Ти знаєш, скільки коштує квиток до пекла?

З першої миті зайшовши в зал Лері нічого не сподобалося. А ні ці байдужі обличчя оточуючих, ні яскраве світло, що нагадувало про лікарняні відділення, ні дорогі прикраси, що прикрашали залу. Форма, яку позичив Конатцу, була все ж таки трохи завелика, незвично довгі кінці піджака або скоріше пальто, змушували міцніше тримати катану, а то зачепиться можна за чиюсь сукню. Посол попрямував разом із помічником у бік королівської пари, Куроюрі та Харусе супроводжували їх, тримаючись на відстані, Х'юга та Конатцу зникли через деякий час разом з Аянами.

Залишившись на самоті Лера стежила за обстановкою навколо, спостерігаючи за гостями, періодично прикриваючи очі, намагаючись виявити приховану жагу до крові або інші підозрілі речі. За спиною пройшов чоловік у її напрямі, у ньому відчувався подив і тривога. Погрози не спостерігалося, розплющивши очі піднісши до губ гранатовий сік, Лера чекала, коли він підійде ближче. Зосередившись на придушенні бажання вирвати катану з піхви.

— Ганс?! — Як і очікувалося, він просто хотів поговорити, обличчя виявилося досить знайомим, — як ти тут опинився?

Продовжуючи роздивлятися молодого чоловіка, років двадцяти на вигляд Лера намагалася згадати, де його могла бачити, раптом випливло відображення у вікні.

«Точно у Ганса Леймана має бути старший брат!» — Ледве не ляснула себе по лобі від надлишку емоцій дівчина.

— Чому ти у формі військового, хіба випускний іспит не за два місяці? — Милий братик продовжував засипати питаннями.

Його світло рижий чубчик продовжував спадати на обличчя, а старший брат нервово його заправляв за вухо витонченим аристократичним рухом. На вигляд він був куди симпатичніший, ніж молодший. Одягнений у розкішний одяг, видно було скільки трудів вкладено в цей наряд, поряд звисала парадна шпага прикрашена дорогоцінним камінням. Обличчя на відміну від Ганса не було таким іронічним і злісним, швидше добрим, трохи лукавим, не видно жодного шраму чи садна. Вони були немов схожі і одночасно різні на корені.

— Скільки я тобі казав не збирати проблеми довкола себе! Ти не повинен чорнити ім'я нашої родини, адже ти Лейман! — Базікав невгамовний старший брат. Тепер зрозуміло, звідки у Ганса виробився комплекс брата, з такою родиною будь-яким дахом поїде.

«Цікаво, чи він хоч слухати іноді вміє? Жодного слова ще вставити не змогла».

— Дорогий Пауль, ви так несподівано покинули нашу компанію! — Звернулася дама з високою зачіскою, прикриваючись кокетливо віялом. Поруч підійшли ще троє дійових осіб, у яких Лера впізнала виживших «Полуночників». Дівчина, яка володіє здібностями до телепортації та двоє поранених Х'югою чоловіків. Чомусь у неї з’явилося почуття майбутньої вистави…

— Ох! Вибачте Ваша Світлість, мадам Вінескі, за мою грубість! Я просто несподівано побачив таке знайоме обличчя! — Розшаркуючись, перед благородною дамою з правильно поставленим урочистим голосом відповів старший брат Ганса. — Дозвольте представити мого молодшого брата — Ганс Лейман!

— О! Я і ж не знала, що у вас є брат, ще й в армії? Він не пішов твоїми стопами в політику? — Хіхікаючи, спитала пані Вінескі. «Полуночники», які стояли позаду, були готові зжерти Леру поглядами, а вона ніби не помічала поруч таких небезпечних супротивників. Правда це коштувало величезних зусиль. Головне було не чіпати рукоять катани.

— На жаль, батьки вирішили, що з його характером та зовнішністю неможливо займатися подібним, — сумно відповів добрий «братик». Все більше і більше Лері не подобалася ця людина, яка з легкістю втоптує в бруд свою і чужу людську гідність. — Зараз він навчається у військовій Академії, скоро треба його визначати кудись, суцільні справи, як бачите!

— Ох, який же ви благородний та турботливий! Але можливо, ваш брат уже має якісь ідеї? Адже він має самостійно хоч іноді приймати складні рішення. — Приховуючи посмішку, жінка стрільнула очима у бік Лери.

«Нажаль, нажаль, тітонько, я не справжній Ганс. Певно йому було б огидно чути подібні розмови в свій бік. А мене більше хвилює перебування за вашою спиною тих трьох».

— Що Ви, Ваша Світлість! Мені не шкода витратити трохи свого часу на близьку людину!

— Ах, як же пощастило тобі юначе із таким братом! — Нарешті, жінка дозволила звернутися безпосередньо до Ганса. Лері звичайно хотілося б нахамити і послати лісом, але вчасно зупинила себе. Вона не у себе дома, в цьому світі ображати знать собі дорожче. Тому подарувала лише легку іронічну посмішку.

