Ти знаєш, скільки коштує квиток до пекла?

Наближався день випускного іспиту, Ганс Лейман старанно готувався, встигаючи ще виконувати завдання свого «наставника». Капітан Джеварс був дуже задоволений успіхами свого підопічного, йому нарешті вдалося відбити такий ласий шматочок у командувача Аянамі. Нехай тепер той гризе лікті! Особливо велику роль відіграла втрата пам'яті хлопчика через вибухи. Він легко заволодів увагою учня і змусив відкинути непотрібні стосунки з варсфаїлами.

Проходячи довгим коридором форту Гогбург, капітан зустрів дивне дитя, одягнене у військову форму. Виглядала вона на перший погляд досить тендітного, невисокого зросту з темним довгим волоссям заплетеним в косу. Джеварс не особливо розбирався в тонкощах зовнішності, не звертав особливої уваги на це. Найбільше йому запам'ятався її погляд, упертий, зухвалий і впевнений, а ще здавалося, що десь там ховається небезпечна темрява. Поглянувши на руки дівчинки капітан зрозумів, наскільки може бути оманливим перше враження, ці руки говорили багато про що. Наприклад, наскільки часто їхня володарка користується мечем. А ось власне її зброя викликала легке подив — катана .

«Катана? Тисяча чортів я дуже добре пам'ятаю стару катану Ганса! В неї були ці вісюльки, він назівав їх «мотанкою»? Але він казав, що загубив катану під час вибухів! Почекай, почекай… Вона… Та що тут діється, чорт забирай?!»

За кілька секунд старий капітан дізнався дуже багато нового, але найбільше його хвилювала навіть не зброя дівчинки. Погляд Леймана з тих пір змінився, став на порядок добрішим, ніж раніше. Але як взагалі це можливо?

Тільки встиг Джеварс зайти у відділення зв'язку, як йому одразу видали завдання. На кордоні з королівством Антворт знову було помічено велику групу повстанців.

«Мабуть не всіх перебили!» — зло подумав капітан, роздивляючись папери на завдання.

— Ви підете зі своїми хлопцями та «Чорними Яструбами»! — Продовжив службовець.

— ;%: як?*@#$, та був %^ на &* й у «№%:! — У відповіді Джеварса лише прийменники були друкованими…

— Адмірал дав добро, схоже на вас покладено важливу місію спостерігача, — «інтригани» з огидою подумав капітан. Саме через не любов до різного роду інтригам, він і досі капітан.

— А День так добре починався, — бурчав невдоволено Вольф.

Взявши з собою помічника Брунса, вони попрямували вирішувати нудні справи з документами. Ад'ютант хлопчина хоч і боягузливий, зате в паперовій роботі розбирається непогано. Документи та звіти ніколи не вселяли в капітана натхнення.

Відчинивши двері, вони увійшли в «лігво», інакше кажучи, до приймальні командувача Аянамі. Раніше Джеварс стикався з ним на завданнях, в основному брудні, криваві справи, які не люблять виконувати вищі чини.

«Складно зрозуміти, що діється в голові цієї людини. Та й чи людина він?» — Остання думка була явно зайвою, скривився капітан. Помічник тремтячими руками постукав у двері кабінету, занадто тихо, ймовірно, такий дохлий стукіт ніхто не помітив. Хоча це не правда, всі там їх почули…

Безцеремонно відштовхнувши Брунса убік, капітан без зайвих слів зайшов до кабінету. Перше, що кинулося в очі — кашкет, що приховує страшний погляд, що пробирає до кісток. Яке ж було здивування, коли поруч з Аянами старий вовк помітив те саме дівчисько з катаною. Вона якраз ставила чашку ароматної кави командувачу на стіл, поруч на блюдце лежала шоколадна цукерка. Немов не зважаючи на тих, що увійшли, вони продовжили розмову перервану шумом.

