Ти знаєш, скільки коштує квиток до пекла?

«Сказати у мене проблеми, це означає не сказати нічого! Мене переслідують солдати, старий «збоченець», а ще двоє недружелюбно налаштованих Яструбів!» — Подумки просячи допомоги у всіх, кого пам'ятала в житті, Лера кулею мчала по форту не забуваючи згадувати вголос певного бога смерті.

Аянами як на зло не відповідав, а мисливський азарт Х'юги просто виходив за межі розумного. При такому розкладі можна втратити нове життя дуже швидко! Звичайно вона вже відчула, лейтенант поки що грає з нею як з кошеням, одержуючи від погоні задоволення. Якщо б він серйозно хотів убити Леру, то хлопнув, навіть оком не встигла б моргнути! Конатцу намагався не відставати, а побачивши його цілком серйозний настрій, дівчинка тільки додала швидкості, намагаючись вирівняти подих.

— Повернися назад негайно! — крикнув ад'ютант Х'юги.

— А-а-а-а! Ні, я не повернуся! — відповіла на ходу Лера, на ходу роблячи крутий поворот.

Треба визнати, їй ця погоня теж починала подобатися…

Випадкова дорожньо-транспортна пригода у вигляді підполковника Куроюрі змусила зупинитися на цілих двадцять п'ять секунд! Поставивши на ноги хлопчика, трохи обтрусивши від пилу з підлоги, посміхнувшись, полетіла на всіх увімкнених швидкостях далі.

Конатцю обігнув здивованого Куроюрі, продовжуючи переслідувати втікачку. Тепер відстань скоротилася до мінімуму, а лейтенант мав перекрити дорогу спереду. Вилетівши через вікно на вулицю, розбивши його темною лозою вона навчалася керувати своїм варсом і зайфоном прямо на ходу. Прямо прискорений курс навчання! Здавалося у неї є шанс втекти!

-По-па-ла-сь! ☆

«Дідько, який же він швидкий!» — Скривилася втікача від різкого болю в боці, не варто нехтувати звичайними законами біології та фізики!

Це був не рівний бій.

Підійшовши Конатцу міг спостерігати як бідна дівчина з останніх сил стримувала атаки лейтенанта, відбиваючись «чорною трояндою» (охрестивши для зручності цю здатність). Її меч не витримав шквалу з ударів та розколовся біля основи, відлетівши убік мало не зачепивши одного з солдатів, що стояли поруч. Вони боялися втручатися у бій двох «монстрів», намагаючись триматися подалі, періодично бігаючи навколо без приводу, створюючи враження бурхливої роботи.

Важлива думка ввічливо постукала у свідомість Лери. Схоже командувач, закінчивши свої темні справи, прямував у її бік, треба було лишень прорватися крізь перешкоду в особі Х'юги та Конатцу.

— Чого ви чекаєте, ловіть втікачку! — Ледве не завив професор намагаючись пробратися через натовп з солдатів. Адже ця піддослідна була дуже важливою!

— Іди на ** дядечко! Я тобі не щур піддослідний! — У відповідь скривила обличчя Лера показавши язик.

На цей раз вона збиралася вкластися в останній ривок! Відволікаючий маневр, немов вона хоче викрасти «друга номер два» Х'юги замість зламаного меча. Як і очікувалося, лейтенант пішов із траєкторії удару, давши можливість прорватися повз нього, на рятівні кілька метрів, а там...

Нарешті майже рідна спина Аянами, виявилася немов рятівне коло або як стіна, утім не важливо. Виглядаючи і-за кам’яної стели у вигляді командувача, Лера з цікавістю спостерігала за подальшими подіями.

— Ая-тан завів собі подружку? ☆ — Підколов Хьюга свого начальника, забираючи катану в піхви. Потім ніби вирішивши просте завдання висновків, зрозумів. — Ой, чи не це ... «та сама»? ☆

«Ага, звичайно, так я і повірила, що він тільки про це здогадався!» — хмикнула Лера, але укриття свого не покинула!

Підійшовши ближче до дівчини, що ховається за спиною начальства лейтенант зустрівся з упертим поглядом сірих очей, безперечно, раніше такий погляд був у «салаги» Леймана!

— Професор. — Одне слово змусило противного дядька просити про пощаду. Той покаявся у всіх гріхах і зрозумів глибину своєї поганої поведінки. Аянами не прощав зрадників, і професор ой як добре це знав. Прийшлося клястися і молитися в цілому йому ледве вдалося відвести від себе смерть. — Геть.

Професору два рази не треба було повторювати. Він зник у мить ока, залишивши компанію Яструбів. Інші військові, побачивши командувача, поспішили теж піти по справах від гріха подалі.

— Конатцу, влаштуй нашого маленького «пташенятка», ☆ — муркнув Х’юга, підштовхуючи підопічного вперед.

— Гей! Я не маленька! — Невдоволено заперечила Лера, обернувшись.