— Безперечно, — підтвердила Лера, спокійно дивлячись на даму, продовжила, — вибачте у мене справи, повинен Вас покинути.

— Які ще справи? — Здивовано спитав Пауль, зупиняючи свого братика за рукав одягу. — Ми ще не закінчили нашу розмову!

— Гей, Гансе! Тебе шукала принцеса! — Підійшов полковник Куроюрі, поруч безмовною тінню стояв Харусе. Тільки почувши про принцесу, настрій одразу впав із позначки «погано» до позначки «а ось і моя смерть».

— Та, йду вже, — невдоволено буркнула Лера, вже уявляючи кількість звернених поглядів навколо, коли вона почне розмову з королівською особою. А також бажання інших прибрати конкурента зі шляху за будь-яку ціну.

— Що за миле дитя? Хто це? — Усміхнулася дама, дивлячись зверху вниз на Куроюрі. — Чи можете нас представити?

— Вибачте, я раніше їх не бачив, — зам'явся старший братик. Куроюрі продовжував без особливих інтересів розглядати інших, роль дворецького взяв він Харусе.

— Це Пан Куроюрі, підполковник «Чорних Яструбів», — на запитальний погляд у його бік продовжив, — Мене звуть Харусе, я ад'ютант Пана Куроюрі. Нам варто повернутися назад до посла, вибачте.

Вклонившись Харусе разом зі своїм улюбленим підполковником зникли серед строкатих колон, вбраних різними бантиками та стрічками на честь свята.

— Ганс ти знайомий з ними? — Спитав Пауль, дивлячись з жахом на свого брата.

— Так. — Тільки встиг сказати Ганс. Несподівано налетів вихор з бантиків і стрічок.

— Га-а-анс-с! Я тебе усюди шукаю! — Невдоволено заканючила принцеса.

«Тебе мені для повного щастя не вистачало!» — Пам'ятаючи завдання, вона знову пройшлася навколо поглядом, крім тієї трійці, небезпеки поряд не було.

— Ваша Високість! — Вигукнув старший Лейман, з подивом спостерігаючи, як на його молодшому браті висить «можлива дружина»!

Але на нього не звернули навіть трішки уваги, бовтаючи всякі дурниці Ілса стягла за собою Ганса, що злегка упирався. Їх проводили злякані, частково здивовані та злі погляди. Принцеса не бажаючи купатися в цих огидних обличчях знаті потягнула Ганса туди де не було багато людей.

— Ти Мені приніс подарунок?! — Надула губки принцеса. Перше питання, так прямо в лоба!

Лера тільки втомлено посміхнулася. Та вибирала вона подарунок, довго та нудно, витративши кілька годин, обминаючи половину столиці. Вона вже пошкодувала, що попросила Конатцу та Х’югу допомогти вибрати подарунок… зрештою…

— Ух-ти яка краса, можна вдягнути?! — Зраділа її Високість, крутячи в руках маленьку підвіску, пташка красиво вигинала спину, сидячи на майстерно виконаній блакитній квіточці. Навколо розходилися тонкі золотаві листочки. Здавалося, всім дівчатам подобається прикраси, проте цей кулон мав не звичайні властивості.

«Я не хочу згадувати свою дурну пику, коли пояснювала командувачу Аянами, свій план…» — Завдяки титанічним зусиллям (Лери) та теоретичній частині (Пан Аянамі) створено чудовий захисний амулет!

Піднявши розпущене волосся з великою кількістю бантиків і заколок, Ілса терпляче чекала, поки її «кавалер» застебне прикрасу. Закінчивши маніпуляції із замком, Лера озирнулася звично навколо, алея, була занурена в напівтемряву, зрідка проходили пари, що гуляли, освіжаючись завдяки прохолодній ночі від задушливого приміщення всередині палацу.

«Гарні клумби, густі чагарники та дерева справляли враження закритого простору, спеціально задумані для усамітнення від галасливого натовпу» – одночасно подумали Лера та Ілса.

Тільки висновки були різні «Романтично!» та «Небезпечно!» Вгадайте, кому належала кожна думка?

Підійшовши ближче до принцеси, Лера прикрила очі, поряд виявилося кілька людей, двоє за кущем, троє замасковані під гуляючих, один із мечем ховається в тіні дерева. Рука звично знайшла рукоятку катани , підчепивши великим пальцем холодне лезо визирнуло, чекаючи…

Дзинь! Мелодійний звук пролунав у тиші ночі, потім вони розійшлися, тінь почала обходити по колу свого супротивника, Лера стежила за кожним рухом. А ось і трійця, старанно прикидається гостями, що ніби «гуляють». В оточенні ворогів з усіх боків страх залишився, правда, відійшовши на другий, а то й третій план… тепер треба привернути увагу…

Легка хвиля зайфона змітає мечника поряд, троє «Полуночників» загородившись бар’єром, витримали удар, але це світіння і безлад привернув увагу оточуючих. Навколо почулися крики, зрозумівши про провал плану, трійця вирішила втекти, проте була зупинена зайфоном.

