За моїм вікном

За моїм вікном небо. На годиннику 12 година. І небо блакитне-блакитне. Жодної хмаринки, лише зимова блакить неба. Лише сонце, яке розстеляє промені по небу, по снігу, по деревах.

За моїм вікном небо. На годиннику 13 чи 15 година. По-трохи небо захоплюють хмари. Сонце ховається, а білі хмари втручаються у цю безмежну і безтурботну зимову блакить.

За моїм вікном небо. На годиннику 16 година. Поволі насуваються сутінки. Хмари та небо набувають химерних червоно-блакитно-сірих кольорів. Не можливо визначити колір неба і хмар одним словом. Так само, не можливо визначити форму кожної хмари. А чи потрібно? Хіба не цікавіше просто спостерігати? Просто відпустити свою потребу визначати, називати, надавати форми всьому, що бачиш?

Просто спостерігати.

За моїм вікном небо. На годиннику за тридцять хвилин 17 година. Вечір вкрив небо темно-сірим килимом. Хоча, я б не назвала цей колір саме темно-сірим. Можливо, колір сутінкового неба? Можливо. Але ж, сутінкове небо саме за моїм вікном може бути такого вигляду, а за якимось чужим вікном — зовсім іншого може набути вигляду. А на горизонті жовтий колір сонця змінювався на червоний чи помаранчевий, скоро зовсім зникне горизонт. І буде вечір, а за ним — і ніч.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.