Ад'ютант ввічливо, намагався триматися на відстані від підозрілої дівчинки, мав багато запитань і ні одної нормальної відповіді. Дві постаті попрямували до казарм, ідучи широкою алеєю.

— Хороша-а-а, ☆ — Протягнув Х'юга, стежачи за пташенятами, що йдуть попереду. — Ая-тан, вмієш ти дивувати. Створити повноцінного Варсфаїля з такою силою. ☆

Командувач лише самовдоволено посміхнувся у відповідь. Вірно, дівчинка буде дуже корисна у подальшому.

Проводячи Леру до її нової кімнати, Конатцу намагався зіставити факти. Стиль бою був надто схожий на лейтенанта Х'юги, і чому вона всіх поспіль збивала з ніг, тікаючи, а на підполковника витратила дорогоцінні секунди? І епічне ховання за спину командувача Аянами.

Службовець казарми виділив невелику кімнату для юної дівчини, завдяки старанням Конатцу, Лера отримала в розпорядження гарне «лігво». Залишивши дівчину самостійно розбиратися далі, він вийшов. Холодне, ввічливе ставлення до оточуючих, надто добре пам'яталося, так Конатцу поводився з чужими людьми, з якими його нічого не пов'язує.

Вода змила не лише липку «бяку» з колби, але й сумні думки дівчинки, нарешті Лера відчула себе більш-менш нормальною людиною. Переодягатися у старий брудний одяг не було найменшого бажання!

— Ай, потім думатиму!

Блаженно розтягнувшись на м'якому ліжку від якого так і віяло свіжістю, дівчина заряджалася гарним настроєм. За вікном гойдалися гілки дерева, майже ідилія, одним словом! З кімнати можна виділити шафу для одягу, письмовий стіл, над яким висіли полиці. Ліжко стояло ближче до вікна, з правого боку тумбочка та світильник на ній. На вікні не було фіранок, але завдяки їхній відсутності кімната здавалася світлішою ніж зазвичай.

У двері постукали. Тяжко поскріпивши від невдоволення довелося вставати. Лера закуталася в одіяло. За дверима був Конатцу, вона добре відчувала його поряд. Натягнувши одіяло по вище пішла відчиняти. По старій звичці відкрила з усього маху двері та не врахувала, виховання ад'ютанта, він побачив Леру в досить екзотичному вигляді (мокре волосся, голі плечі та замість одягу ковдра). Що викликало шок і повне почервоніння до кінчиків вух!

— О! Конатцу ти найкращий, знову мене рятуєш! — Радісно видохнула Лера вихопивши з рук пакунок із одягом.

Ще ніколи вона так не раділа нормальній спідній білизні в цьому світі, невже не треба одягати на себе сімейні труси… захотілося крикнути щось. Але не варто більше бентежити друга. «До речі про Конатцу!»

— Я Миттю почекаєш?!

— Так, я проведу тебе до штабу, — задумливо відповів він, виходячи з проходу в дверях.

Швидко пірнувши в таку звичну форму, Лера хотіла заколоти волосся, що заважало огляду, але шпильки не виявилося. Кинувши побіжний погляд на невелике дзеркало, там весело підморгнула дівчинка з сірими очима та довгим до пояса волоссям темного кольору. Форма ідеально сіла на фігуру, де відкопав Конатцу цей скарб невідомо, правда залишається питання… як він діставав спідню білизну?

«Хе-хе, потім можна буде його трошки подражнити!» — тихенько хіхікнула в кулак дівчина.

— Пішли? — На що її друг з тяжкою усмішкою киває головою.

Вони йшли і знову мовчки, їй хотілося порушити тишу, крикнути щось на кшталт «Конатцу, та це ж я!» Але сувора дійсність не дозволяла зробити дурість, як йому потім пояснити? Про безглузді теми з обміном тілами? Тут треба вже дочекатися офіційного представлення від Аянамі.

Попереду з'явилася група учнів, вони вийшли з бібліотеки і прямували в обхід до Академії. Серед них Лера та Конатцу побачили його…

Руда шевелюра вибивалася з хвостика, за звичаєм заважаючи правому оку. Погляд зелених очей сміявся всіма квітами радості, поряд знаходився «півняча голова» та компанія, а ще хлопчик із молодшого класу його імені Лера не пам'ятала. А не скажеш зараз про нього, ніби він готовий накласти на себе руки. Швидше навпаки, радіє кожному дню! Так і хотілося заїхати у цю щасливу пику...

Їхня шумна компанія йшла на пролом, інші ввічливо їх огинали, знаючи наскільки задерикуваті й сильні учні, що володіють зайфоном. Конатцу хотів обійти їх, йому не хотілося бачити Ганса Леймана, надто багато болю завдав той йому. Але Лера схопила ад'ютанта за рукав, даючи зрозуміти, що вони не відійдуть убік.

«Може моє тіло змінилося, але хіба Я змінилася? ХА!» — схоже наглий характер дівчини нікуди не подівся.

