки дівчата накривали на стіл, хлопці наносили дров і уже за кілька хвилин в повітря піднявся дим. З пакетів дістали кілька пляшок домашнього вина. Дві секунди — і алкоголь з характерним бульканням полився в одноразові пластикові стаканчики.
— Ну, за зустріч! І щоб гроші у всіх водилися! — пролунав перший тост.
Компанія завзято підтримала і всі, крім Віри, перехилили чарку.
— Ти не п'єш? — спитав білявий, трохи схожий на скандинава, Сергій, який взяв сьогодні на себе сміливість стати ведучим гулянки.
— Я ж сьогодні везу половину з вас додому, — дівчина гордо розправила плечі й кивнула на стареньке мамине ''Вольво'', яким вони сьогодні приїхали.
— Точно-точно. Молодець, що підстраховуєш сестру! — Сергій підморгнув і потягнувся за гітарою. — То що, співаємо, чи ще по одній?
— Ще по одній, а тоді співаємо! — запропонувала Катя і всі зареготали.
...Уже чергова пуста пляшка вина сховалася під розкладний столик. Хлопці добряче прогріли голоси й горланили уже десь десяту по рахунку пісню. Дівчата підспівували. Шум течії річки наповнював свідомість спокоєм, відносив думками кудись далеко-далеко.
— Такс-с-с. А де шашлик? — Юля переставляла пакети в багажнику з місця на місце, але заповітним м'ясом і не пахло.
Катя з Вірою переглянулися.
— Ти поклала його? — спитала старша сестра.
— Блін, я думала, що ти взяла. Я метнуся швиденько. Додому хвилин 15 машиною.
— Може краще я?
— Ні-ні, ти вже випила.
— Я поїду з тобою.
— Катю, там пряма дорога, я по ній мільйон разів їздила. Перестань мене всюди водити за руку, я вже не маленька, ніхто мене там не з’їсть, — Віра почала злитися. — То мій факап. Не переривай собі відпочинок.
Хтось з хлопців, що сидів біля вогню, кинув репліку:
— Та вона уже доросла дівка, і водить навіть краще ніж я!
Віра й справді тепер наче постала перед нею в іншому світлі. Ніби не так давно це була беззахисна дитина, що боязко виглядала з-за спини старшої сестри. Зараз же Катя бачила красиву, рішучу й впевнену в собі дівчину. І хай вона досі не завела звичку вчасно прибирати в кімнаті, та батько б нею пишався.
— Ну... гаразд... не затримуйся! — Катя здалася й кинула сестрі ключі.
Благо, компанія мала чим зайнятися й без шашлику. Хоч уже була пообідня пора, та сонце добряче припікало, то ж рішення купатися прийшло миттєво. Лізти у воду на п’яну голову геть не найкраща ідея, але кого це колись зупиняло? В хід пішов волейбольний м’яч, то ж за розвагами час минав непомітно.
Катя вийшла з води й глянула на годинник. Пройшло вже 40 хвилин, а Віра все ще не повернулася.
— Може шашлик ще шукає? — пожартувала Юля.
— Я подзвоню. — Катя взялась за телефон.
Перший довгий гудок… другий… третій… Хтось у річці сильно вдарив м’яча і той пролетів повз… Шостий гудок… сьомий...
— Не бере трубку.
Юлька повела плечима.
— Може не чує.
Катя набрала Віру ще раз. Знову сім протяжливих гудків.
— Та що ж таке...
— Передзвониш трохи пізніше, може й справді не чує. — спробував втішити подругу Сергій, хоча й сам почав хвилюватися.
''Гаразд, почекаю ще десять хвилин. Мабуть, зустріла когось по дорозі й розговорилася, це цілком у її стилі'' — заспокоювала себе подумки Катя. Але тривога каменем лягла в грудях. Серце почало розносити страх по тілу.
Ні через 10 хвилин, ні через 20, ні через пів години Віра таки не підняла трубки, тож сестра була сама не своя, готова йти пішки її шукати. Несподівано подзвонив телефон. Мама. Серце голосно закалатало. На тому боці пролунав схвильований голос:
— Катю, ти де? Віра з тобою? Мені подзвонили знайомі й сказали, що бачили нашу машину посеред дороги через ліс. Пустою.
Дівчина поблідла. В грудях наче все обірвалося.
— Ні, мамо, Віри тут немає…
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!