Орхідея та нове життя
Ох, нарешті! Нарешті мене витягнули з цього місця, в якому мене так розтрясло, що я аж вся тремчу! Так, так. І як тут не тремтіти, бо ж відколи мене забрали від сестер, то все носили і носили кудись, возили і возили. А ж ось, нарешті! Люди нарешті поставили мене на підвіконня. Нарешті я стою на місці і це місце стійке, не гойдається і не тремтить.
Ах, яка водичка смачна! Тільки, її забагато! Ех, чому я німа і люди не чують моїх думок? Як би було просто і чудово, якби люди вміли чути нас, своїх рослин. Та вони і одне одного не чують, що вже про нас говорити....
Ой, а це що? І вуха не такі, як у людей, і очі, і рухається на чотирьох, а не на двох, як люди. Ця істота підходить до мене! Вона нюхає мене своїм носиком, її обличчя м'якеньке, лапи теж м'якенькі. Але що це? Істота своїми лапами розкриває мої корені! Ой, я змерзну і не зможу пити воду! Рятуйте!!!
Ох, здається, чуються кроки... Так, Людина! Вона проганяє істоту поправляє мені ґрунт. Ох, як добре! Тільки не поливай, будь ласка, я вже напилася на рік вперед, напевно.
О, а ця людина нібито не дурна. Більше не поливає мене, пригрозила істоті пальцем і вийшла.
Істота ще раз підійшла, понюхала трохи. А потім - о диво! - зіскочила з підвіконня, заскочила на крісло і сховала свої очі і лапи, і носик. Здається, спить. Отже, можна і мені тепер. Бо ж навколо сніг, який так і шепоче "Засни!" От і засинаю я. До весни не будіть!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!