Ти знаєш, скільки коштує квиток до пекла?

Нудний голос вчителя налаштовував на цілком здоровий сон. Лера слухала лише одним вухом вступну лекцію про повітряні бої та флот загалом, дрімаючи. Їхній клас і ще один молодший клас перебували на бойовому судні Барбурзької імперії. Маршрут був досить довгий, що проходив поруч із кордоном невеликого королівства Вертгейм, який славився своїми курортами. Наскільки пам'ятала Лера з книг, вони намагалися дотримуватися нейтралітету у війні між Імперією і королівством Рагс, тому досі королівство Вертгейм не було поглинене імперськими військами. Решта інформації якось вже була витіснена більш важливішими знаннями.

Коли вони пролітали над засніженим полем, Лера помітила занепокоєння персоналу. Х'юга назвав це «запах страху», його легко можна відчути, якщо бути більш уважним. Непомітно для інших відійшла від місця лекції. Вона підійшла до командного містка, уважно слухаючи те, що відбувається.

—Якого диявола?! Чому датчики немов оскаженілі поводяться?! — схвильовано чулося від одного з солдатів, які сиділи за приладами.

— Заспокойтесь і перевірте ще раз, — спокійно відповів чоловік з капітанського містка.

«Капітан Джервас Вольф, начебто так його представили нам перед польотом», — майнула думка на краю свідомості.

— Засічений сигнал праворуч по борту!

— Наближення ударної хвилі! Перевищено точку радіосигналів, що випромінюється до земної поверхні! Прилади не реагують на зміну режиму!

— Що за?!

Тільки встигла Лера подумати «Бермудський трикутник прямо…», як судно суттєво штовхнуло, почулися нервові вигуки учнів.

— Ми засікли зайфон атакуючого типу!

Після цих слів почалося суцільне безумство, корабель різко почав зменшувати висоту, а потім сильний удар практично знищив нижні яруси зім'явши під себе частину рідкого лісу. Почулися вибухи в машинному відділенні, навколо паніка, крики, стогін поранених, шипіння зламаних приладів та добірні лайки капітана корабля. Лєра виявилася в момент падіння на верху містка тому не сильно постраждала, не рахуючи пари трійки синців, виявилося таких щасливчиків не так вже й багато. Капітан не зволікав жодної секунди, даючи розпорядження виносити поранених із потерпілої частини корабля. Думати про нижній ярус, де розташовувалася більша частина екіпажу корабля, йому не хотілося, там зараз все і всі просто спресовані.

Виносячи поранених із судна Лера чула накази перевірити машинне відділення для уникнення повтору вибухів, люди, які туди ходили, здавалися білішими за сніг. Схоже, нічого хорошого вони там теж не побачили, вирішила вона , продовжуючи надавати першу допомогу. Ось і ще одна позитивна риса бійок, аптечкою Лера користувалася тепер віртуозно.

Переходячи до чергового пораненого, зіткнулася з учнем з молодшого класу, у якого була злегка поранена рука, але реву було ніби там шматка м’яса не вистачало як мінімум. Довелося швидко продезінфікувати рану і накласти пов'язку. Не звертаючи більше уваги на цього плаксу, вона пішла далі, в голові крутилася, чи думка, чи здогад, ловити яку, не було часу.

У цій метушні пролунав невеликий вибух, і наступний крик не привернув до себе особливої уваги. А даремно!

— Повстанці! Вони заходять із лівого боку від нас! — Наступне повідомлення одного з офіцерів замість попередження атаки подіяло приводом для нової паніки.

— Відставити! Негайно стрій згідно з вашим рангом! — Капітан корабля все більше й більше викликав повагу у Лери, здавалося ця людина, єдиний, хто міг приборкати страшного звіра, ім'я якому страх.

Ті, хто вижив, і частина легкопоранених негайно побудувалася, швидко розбивши людей на три загони капітан Джервас вирушив разом з першою групою «зустрічати гостей» друга мала виставити оборонну лінію, третя група це учні їм належало продовжувати виносити поранених, а так само по можливості знайти будь-яку зброю.