— Передай документи в штаб на підпис посадових осіб, потім повернеш їх мені. Дані за останніми звітами розвідки занеси до бази. І незабудься перевірити готовність корабля до відправки. – сказав Аянамі, вивчаючи нову пачку документів.

Джеварсу хотілося протерти очі для більшої впевненості, щойно командувач давав завдання їй чи йому? Більше схоже на звернення до дівчинки, проте який рівень підготовки вона повинна мати, виконуючи такі доручення?!

Замість помічника, у якого пропав дар до промови, дрібна дістала блокнот, представивши відвідувачів.

— Це капітан Джеварс Вольф, сьогодні надійшло розпорядження на усунення повстанців, цілком можливе знаходження ока Міхаеля в цій зоні, капітан супроводжуватиме нас зі своїми людьми, ще...

— Досить. — Перервав Леру командувач, вона ж невдоволено скривила свій носик, а Аянамі продовжив, звертаючись до Джеварса. — Вилітаємо завтра, можете залагодити всі питання щодо документів у штабі.

— Та-а-ак точно, — безбарвним голосом озвалася молодший лейтенант, чим викликала подив у відвідувачів. Стало ясно вона одна з тих небагатьох людей, які спокійно спілкуються з Аянами. — Мені Х’югу пнути з приводу того звіту?

— Пізніше, нехай доробить відомість, вільна, — давши зрозуміти, що можете котитися на всі чотири сторони, командувач Аянами продовжив копітку роботу над паперами.

— Ходімо, сер, — ввічливо, як ніколи відгукнулася Лера. Насправді вона не знала, як поводитися з людиною, разом з якою пройшли ціле коло пекла.

Зайшовши до кімнати, почався «звичний цирк».

Так Лера називала звичайні дні у штабі Яструбів. Для сторонніх тут було багато незвичних речей. Відправивши помічника до столу Конатцу, капітан сів на диван, спостерігаючи за «монстрами». Дівчинка поралася з чайником, напевно робила каву для нього, поруч крутився лейтенант Х'юга той самий безжальний вбивця.

— Лерочка, ну коли ти мені зробиш каву, га? ☆

— Ви не п'єте каву, лейтенант віддає перевагу чаю з малиною? Або я не права, — підігруючи Х’югі, перепитала Лера з глузуванням.

— Помилуйся, я скоро загнуся від цієї паперової роботи, суцільний стрес. Стрес! Мені так і хочеться когось убити! ☆ — Почувся нервовий кашель помічника капітана, так Х'юга умів залякати до чортиків.

— Добре зараз. Тільки йдіть, працюйте, — посміхнулася Лера, останнім часом Х'юга постійно крутився біля них з Конатцу, наче квочка над своїми курчатами.

—Ти сьогодні та-а-ака добра, може тоді, додаткові тренування сьогодні призначимо? Бо після роботи такий стрес! ☆ — Поскаржився лейтенант на свою тяжку долю.

Почувши слово «тренування» Лера мало не випустила ложку, нервово вхопившись за чайник. Варто відзначити тренування стали ще жорсткішими, ні Х'юга не доводив її до статі смерті, навіть уникав ударів в обличчя (Гансу він коригував за повною програмою), але … АЛЕ тепер тренування були аля: «Побиття немовлят частина друга». Здавалося, рівень сили тепер був високим, проте Х'юга досі залишався поза зоною досяжності. Кілька разів їй вдавалося зачепити край одягу лейтенанта і за допомогою «чорної троянди».

— Ні, дякую, я ще жити хочу, — пробурчала вона невдоволено.

Х'юга тільки посміхнувся, куди вона подінеться? Тренування буде в будь-якому випадку, треба підготувати пташеня для завдання. Відпускати не підготовленого бійця надто ризиковано, хоч Лера й підвищила свій рівень умінь, але залишалася гранично слабкою щодо морального духу. Вона не могла вбити беззбройного або беззахисного, пораненого… На думку Х'юги це велика слабкість, яка потім тільки заважатиме. Проблема в тому, що дитя надто вперте, не бажає розуміти очевидних речей.