Здивовано обернувшись, Лера помітила тих людей, які не втручалися, сиділи в кущах, ними виявилися її старший брат і ще один незнайомий чоловік.

— Попалися голубчики, — промовив високий брюнет, стримуючи «Полуночників» мережею сплетеної з букв заклинання. У відповідь отримав порцію лайки. Лера за звичкою, виробленої ще на кораблі закрила вуха принцесі. Леді її статусу не повинні знати такі брудні слова! Ілса спочатку здивовано, а потім уже регочучи у весь голос звільнилася від рук рятівника.

— А ти турбувався, бачиш, я ж казала, Ганс найсильніший! — Сказала вона, підморгнувши чоловікові. — Батьку, дозволь тобі представити мого нареченого Ганса Леймана!

Тиша… чути, як цвіркуни співають свою мелодію, навіть спіймана трійця перестала сваритися, почувши слова маленької принцеси…

«А вечір на славу вдався! Юху! Залишилося побачити літаючу корову, і можна сказати прожила життя не дарма!» — Нервово смикаючи оком, думала Лера, спостерігаючи за відвислою щелепою свого братика. На відміну від Пауля, батько Ілси був на диво спокійним, схоже вже звик...

— Як я все спланувала? — гордо запитала принцеса у мого братика. — А ти казав, дівчата нічого не розуміють у політиці, інтригах! Ха!

Настала черга тихо сміятися Лері. Цього разу вона вперше, звернулася до брата.

— Як на мене її Високість не варто недооцінювати, бо це справжнє стихійне лихо! Ха-ха уй, та добре жартую я, жартую! — В мить прийшла карма за «стихійне лихо» з віддавленою ногою. — Ілса, пощади, мене тільки підлатали…

— Схоже, мені варто серйозно розглянути вашу кандидатуру шановний Гансе Леймане, ви так не вважаєте? — Питання в кінці, було звернене до старшого брата. Той стиснувши кулаки, постарався взяти контроль над емоціями. Кивнувши головою, він вибачився і потягнув за собою свого молодшого проблемного братика.

Підійшовши ближче до приміщення, де розташовувалися різні страви та напої, Пауль підхопив келих вина і осушив його, а далі другий, третій. Лера взяла звично гранатовий сік, він сподобався їй своєю кислинкою і кольором, насиченим бордовим наче…

«Ні, краще не треба думати», — струсивши з себе серпанок спогадів, «молодший брат» уважно стежив за старшим.

— Ти Мені вирішив життя поламати?! — накинувся старший брат.

— З чого ти взяв?

— То ти ще питаєш? Зізнавайся, це був твій підступний план? Я теж можу зробити так, що тебе зненавидять усі!

— Про що ти, дорогий брате? Мене і так всі ненавидять, — іронічно посміхнулася Лера, граючи рідиною у бокалі.

— Плювати! Навіть твої «друзі» мерзенні Варсфаїли, перестануть тебе поважати…

Наступне він не зміг сказати, що йому на голову почав литися... лимонад?

— Випадково вийшло, вибачте! — життєрадісно відгукнувся Куроюрі сидячи на плечах Харусе. — Дядечку, а ви знаєте, що буває з тими, хто ображає «Чорних Яструбів»?

Пауль нічого не відповів, навіть під алкоголем, який показав його справжнє обличчя, він чудово розумів, його життя зараз гойдається на тонкій волосині. Не витримавши доброзичливого погляду підполковника, «братець» зник під приводом поганого самопочуття.

Нарешті можна було перевести подих, взявши кілька тістечок на тацю, лимонаду, вони втрьох влаштувалися на балконі, далеко від шуму балу. Ганс негайно озирався назад, ніби боявся побачити ката за спиною. Цікавий Куроюрі природно поцікавився, у чому річ.

— ПХА-ХА-ХА! Ганс ну ти дурненький! У таку колотнечу потрапив! — Розсміявся беззлобно підполковник, часом його щирість не тільки захоплювала, а й могла образити. Щоправда, завдяки погляду з боку Куроюрі на ситуацію, Лері на душі полегшало. «Він правий безглуздо все вийшло!»

— Я хвилююся, як би мій старший братик не накоїв чогось в Академії, — задумливо, жуючи тістечко, озвалася Лера.

— Харусе передай мені он-то тістечко і соус! — попросив Куроюрі.

— І мені соусу.

Обидва Яструби шалено подивилися на Ганса, чим викликали нову хвилю сміху. Вечір вдався на славу, ласощі під соусом «Синього неба»* викликали зірочки в голові, після Лера заріклася вживати домашнє приготування підполковника!

*Соус "Синього неба" - особистий рецепт підполковника Куроюрі , ймовірно, посилює почуття смаку в рази. У манзі охарактеризований як "...тебе плющитиме в рази, і ти станеш зіркою в небі". Також підполковник розробив відновлювальні тоніки для Аянами зі смаком вина та кави.