Зміст
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 0
  • 7

    Хтозна, куди спішив водій, та потрапив він аж на той світ. Стрімка гірка, низька видимість, високий рівень алкоголю в крові й поганий технічний стан машини — такою стала офіційна версія причини трагедії.

    Ткача не знайшли. Цього разу навіть прискіпливіше оглянули територію маєтку, припускаючи, що дивак заховався десь в ущелинах стін і там застряг чи попав під завал. Такий випадок стався десь десяток років тому, коли трійка хлопців з сусіднього села лазила по тих руїнах в пошуках привида. Двох з них задавило стіною.

    Про те, що Катя ледь не загинула в аварії, мамі вирішила не говорити — тій і так було геть кепсько. Вона щодня її відвідувала в лікарні, але матері легше не ставало. Зараз же Катя сиділа вдома, намагаючись перетравити всі останні події.

    Ще одна пуста упаковка заспокійливих полетіла в смітник. Дівчина запила таблетки й глянула на порожнє ліжко Віри. Навіть якщо знайти її живою уже не судилося, то хоча б віднайти тіло. Жити в повній невідомості видавалося мукою. А жити з розумінням, що біда трапилася через тебе ще гірше.

    Продзвенів телефон. На дисплеї показалося фото Юлі.

    — Привіт, Катю, — голос подруги звучав стурбовано. — Чула про вчорашню ДТП. Як ти там?

    — Ніби вдруге народилася… Юль, якщо я тобі щось розповім, обіцяєш вислухати?

    На тому кінці трубки стало на мить тихо. Катя відчула як напружилася подруга.

    — Розповідай.

    — Юль, всі, хто займається розслідуванням зникнень гине.

    — Ти зараз серйозно?

    — Серйозніше нема куди. Я вчора ледь не загинула, Ткач пропав, ще мінімум кілька людей, у яких зникли родичі, загинули за загадкових обставин, у тому числі батько нашого історика.

    — Але ж вчорашня аварія сталася через п’яного водія. Ну і там же ж постійно хтось кудись врізається. Згадай як нас колись вдома сварили, коли ми там каталися. А Ткач... Ну, не знаю.. Збіги часто трапляються. Навіть такі дивні. Чому тоді наш дільничий живий - здоровий?

    Юля завжди була оплотом раціоналізму. Але вона не читала з нею весь день вирізки про зникнення безвісти чотирьох десятків людей. Воне не стояла з нею вчора там, на автобусній зупинці, на волосину від загибелі. Після такого будь-який раціоналіст засумнівається.

    — Я була вчора в архіві. У місті 80 років коїться якась жесть. А може й довше. Мені страшно... Здається нам з мамою треба їхати з міста.

    — 80 років?

    — Угу. Старішої інформації немає. Архіви згоріли у 1943-му.

    Юля на кілька секунд замовкла, намагаючись осмислити інформацію.

    — Чуєш, а може якісь документи збереглися або ж їх вивезли ще раніше?

    — Що ти маєш на увазі?

    — Ну, не знаю. Ти ж у нас на історичному вчишся, а не я. Може у поляків щось є. Маєток же був їхній.

    У голові наче увімкнулася лампочка. А й справді, були ще оцифровані платні польські архіви. Про них їм розповідали ще в університеті, коли приїжджала професура з Кракова. Здається, навіть базікало Женя ділився посиланнями на ті ресурси. Польську Катя знала поганенько, але в епоху цифрових технологій це не мало б стати проблемою. У словах Юлі був сенс.

    — Дякую. Я гляну.

    — Успіхів!

    Катя перейшла в переписку з одногрупником і знайшла необхідні посилання. Що ж, доведеться пожертвувати частиною стипендії за доступ до них. Дівчина зібралася з силами, глибоко вдихнула й поринула з головою в сотні й тисячі документів написаних чужою мовою. За пошуками Катя навіть не помітила як промайнув майже весь день. Цифровий архів був останньою рятівною соломинкою. Якщо інформації нема тут, то нема й ніде. Букви перед очима почали зливатися в плями, голова гуділа. Але ніяких згадок про загадкові зникнення людей там не було

    На вулиці уже почало вечоріти, коли Катя нарешті натрапила на дещо цікаве.