«Нічого, я ще виб'ю з неї всяку добродушну дурість з її світу», — вже про себе міркував Х'юга, спостерігаючи за своєю дівчинкою.

Зробивши каву, Лера піднесла капітанові, заодно поставивши лейтенанту, чай з малиною, забрала на зворотному шляху документи зі столу. Повернулась із новою пачкою документів, поклала собі на стіл, забрала у Х'юги розмальовані документи, погрожувала позбавленням солодощів на тиждень. Х’юга не дурень, знає вже чудово, жартувати на цю тему Лера не вміє, просто забирає всі солодощі у радіусі досяжності лейтенанта!

Конатцу був такий радий і вдячний, що хоч одна людина в цьому дурдомі може нормально працювати окрім нього.

У вікно постукали...

Напевно, у цей момент маска байдужості, яку Джеварс намагався зберегти з останніх сил, розсипалася. Кого там ще могло принести? Тяжко зітхнувши, Лера встала з місця відчинила вікно, з легким вітерцем у кімнату влетів сокіл вмостившись спинку стільця Лери.

Джеварс зрозумів, що йому ще далеко до розуміння цих людей. Нарешті, ад'ютант капітана закінчив усі справи. Попрощавшись з Яструбами, вони заспокоїлись, тепер пережити пару днів і вважайте справа закрита.

До штабу Лера повернулася пізно ввечері, стомлено опустившись на місце, взяла чашку, а та виявилася порожньою. Силою подавила засмучене зітхання. У двері постукали. І тиша. Наближаються ще кроки. Окрім тих, хто стоїть за дверима, підходить ще одна людина на руках у нього спить...

«А, це Харусе та Куроюрі повернулися із завдання, а перша парочка це...» — додумати вона не встигла в кімнату зайшли. Як і здогадалася Лера двоє Яструбів, а також Ганс Лейман, на якому висіла Ілса Вестгейм. В руках у нього були документи. Невдоволено відкинувшись на спинці стільця, Лера спостерігала за пізніми відвідувачами. Ілса так ревно стискала руку Ганса, здавалося, та зараз відвалиться. Вона настільки сильно ревнувала до Лери, боялася відпускати далеко від себе та ще й до суперниці.

Розмовляти з ними не хотілося… Тому Лера просто підняла брови в запитанні. По типу: чого приперлися?

— Капітан Джеварс просив передати, — відповів Ганс, байдуже дивлячись на Леру. Як же її дратував цей хлопак. Скільки разів так і хотілося зламати йому шию, навіть зараз... якби не втома, напевно хоч трохи та стукнула б від душі.

— Давай, — вихопивши стопку з рук Леймана, вона пробігла очима. — По-перше, дані звіти здаються до головного штабу, а по-друге, тут багато помилок! І неправильні дані… Іще один…

— Е... е... е...

— Милий, що ти слухаєш її, вона такий самий учень, як і ти! Напевно, просто знущається, — зверхньо сказала принцеса.

— От мені робити нічого, так на ніч глядячи, — фиркнула Лера, сідаючи назад на робоче місце. Діставши листочки почала швидко виводити красиві літери, — Лера те, Лера се, ні хвилини спокою, а завтра на завдання.

— А як же заняття? — здивувався Лейман, але його питання дівчинка проігнорувала. Вона намагалася не помічати Леймана, не хотілося навіть думати про нього.

— Лера хіба ви не збиралися у казарми? — Запитав Харусе увійшовши до кімнати з приймальні командувача. У відповідь Лера лише нервово помахала рукою, мовляв, не до відпочинку зараз.

