Академія рутерів: Штрафна група

— Ваше замовлення, коре, — голос офіціанта, що непомітно підійшов до столика, перервав тривожний потік думок старого рутера. Звернення «кор» мало б підкреслити належність до аристократії й потішити самолюбство клієнта. Однак непоміченим пролетіло повз вуха. Алекс давно вийшов з того тремтливого віку, коли на подібне звертають увагу. Та й політика Академії такого соціального розподілу не підтримувала, а армія тим паче.

Кремезний, одягнутий у сувору чорну форму Академії, він безперечно виділявся серед інших відвідувачів ресторану, що весь час кидали в його бік свої захопливі погляди. Цивільні, що з них взяти.

На білосніжну скатертину приземлився кришталевий графін, наповнений янтарною рідиною. Гранчак і нарізка, викладена охайним півколом, теж не змусили на себе чекати.

— Дякую, — сказав він, відпускаючи офіціанта.

Не встиг той розвернутись і зробити кілька кроків, як перша чарка вже спорожніла. Рідкий вогонь пробіг стравоходом, змазуючи відчуття страху. Чудом виживши в одному з пограничних конфліктів, бравий мисливець отримав не лише безцінний досвід, а й неочікувану фобію. З того часу, піднімаючись на борт літального апарату, він завжди тримався біля вікон, крізь які, якщо буде потреба, міг би вистрибнути. Отакий виверт долі на його сиву голову. Але по-справжньому бентежило зовсім інше. Отримана від старого товариша з Центрального департаменту розвідки інформація потребувала негайного переосмислення.

«Альбатрос» повільно плив над бурхливими водами внутрішнього моря до чорної цятки острова. Гігантські гвинти розсікали повітря, а розжарені котли парових машин випльовували біленькі хмаринки надмірної пари, які в той же час розривав на шмаття холодний вітер. Через годину дирижабль вже пришвартовувався до Причальної вежі. Екіпаж закріпив трап, і з гондоли тонким струмком потекла людська маса. Дві кабіни транспортних ліфтів розбивали її на невеличкі групки, щоб знову зібрати в приміщенні вокзального холу. Після короткої перевірки документів й реєстрації автобуси доправлять їх у місто, де новоприбулі розчиняться серед лабіринтів звивистих вулиць. І все для того, щоб вже завтра зібратись під воротами Академії.

Ступивши на тверду землю, Алекс полегшено видихнув. Світ одразу наповнився барвами, дихати стало легше, а присутній у крові алкоголь вивітрився, не лишаючи по собі й згадки.

Різкий сигнал клаксона з невеликої стоянки навпроти привернув увагу. З-за керма однієї з машин піднялась худорлява фігура в шкіряній куртці й помахала йому рукою.

— Мої вітання, коре Алексе! Пані Лансел направила мене вас зустріти, — молодий хлопчина з окулярами-бляшанками на лобі наче навіжений крутився навколо машини, смикаючи за якісь важелі.

Паромобілі швидко розповсюдились й майже замінили собою кінні екіпажі. Однак, у порівнянні з гравімобілями, мали купу недоліків, а саме великий час запуску. Поки у «прийомнику» розгоряться паливні брикети, поки закипить вода у котлі, а тиск дійде до потрібної відмітки, може пройти до тридцяти хвилин. Взимку й того більше. Такі ж незручності спіткали власника авто вже після поїздки: стравити тиск, злити воду, вибрати жар. Але, поклавши руку на серце, воно того коштувало.

— Як там справи в Академії? — користуючись затримкою, Алекс дістав з внутрішньої кишені металеву коробочку, в якій зберігав свою улюблену люльку. Спалахнув сірник — і новонароджене полум’я почало радісний танок на тонкому шматочку деревини. Ось воно перебралось на спресовані волокна тютюну й зачаїлося червоним жаром, вдоволено тліючи.

— Все, як завжди, — новий брикет полетів у розжарений приймач, а стрілка манометра здригнулася й повільно поповзла вгору, — осінній відбір от-от розпочнеться. У готелях місць майже не лишилося, а аристократичні дітки всюди мутять воду. Кажуть, скаргами до адміністрації вже котли розпалюють.

— Дійсно, все, як завжди. Нічого, скоро заліки пройдуть, всі зайві полетять додому, а діточок я персонально познайомлю з шанцевим інструментом. І знову буде мир та спокій.

— Скоріше б. А що у столиці чутно? — хлопчина злегка постукав тонкими пальцями по склу датчика.

Стрілка ліниво доповзала до зеленої відмітки шкали. Хлопчина жваво заплигнув на водійське сидіння і потягнув за якусь ручку. Повільно та під тихе шипіння зрушив з місця головний поршень. З-під котла вирвалася концентрована хмара пари. Машина нарешті була готова рушати.

— В столиці? — перепитав Алекс, вмощуючись на пасажирському сидінні. — В столиці все стабільно. Чого не можна сказати про Брін.