Почулися перші крики, вони були різні, висловлюючи біль, ненависть, бажання вбивати, відчайдушні звуки ударів клинків, постріли з автоматів, все зливалося в одну пекельну мелодію.

Зупинившись, Лера слухала, мелодію яку співала зброя в руках людей, позбавляючи життя… вона відчувала незрозуміле тремтіння, страх? Так. Страх відібрати чуже життя, очікування найстрашніша річ, яка часом зводить людину до божевілля. Не можна слухати цю мелодію, не можна їй піддаватися інакше… ти перестанеш бути людиною.

Наказ капітана ніби вивів її із забуття.

«Не відступати! Уперед! Розподіліть зброю серед усіх!»

Джервас Вольф намагався привести до тями Корміша Оука, щоб той керував своїми учнями, правда його спроби були тлінні. Вчитель, забившись у кут, здавалося, не хотів нічого чути його просто лякала думка про близьку смерть.

До Лери підійшов солдат із перев'язаними руками, простягаючи автомат.

— Ні, у мене свій друг, — вказала вона на катану.

Розуміюче кивнувши солдат, пішов далі, віддавши автомат іншому учневі, подібним прикладом наслідували й інші.

«Ця зброя полеглих у бою їхніх товаришів», — зі здриганням подумала Лера.

Тугий ком підійшов до горла. Багатьох сил потрібно було не відводити погляду, від тяжко поранених, які дивилися майже мертвими очима в твої. Те почуття яке вони відчували до щасливчиків, що вижили, і почуття яке відчуваєш до них знаючи, багато хто не доживе і до вечора. Лера нарешті зрозуміла, що відчували люди в лікарні біля її ліжка. Жалість, яку вона так ненавиділа, тепер була і в її серці. Адже вона нічим не могла допомогти їм, повна безвихідь, як же це гидко!

Леру і ще кілька її однокласників приставили до першого загону замість солдатів, що загинули в бою. Вони змогли відбити атаку ворогів з лівого боку. Поспіхом було вирішено зайти повстанцям з тилу. Намагаючись якомога тихіше ступати, їхній загін рухався крізь ліс, зустрівши першу групу повстанців, капітан убив частину допомогою зайфона. «А він не такий простий» майнула думка і згасла, у цьому бою вона теж не брала участі, все ж таки загін був більше ніж у повстанців. А це означало...

— Криси вонючі! Що б їм... ти, — звернувши свій погляд на молодого учня з катаною, звернувся капітан, — негайно йди назад до наших попередь про можливу атаку де знаходяться поранені! Швидко!

Останні слова Лера вже чула, бігши лісом через перешкоди у вигляді повалених дерев, огинаючи величезні кучугури снігу. Швидкість була однією з переваг у бою, вчителі на практиці навчили її лише основам бою, вважаючи свій обов'язок виконаним. А для загального розвитку постійно давали завдання на біг. Думка про стиль бою різко змінилася після тренувань з Х’югою. Та й самі тренування були спрямовані ліквідацію противника. З неймовірною швидкістю вона досягла місця призначення, а там…

«Запізнилася!» Все поле і навколо було завалено трупами, сховавшись за кучугуру, Лера спостерігала, як частина військових все ще відбивалася від повстанців, що підійшли. Це були учні і частина поранених, які вижили, які відчайдушно намагалися захиститися. Чомусь в той момент Лера забула всі принципи добра та співчуття. То як вони безжально розправилися з пораненими, то як вони вбили частину учнів із молодшого класу…

Немов вихор снігової бурі здійнявся, коли блискучий і чистий клинок витягнувся з піхов. Лють битви, яка відсуває на другий план усі людські, моральні якості… Бій показує інший бік відмінний від добра. У запалі бою людина забуває про всі закони, крім одного правила — не вб'єш ти, уб'ють тебе...

Та почнеться ж друга мелодія пекла!