Харусе тим часом уклавши Куроюрі на диван, накрив ковдрою сплячого підполковника, за цими маніпуляціями спостерігали пізні гості. Не кожного дня можна побачити сплячих підполковників…

Взявши чайник, ад'ютант поставив гріти чай, слід було зробити легку вечерю. Він знав, що Лера не їла відколи пішла перед обідом перевіряти готовність судна. Молодший лейтенант нітрохи про себе не думає виконуючи стільки роботи, уперемішку з обов'язками ад'ютанта командувача. А в нього на хвилинку один з найскладніших розкладів у всій імперії. Зробивши улюблений чай Лери каркаде, Харусе подав його разом із вафельними трубочками зі згущеним молоком.

— Тримайте, але вам варто краще харчуватися, — Харусе тільки простяг одну з них як Лера не дивлячись одразу з рук схрумала одну. Виглядало досить смішно з боку.

— Як не культурно, — дорікнула Ілса.

— А мфне фсе рафно, я ньше приншеса, — жуючи, відповіла дівчинка, — тримай звіт. І що б я тебе тут не бачила більше.

— Д-дякую, — трохи зніяковіло подякував Ганс, — я не очікував, що ти така…

— Харусе? М…м… а хто це? Лера? А чому ти ще у штабі? — сонно питав Куроюрі, позіхаючи через раз.

— Ми вже закінчили, зараз йдемо, — задоволено відповіла молодший лейтенант попиваючи свій улюблений чай. А Харусе таки просто найкраща людина у світі! Такий дбайливий, уважний…

У кімнату наче вихор увірвався капітан Джеварс. Усі звернули увагу на того, хто увійшов . А Лера продовжувала пити чай розмірковуючи про ночівлю у штабі, сенс іти назад у казарми? За три години треба бути зібраною в кабінеті Аянамі. День командувача починається о п'ятій ранку.

— Де той звіт, який я тобі дав Ганс?!

— Е ... е ... ось сер, — простяг документи своєму вчителю Лейман.

Взявши дбайливо листки, капітан почав уважно вивчати вміст, його здивування зростало з кожним рядком і кожним прочитаним словом.

— Де ти взяв цей звіт? — Спокійним тоном обізвався Джеварс.

Ганс тільки схвильовано озирнувся на Леру, та просто сиділа з чашкою чаю, дивлячись байдуже на вечірній концерт.

— А я казала, вона там щось не те написала, бачиш! — Тут же видала Ілса.

— От воно як. Повинен сказати, я вражений. — Повільно не поспішаючи Джеварс, підходив до дівчини. Її рука автоматично лягла на рукоять катани.

«Катана… що ж мене так чіпляє? Деталь, яка постійно вислизає... катана, рука... ЛІВА РУКА! Дівча лівша! Ганс до втрати пам'яті був шульгою, я точно пам'ятаю на тій битві він тримав катану, в лівій руці! Аянами чорт забирай, що за темні інтриги ти знову плетеш?!

Капітан стояв навпроти Лери, за її спиною височів Харусе, уважно стежачи за кожним рухом відвідувачів. Він не міг суперечити чи виставити за двері старшого за званням, а підполковник був надто втомлений за минулий день, вже знову спав.

— Надто вже велика кількість збігів, і твоя ліва рука, — сказав свої думки Джеварс, стежачи за найменшими змінами на обличчі дівчинки. Тінь занепокоєння, що майнула, підтвердила здогадки. Перед ним явно стояв чи стояла та, хто був Лейманом минулі місяці!

Ганс теж помітив дивність, його багато хто питав, чому він знову вирішив фехтувати правою рукою, тоді він списав усе на випадковість, а тепер виявляється Валерія фехтує лівою рукою, дівчинка, що раптово з'явилася, з нізвідки з ненавистю в очах…

Хто знає, як розвивалися події далі, проте перед Джеварсом постала висока перешкода в особі командувача Аянамі. Особа, яку не виражала не грама радості, з приводу несподіваних гостей.

