6
Катя уже хотіла йти додому, але зі сторони головного входу долинув знайомий голос. Дівчина зазирнула туди й здивувалася, побачивши вчителя історії. Хоча, з іншого боку, це, мабуть, єдина людина, яку можна регулярно побачити в міському архіві.
— Ой, добрий вечір, Романе Ярославовичу!
Широкоплечий сивочолий чоловік поправив окуляри та примружився, намагаючись впізнати, хто ж з ним вітається. За мить він розплився в посмішці:
— Катю! Безмежно радий тебе бачити! Що привело тебе сюди?
— І я рада! Я шукала інформацію. — Таня зробила паузу — Хотіла дізнатися, коли тут почали зникати люди.
Роман на мить задумався.
— Це через зникнення Віри? Ох, дитино - дитино… — чоловік зняв окуляри й витер рукою очі, які сльозилися, чи то від книжок, чи то від згадки про зниклу колишню ученицю.
Дівчина ствердно кивнула головою.
— Як гадаєте, що тут відбувається? Найстарші дописи в архіву ще з 40-их.
— Як казав Сократ : ''Я знаю тільки те, що я нічого не знаю'', — Він пильно дивився на Катю з-під скелець своїх окулярів. — У часи Другої світової місто кілька разів переходило з рук в руки. Бомбили його й німці й радянські війська. Архів тоді сильно постраждав, вочевидь всі цінні документи згоріли. Якщо ти більше нічого не знайшла, то боюся, більшість інформації втрачено безповоротно.
— Але ж …
— У нашій ситуації єдине, що ми можемо зробити — це не вештатися біля тих проклятих руїн. Там бродить смерть! 50 років тому, коли мені було сім, там зникла моя мама! — його губи затремтіли.
Неочікуване одкровення вчителя вибило землю з-під ніг.
— Ой, не знала, вибачте.
— Нема чого вибачатися. Dum spiro spero, дитино моя. Я цілком розумію твій стан. І я щиро вболіваю, щоб Віра знайшлася. Та дещо ти маєш знати. Мій батько теж був істориком, досліджував історію міста і не раз наштовхувався на непоясненні речі. Рівно десять років після зникнення мами він трагічно загинув на будівництві. Його розчавила бетонна плита. Наче якогось жука. Я тоді теж там підпрацьовував і бачив все на власні очі, — він різко замовк.
— Ого... Дуже співчуваю! — дівчина й уявити не могла, скільки всього пережив її вчитель. — Романе Ярославовичу… А ви… ви чули голоси в лісі?
На обличчі чоловіка промайнула тінь тривоги.
— Йди додому, Катю…
Дівчина вийшла з архіву і важко видихнула. Історія ставала все більш зловісною. Вперше за весь час захотілося забрати маму з міста і більше ніколи сюди не повертатися.
Тим часом уже звечоріло і місто накрив густий туман. Після всього прочитаного за сьогодні йти додому пішки геть не хотілося. Краще почекати автобус, транспорт ходив регулярно, а на зупинці стояло кілька людей.
У голові, змінюючи одна одну, вихором кружляли думки. Невже це все правда? Якщо навіть такий розумний чоловік як історик вірить в надприродну причину зникнень, то можливо так воно і є? Але в такому разі питання все одно залишається відкритим — де зниклі? Не можуть же ж вони просто взяти й розчинитися в повітрі!
— ОБЕРЕЖНО!!!
Якийсь хлопець кинувся вперед і штовхнув її в сторону. Через мить, на місці де вони стояли на шаленій швидкості з гуркотом пронісся фургон. Люди, що стояли на зупинці кинулися врізнобіч. Ще за мить пролунав глухий удар і скрегіт металу — фургон влетів у дерево. На припаркованих поряд авто синхронно увімкнулася сигналізація.
— Ціла? — перепитав хлопець.
Катя розгублено кивнула головою.
— Що там з водієм?
Вони двоє і ще кілька випадкових свідків піднялися з землі й підійшли до машини. Удар пройшовся прямо по центру. Старе товсте дерево мужньо витримало зіткнення, чого не сказати про автівку — передню частину просто розмазало. Дівчина зробила ще кілька кроків і від побаченого її знудило. Водія затисло у понівеченому авто. Нижньої щелепи не було — вона звисала кривавим шматтям на кермі. Чоловік агонізував. Серце ще качало кров, що заливала салон машини через пошматовану голову, але передсмертні конвульсії уже сигналізували швидкий кінець. У наелектризованому повітрі стояв металевий запах крові. І бензину.
— Геть, геть! — крикнув хтось.
Саме вчасно. Машину враз охопило полум'я. Ще секунда — і потужний вибух освітив своїм заревом вечірнє місто. Дівчина впала ниць, прикривши голову руками. На землю падали обгорілі уламки автівки. У вухах дзвеніло. Сплеск адреналіну змушував серце вистрибувати з грудей. На землю спустилося пекло
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!