Паромобіль зрушив з місця, повільно набираючи швидкість. Клаптики полів швидко змінились маленькими охайними будиночками. Поступово їх кількість ставала все більшою, а вільний простір зникав, лишаючись лише невеликими смугами тротуарів уздовж дороги. З’явились перші, але далеко не останні двоповерхові коробки з каменю і цегли. Кілька разів їм траплялись зустрічні машини, а одного разу довелося зупинитись, щоб пропустити півтораметрового вантажного мехаліска серії «Носоріг». Цей автомат, що був схожий на гігантського жука, повільно рухався, перебираючи своїми залізними лапами. На його спині розмістилося з десяток дерев’яних ящиків, перев’язаних шматком корабельного каната. Поряд гордовито крокував власник. Судячи з вбрання — аристократ.

Через десять хвилин вони дістались до центральної площі, поряд з якою і знаходилася велична будівля Академії, що більше нагадувала середньовічний замок. Охорона на воротах перевірила документи і, зробивши відмітку, пропустила на територію.

— Коре Бірдмане, ну нарешті! — на його появу молода дівчина відреагувала привітною усмішкою. Вона навіть вийшла з-за масивного столу, аби привітати довгоочікуваного гостя.

— Пані Ліліт! — старий мисливець вправно виструнчився. — Рутер третього рангу, завідувач кафедри підготовки бойового складу Академії острова Ігнас ваш наказ виконав! Дозвольте доповідати!

— Ой, Алексе, облиште ці ваші військові жарти за моїми дверима. Сідайте й розповідайте, як з’їздили?

Сьогодні Ліліт кор Лансел, вона ж ректорка Академії, зустрічала його у білій атласній блузці з високим коміром та чорних шкіряних штанях. Туфлі-човники поцокали паркетом, і дівчина знову зайняла своє місце за столом. Мимовільна усмішка майнула й швидко сховалась у густих сивих вусах. Користуючись старими зв’язками у Департаменті розвідки, кор Біргман зміг трохи зазирнути за штамп «цілком таємно» й дізнатись про ранг новопризначеної керівниці. Однак і цього виявилося достатньо, щоб сповнитись повагою до молодої дівчини, яка вже у свої роки мала перший ранг з цілим каскадом бойових нагород.

— Наступного разу замовлю собі місце у трюмі «Стрімкого», — пробубонів під носа Алекс, а вголос сказав: — Кепські в нас справи, коре Ліліт. Відчуває моя печінка, хоча не тільки моя, а й всього аналітичного відділу Центрального департаменту, що скоро на східних кордонах почнуться криваві танці.

— Це точна інформація? — від веселої дівчини не лишилось й сліду. Зараз перед ним сидів зосереджений та серйозний командир, готовий реагувати на будь-які дії ворога.

— Імперці почали під різними приводами блокувати торгові кораблі. В порту Тауд паніка, купці зазнають збитків, а з бухти виходити охочих все менше. Паралельно заворушилась стара агентура. Принаймні та, за якою ми давно слідкуємо. Ну і на десерт — в Хайлтоні помітили переодягнених у цивільне «штурмовиків» Третього Імперського полку. Розквартируватися на зиму приїхали голуби.

— Імперські виблядки, — прошипіла Ліліт крізь зуби. — Прогноз?

— Цього року точно нічого, а от на наступний я б почав готуватись.

— Літня практика? На ній в нас тільки перший курс. Цю традицію знають всі, тож буде надто підозріло, якщо ми її зовсім відмінимо.

— Поламаємо плани контррозвідці…

— Тоді ми зробимо так: бойову підготовку першому курсу посилюємо; СБ вже зараз переводиться на «жовтий» рівень готовності; усіх абітурієнтів і родичів на тестуванні хай пильнують твої нишпорки, а сам можеш починати підготовку свого наступника. Якщо стане справді гаряче, я маю знати, на кого зможу розраховувати.

— Слухаюсь, коре, — сива голова схвально хитнулась.

— Та попри такий прогноз, я не хочу порушувати план навчального року. Практикум на території Імперії ми все ж скасовуємо. Хай їхній Третій Імперський і далі сидить без діла. У групи по чотири людини додаємо кураторів з п’ятих курсів. Хай вчаться керувати і відповідати за підлеглих.

— Думаю, це не буде зайвим. Пропоную додати до плану підготовки короткий курс з використання «мани».

— І забезпечити кураторів додатковою кількістю препарату?

— Про всяк випадок.

— Добре, я підготую накази. Що ж, сподіваюсь, що в нас ще буде час підготуватись. Більше я вас не затримую.

Алекс кор Бірдман залишав кабінет у суперечливих почуттях. З одного боку, над ними сходились темні хмари можливої війни, а з іншого — серце досвідченого воїна лоскотало передчуття нової битви. Шкода, що без жертв не обійдеться. Однак в його силах звести їх до мінімума.