— У вас є питання, капітане? — Холодно сказав, як відрізав Аянамі, зазвичай після таких слів все бажання ставити запитання відбивало відразу. Лера полегшено зітхнула, вона не знала, як поводитись у подібній делікатній ситуації.

— Так. Стосовно цієї дівчини, чи не рано вона стала військовим? — Невдоволено скривився капітан, у нього ніколи не викликав симпатії цей сноб.

— Валерія Уоррен, молодший лейтенант «Чорних Яструбів», наразі паралельно закінчує навчання в Академії з позитивною відповіддю адмірала Оука.

— Варсфаїль?! — Вигукнув Джеварс, розуміючи, бій програний, Аянами вдалося заволодіти талановитим учнем.

«Якщо скласти всі факти. Поведінка, стиль спілкування, погляд…» — Невдоволено зупинив хід своїх думок капітан.

— Ганс бери свою подружку та геть звідси! — Поглянувши на Валерію, що виглядає за спини Аянамі, невдоволено хмикнув, надто багато відданості в її очах, надто багато довіри чудовиськові, що стоїть тут.

Зрештою, він зміг позбутися гнітючого почуття неправильності поведінки у свого учня. Тепер він зосередиться на навчанні Ганса Леймана, а не Валерії Уоррен – Варсфаїля.

— Дякую, — тихо сказала Лера, стежачи, як виходить допитливий капітан. Злегка скуйовдив волосся дівчинки на маківці, Аянамі нічого не відповів, йому не потрібні були слова, він і так добре розумів почуття своїх підлеглих. Саме тому «Чорні Яструби» настільки віддані, незважаючи на небезпеку чи навіть смерть, вони залишаться вірними лише своєму командиру.

Фенікс, як тільки почало темніти відлетів кудись по своїх пташиних справах. Лера йому трохи навіть позаздрила. Хотілося теж спарити і залізти під теплу ковдру, лягти на м'яку подушку.

«…Мрії, мрії… яким не судилося збутися. Думаю, мене таки прокляли…»

— Ти нас, як і раніше, переслідуєш? — Вночі при світлі світильників, складно розібрати обличчя, щоправда, Лера і з заплющеними очима могла впізнати цей неприємний голос — «півняча голова». Розглядаючи пізню компанію з трьох чоловік, розмірковувала на дуже цікаву тему: «скільки буде шуму, якщо тишком-нишком пристукнути неприємного шкідника?»

Слухати по новому колу те саме не хотілося, розвернувшись, Лера відійшла на кілька кроків.

Зупинилась.

«Клац».

Катана вийшла зі стримуючих піхов.

Легкий рух повітря поряд.

«Зараз!»

Розрізавши навпіл першого нападника, Лера відбила атаку другого, з тилу почувся брязкіт ще двох клинків. Ганс і «півняча голова» взяли на себе трьох супротивників. Ілса закричала. Без толку, тут їх ніхто не почує, ідеальне місце для засідки. Поруч майнув силует.

«Телепортація!» — У нападаючого, точніше нападаючої (по запаху парфумів Лера впізнала ту жінку з загону «Полуночників»). Дар Рандкальда однієї з семи містичних примар. Такі здібності дуже рідкісні, не дивно, що ніхто не розумів, як вона вбивала своїх супротивників. Лера ж вивчила тексти про сім примар на зубок, адже тепер вона мала справу з їх головним противником Верлореном!

Наступна атака з боку нападників не увінчалася успіхом, надто заважали під ногами Ганс з Лєрою, «півняча голова» не особливо впливала на вагу сил, стоячи поряд з принцесою, ще невідомо хто кого захищав.

У світлі тьмяних ліхтарів Лера помітила блиснувши предмет, «чорна троянда» знищила кулон миттєво. Сила, укладена в ньому, вирвалася на волю ніким не контрольована. Почувся сильний вибух, проте службовці, які прибули на місце події, побачили лише величезну вирву на тротуарі посеред алеї.