Вони зустрілися один навпроти одного, Лера не зменшуючи кроку проходить на пролом з не дружнім поглядом. Зачепивши плече Леймана і не вибачившись, проходить повз.

— У тебе проблеми дитинко? — «Півняча голова» невдоволено відгукується. Йому не до вподоби, коли чіпають його друзів.

— Ні, а ти собі проблем хочеш? — Погляд сірих очей, що оцінює, проходить по компанії навпроти.

Конатцу стоїть поруч намагаючись не дивитися в очі Гансу, який нібито не помічає людину, яка раніше вважалася другом. Сутичка почала привертати увагу перехожих, доброчесний Лейман поспішив запевнити усіх своїх друзів, наскільки безглуздо битися з дівчиськом. Невдоволено штовхнувши камінчик «півняча голова» розвернувся і пішов далі своєю дорогою, поряд прилаштувався Ганс, заспокоюючи друга.

— Ха, слабаки! А Ти чого ніс повісив?! Конатцу якщо тобі є що сказати комусь — кажи. Хочеш вдарити —вмаж зі всієї сили! Ти куди сильніший усередині, ніж думаєш! — Сказала Лера прямо дивлячись на хлопця Лера. Їй було боляче бачити такий сумний погляд, хотілося... — ні, я таки піду і вб’ю цього Леймана…

— Підожди-и-и-и! Не треба! — Схопивши за рукав, Конатцу спробував зупинити дівчинку. Варс уже почав піднімати свої красиві квіти навколо, кришачи доріжку алеї. — Не треба, без руйнувань…

— Але він! Він не правий! І... і... — Несподівано в очі навернулися сльози. Лера поки сама не розуміла, що відбувається з нею. Щойно бажання було вбити людину, адже той завдав її другові болю, а зараз вона шкодує про те, що трапилося, звинувачуючи у всьому себе.

Варс не простий в управлінні, лише обрані можуть досконало керувати такою непостійною дикою енергією пітьми. Зараз Леру кидало в різні почуття, часом доводилося стримувати себе силою, намагаючись не вбити когось ненароком. Згодом вона мала повністю опанувати свої здібності, імовірно на це має піти близько двох місяців, так міркував Аянами, стежачи за Лерою.

Конатцу здогадався, яку ходячу проблему на нього зіпхнув лейтенант, у вигляді такої «милої невинної дівчинки». Поки він намагався придумати, як заспокоїти нервове творіння, як воно вже само заспокоїлося.

— Знаєш Конатцу, — промовила дівчинка, йдучи спокійним кроком. Нещасний ад'ютант вже був готовий до найстрашнішого, — одного холодного зимового ранку я йшла по цій же алеї з новорічного свята. Тоді в моїх руках був подарунок від найважливіших людей, як знак нашої дружби. Саме він та присутність в моєму житті важливих друзів допомогло мені протриматися весь час, до останнього у цьому жорстокому світі.

Він зупинився. Зрозумів. Але не вірив своїй здогадці.

А Лера продовжувала стоячи до нього спиною.

— Мені хотілося тоді сказати тобі, не Ганс, я твій справжній друг, я! Лера! А не цей слабак безхребетний!

—Ганс Лейман?

— Останні п'ять місяців Ганса Леймана не було! Була я... — Не витримавши, вона таки знову розплакалася, варс сильно тиснув на психіку, зараз найважливіше для неї пережити випробування самотності та всепоглинаючої пітьми. Не можна втратити себе!

Теплі руки лягли на плечі притягуючи плаксу до себе, втішаючи, надавши підтримку. Конатцу тепер все зрозумів пазли встали на своє місце, тай в цілому багато чого стало на свої місця. На маківці Лера відчула важкий видих і легкий дотик.

«Ой, а він вище за мене тепер майже на голову» — посміхнулася тихенько. Звір усередині заспокоївся. Не дивно, чому Варсфаїли так бережуть своїх ад'ютантів!

Тепер вони йшли помінявшись місцями, Лера тримала Конатцу за рукав, ніби боялась знову втратити. Так вони й дісталися штабу «Чорних Яструбів». Двері знайомої кімнати відчинилися, навіть із заплющеними очима вона могла сказати, хто знаходиться в кімнаті, не вистачало тільки їх. Намагаючись не звертати уваги на тишу, Лера на одному подиху випалила.

— Доброго дня, мене звуть Валерія, можете звати Лера, — зробивши легкий уклін, вона помітила рух у районі столу, що належав Конатцу, — та останні кілька місяців ми були знайомі через тіло Ганса Леймана! Тож приємно повернутися наз… лейтенант, ви не заслужили цю цукерку!

Забравши з чіпких ручок смаколика Лера віддала «скарб» ад'ютанту Х'юги.

— Лейтенант! Ви ще не зробили звіт!

Х'юга посміхнувся, розглядаючи незадоволену мордочка Лери, форма йшла їй куди більше ганчір'я з лабораторії.

— З поверненням «салага»! ☆