Чорнобривець
Всім привіт! Я — чорнобривець. Квітка така, з родини айстрових. А ще мене називають оксамитцем. Мої родичі ростуть у багатьох сільських дворах. Міста нас теж полюбляють, але централізовано — на клумбах біля різних офіційних установ чи у парках. А в селі роздолля — ростемо, де хочемо. Або де посіють. От ростемо ми, квітнемо. А ж ось, настає така пора, що люди навколо нас наче дуріють. Бігають гарячково по клумбах і дворах і зривають нас. І очима такі “луп-луп” — чи не дивиться хтось? Авжеж, є чого дивитися — вчора сусідка моїх господарів, старенька така бабця, почула, що хтось у дворі порпається. Вийшла — а то по моїх родичів, що у неї цвіли, прийшли. І не тільки по них, а і по інші квіти.
— А чи у вас язика немає? Вже би підійшли по-людськи, я і нарвала би, що я, не розумію? Нє, треба поночі лазити, як ото злодюги які!
Тільки п’ятки блиснули у відповідь.
І так кілька днів наші клумби та грядки потерпають від нашестя отого. А ми і радіємо. Та не довго, бо потім наш час квітнути закінчується і доводиться чекати, коли знову можна буде розпустити наші жовтогарячі шати і вкрити клумби, галявини та грядки. Але це буде потім, а зараз — перечікуємо нашестя, готуємося до сну і ловимо промінчики сонця.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!