8
Притомність поверталася хвилями. Її закинули на спину і несли темним тунелем, схожим на якусь печеру. Голова просто розколювалася від болю, тіло не слухалося. Рот обклеєний скотчем, руки й ноги зв’язані.
У тунелі смерділо. З кожним кроком все більше й більше. Впевненість в тому, що саме випускає нудотно-солодкавий запах росла, як і частота скорочень серцевого м'яза.
Коли коридор закінчився, історик заніс її у невелику кімнату, скинув на сиру землю й заходився прикріпляти ліхтар до гачка прилаштованого на низькій стелі. По приміщенню розлилося брудне тьмяне світло. У підлозі біля протилежної стіни виднілася якась яма. В кімнату вели ще три коридори, але один з них, здавалося, був замурований. Сморід вдарив в носа з новою силою. І тільки тоді, прориваючись крізь туман в голові, прийшло ясне усвідомлення того, що відбулося. Страх. Шок. Сльози.
— Я ж казав не лізти в цю справу. Послухала б — жила б, — історик говорив на диво спокійно, буденно, наче просто вів урок, і від цього тону холонула кров у жилах ще більше, ніж якби він кричав. — Вічно хтось почне копати, не розуміючи, що копає собі могилу. Мабуть, вищі сили хотіли тебе попередити, коли ти геть не втрапила в аварію. Ніщо інше як божественне провидіння.
Перед очима калейдоскопом пронеслися спогади останніх подій: пуста машина посеред лісу, люди біля озера, вирізки з архівних газет. Виродок просто вбивав тих, хто намагався з'ясувати істину. Люди боялися привида, безтілесного духа, втілення загибелі. Але смерть мала обличчя, плоть і кров. Вона роками, сховавшись під маскою доброчестя, бродила поміж людей, шукаючи нову жертву, вичікуючи слушного моменту, щоб завдати удару.
— Повертайся на живіт.
Від жаху Катю почало трясти. Вона благально дивилася в обличчя кривдника, але у тьмяному світлі ліхтаря більше не впізнавала ті теплі риси свого учителя. То було лице ката.
— Я сказав повертатися на живіт, — кожну букву він вимовляв повільно, наче розтягуючи насолоду. — Якщо хочеш дивитися мені в очі, доведеться їх тобі спершу виколоти. — рука вийняла з кишені розкладний ніж.
У дівчини почалася істерика. Дикий тваринний страх перекрив доступ до повітря. Від схлипування здригалося все тіло, а серце наче намагалося пробитися через грудну клітку назовні. Катя шалено замотала головою.
— Повертайся на живіт, сука!! — крик луною прокотився по підземеллю. Ніж наблизився до обличчя.
Дівчина закрила очі. Ні жива ні мертва зробила так, як того вимагав мучитель. Знала, що далі буде. Нелюд стягнув з неї штани, зірвав спідню білизну. Заломив зв'язані руки, щоб не смикалася, навалився важким тілом, вдавивши її обличчя в брудну сиру землю. Вона відчувала його гаряче хтиве дихання в потилицю, мерзенні грубі дотики.
Нестерпний біль, сором та жах заливали свідомість, виходили з тіла кров'ю і слізьми. Розум повільно вмирав. Одна й та сама думка поверталася знову й знов, пекла розпеченим металом — це все пережила Віра, перш ніж виродок її вбив і залишив тут гнити.
Знущання здавалися вічністю. Вилупок обожнював владу, насолоджувався нею. Ґвалтував з такою люттю й силою, наче намагався розірвати плоть на шматки. Дівоче нутро та все осквернене тіло перетворилися на суцільний, доведений до божевільного болю, оголений нерв.
Коли нелюд закінчив і, важко дихаючи, зліз з неї, Катя продовжила лежати не рухаючись. Дивилася пустим поглядом кудись в темряву. Душу переповнювали страх, відчай і ненависть. Всеосяжна ненависть.
— А тепер — возз'єднання родини!
Роман взяв її за волосся і різко смикнув. З горла вирвався приглушений крик.
— Тепер у вас буде достатньо часу, щоб поспілкуватися! — прошипів він і потягнув дівчину в сторону ями.
Катя опиралася, ламала до крові нігті об землю, та все марно. Він підтягнув її до краю й одним сильним поштовхом скинув униз. Пекучий біль в руці. Дівчина впала на щось тверде, але пружне. В повітря злетів рій мух. Шлунок судомно звело і до горла підступила жовч. Якби вона пообідала, від смороду її б вирвало. Світла було геть мало, але розгледіти куди вона впала все-таки вдавалося. Яма була нічим іншим як братською могилою — на дні, одне на одному, лежали кілька десятків скелетів і напівзогнилих трупів. Скраю лежало тіло Ткача, а поряд, у тому самому платтячку в горошок лежала її сестричка. Її Віра. По колись рум’яному, а тепер мертвому й сірому обличчі повзали личинки.
Катя важко істерично заридала, закричала. Та той крик застряг десь в горлі. Запалений мозок навідріз відмовлявся сприймати реальність. Свідомість просто розвалилася на частини.
— Au revoir, Catherine! Можеш спробувати покричати, легенда про голоси мертвих повинна жити й надалі!
Роман зняв ліхтар з гачка й посвистуючи пішов геть. Світло, яке хоч трохи розсіювало пітьму зникло, і все навколо полинуло в безпросвітній морок.
Катя не знала, скільки часу вона просиділа, хвилини тягнулися годинами. З розпачем згадувала маму. Бідолашна ледь пережила смерть чоловіка, зникнення молодшої доньки підірвало розхитане здоров’я, а зникнення ще й старшої її просто вб’є.
Після кількох спроб вдалося перетягнути руки з-за спини й навіть зняти скотч з обличчя. Дівчина кричала поки не захрипла. Ніхто її не чув. Швидше за все, вона глибоко під землею, прямо під маєтком. Навколо панувала могильна темрява і тиша, та якщо прислухатися, можна було почути як в тілі Віри копошились комахи. Концентрований трупний запах просто доводив до божевілля. Повсюди валялися людські останки, куди б вона не посунулася, шкіра відчувала під собою слизькі кістки попередніх жертв. Від однієї тільки думки, що вона стане одним із тих зогнилих трупів, хотілося встромити собі в голову металевий штир.
Врешті-решт Катя забилася в куток і впала в ступор. Повністю морально знищена. Без їжі й води вона помре за три доби, а зійде з розуму ще швидше. Рука, на яку впала, страшенно боліла, пекла і починала напухати. Про те, щоб навпомацки вилізти з чотириметрової ями не було й мови.
Віра мертва. І вона теж мертва, хоч її нещасна, сплюндрована оболонка ще дихала. Залишалася надія. Маленький шанс, що Юля почне дзвонити до неї, підніме тривогу через її відсутність, поліція зреагує, дослідить домашній комп'ютер і зрозуміє, де її шукати та кого підозрювати.
Чи знайдуть її? Вірогідно. Живою? Швидше за все ні.
Її віра була мертва. Залишилася тільки слабка надія.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!