Русалка
Море вирувало, клекотіло. Він намагався виборсатись на берег. Та марно. Море не відпускало. Лагідне вдень, нині воно – крижане. Крижана пастка.
Він прокляв момент, коли дозволив себе умовити вийти в море. А як же інакше? Гроші на дорозі не валяються! І байдуже, що небо невблаганно темне, а бабусі наснився сон, котрий вона марно намагалася розказати. «Які там сни?!» – відмахнувся він. Тепер – ні риби, ні човна – все морем поглинуте. Скоро і він сам порине у обійми морські…
А ж ось – чиїсь руки вхопили. Схвильована і розлючена, вона тягне його за барки до берега. Щойно торкнулися тверді, жбурнула на пісок зі словами: «Як же ви всі мені остогидли!»
– Чому ж рятуєш тоді? – здивувався, не встиг подякувати.
– Щоб не став сміттям, як багато хто з вас! Мало дім мені засмітили?! – і, навіть не чекаючи подяки, пірнула, махнувши на прощання хвостом.
Він часто згадує її. Соромиться тепер і цигарку викинути у воду. Хто вона? Він не знає. Але ким стала для нього – не забуде.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!