Сніг у моє вікно...
В моє вікно вривається сніг.
Нічого дивного! ‒ скажете ви. І будете праві. Адже надворі січень. Зима. Рік розпочався 21 день тому.
Так. Нічого дивного. І в той же час ‒ дивне усе. Дивовижні сніжинки, що намагаються пробитися крізь шибку до тепла кімнати. І не усвідомлюють, що для кожної сніжинки тепло ‒ це гарантоване перетворення. Не хочу говорити “смерть”, бо ж у природі ніщо не зникає безслідно, насправді. Тож, тепло для сніжинки ‒ гарантоване перетворення у краплинку. Чи залишається вона тоді в душі сніжинкою? Хто зна, хто зна.
А небо сніжно-сіре. Так, так. Адже вкрите сніговими хмарами, крізь які годі пробитися і блакиті літа, і жару сонця, і навіть сріблу місяця та зірок. На годиннику 16.16, небо ще не темне, тож місяця і зірок, очевидно, ще немає. Але сніг падає і падає, тож не можна спрогнозувати, якою буде ніч ‒ ясною чи сніжною. А чи треба прогнозувати? Чи не краще відпустити час і дозволити йому пливти. Просто пливти ‒ не швидко і не повільно, а дотримуючись власному ритму.
В моє вікно заглядає вечір. А сніг, підкорюючись волі вітру, просто собі падає і падає. Що буде за моїм вікном завтра? Тяжко спрогнозувати. От і не буду.
Сніг паде. Час пливе. Життя іде.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!