    ''Лист архітектора Анджієвського до Маріуша Бжезінського''

    Втому наче рукою зняло. Це геть не те, чого вона чекала тут знайти, але дівчина ще раз перечитала заголовок і, затамувавши подих, відкрила документ.

    На кількох сторінках листа розмашистим почерком були розписані нюанси будівлі, опис кімнат і прибудинкової території. Катя терпеливо, слово за словом просувалася далі.. Раптом серце тьохнуло.

    ''Після останньої нашої розмови щодо збільшення бюджету будівництва я впевнений, що ми втілимо ваш задум і додамо ще один вхід в підземелля.''

    Катя двічі перевірила кожне слово. Без сумнівів, переклад правильний. Під маєтком повинно існувати підземелля! Можливо неупокоєні останки Анни Бжезінської там? А може й щось страшніше. Вперше за довгий час дівчина відчула, що робить нарешті все правильно. Якийсь внутрішній компас підказував, що вона підійшла впритул до розгадки. Потрібно організувати розкопки на території маєтку. Але поліція не сприйме серйозно таку аргументацію. До кого звернутися? Чиєю підтримкою заручитися?

    Відповідь сформувалася у голові сама. Катя взяла телефон і набрала номер Романа Ярославовича. Довгі гудки без відповіді. Серце неприємне стислося.

    Подзвонила за кілька хвилин ще раз. Знову гудки.

    ''Ну ні, не може такого бути, тільки не знову…''

    Здавалося, що зло йде на крок поперед неї, прибирає тих, хто може пролити світло на таємницю і за нагоди намагається забрати в могилу і її. Вона майже не сумнівалася — історик чув голоси. Катя роздрукувала лист і за кілька хвилин уже взувала кросівки. Гаяти час не хотілося.

    Роман Ярославович жив самотою у своєму будиночку біля лісу. Весь останній рік школи вона ходила до нього на репетиторство, підтягувала історію для вступу в університет, тож дорогу Катя знала дуже добре.

    За 15 хвилин вона уже була там. Історик живий-здоровий сидів біля будинку на лавці й щось читав. Дівчина з полегшенням видихнула.

    — Добрий вечір!

    Чоловік відірвав погляд від книжки.

    — І справді добрий! І знову ви, Катю! З якою метою завітали, що маю честь приймати таких гостей?

    — Не буду тягнути кота за хвоста, покажу одразу, що я знайшла. — Катя простягнула роздрукований лист. — Легенда швидше за все правдива! Потрібно почати там розкопки.

    Історик поправив окуляри й почав читати. Все більше й більше на його обличчі почало проступати нервове збудження.

    — Це.. це феноменально. Де ти дістала лист?

    — Оцифровані документи з польського архіву.

    — Ти ще комусь розповідала?

    — Ні.

    — Це добре, дуже добре! Не можна, щоб хтось забрав твою славу. Зараз подзвоню колезі з інституту, хай пришлють сюди археологів. Заходь в дім, зроблю тобі чаю! — він жестом запросив Катю увійти.

    — Ой, дякую, дякую!

    Катя увійшла до вітальні й вмостилася за журнальним столиком. Історик у величезній скляній шафі мав свою власну бібліотеку. Погляд впав на книгу, яку вона раніше не помічала.

    — Не знала, що ви ще й хімією цікавитеся.

    Враз відчула різкий біль в шиї. Інстинктивно схопилася рукою — пальці натрапили на шприц.

    — Мені дуже жаль, — прозвучало холодно з-за спини.

    — Що ви… що ви робите....

    У голові запаморочилося, потемніло в очах. Вона спробувала встати, але ноги стали мов ватні, й дівчина завалилася на землю.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.