Ти знаєш, скільки коштує квиток до пекла?

Переведення в сильний клас принесло багато нових проблем, довелося працювати з навчанням до сьомого поту, плюс додалися додаткові заняття зайфона. Та незважаючи на всі труднощі, підколки, шпильки і навіть цілком матеріальні кнопки, що лежать на стільцях, повільно та впевнено Лера вибивалася в лідери класу успішності. Завдяки тренуванням, які вона регулярно відвідувала, її нове тіло стало набагато витривалішим. Тепер «стерв'ятники» з колишнього класу тільки словесно задирали її, та й то якомога подалі від неї. Або розпускали брудні чутки, від яких у шоці були навіть викладачі. А їй здавалося на все начхати! Немов десь всередині створився настільки міцний стрижень, який неможливо зламати.

Також з міркувань безпеки доводилося харчуватися окремо, а не в спільній їдальні. Інакше потім сиди в туалеті цілий день від проносного і це в ліпшому випадку! Даєш хендмейд! Лера знайшла затишне місце, на покинутому дворику недалеко від головної будівлі Академії. Серед саду був старий тренувальний майданчик, напевно, їм користувалися раніше перші випускники навчального закладу. Облюбувавши старе велике дерево, Лера влаштувалася зручніше і відкрила обід, приготовлений власними руками. Не те, щоб готування було її улюбленою справою, скоріше з зазначених вище причин довелося вчитися як робити смачну і корисну їжу. Але як не подивись це було в тисячу разів краще лікарняної прісної їжі!

— Не думав, що тут ще буває хтось, — здавалося, що слова виникли з повітря. Все сталося на стільки раптово! Ось вона сидить, а наступну мить зривається атакуюча хвиля зайфона причому на повному автоматі.

— Е ... ти це обережніше добре? — Світловолосий юнак злегка ухилився від атаки, наче вона його обтекла. Він був схожий на старшокласника чи скоріше на випускника, судячи з військової уніформи.

— Я не вибачатимуся, нічого так лякати людей! — Грубувато, але правдиво відповіла Лера. Вже доволі довгий час вона славилась своїм поганим характером.

— Що ж, і в за правду. Тоді тобі варто зайнятися самовдосконаленням, і ні на мить не розслаблятися! — Цілком серйозно відповів блондин.

— Ха-ха, один-один! Врахую на майбутнє, — посміхнулася Лера, «може навіть не поганий» майнула думка. Однак це була лише миттєва думка. Бо людям властиво тримати маски. —Ганс… Ганс Лейман, учень 312 класу. Будеш?

— Приємно познайомиться Ганс. Мене звуть Конатцу Уоррен. Дякую за частування, а то мені ще години зо три тут стирчати, чекаючи, коли будуть готові документи.

Позапланово і несподівано у Лери з'явився перший адекватний співбесідник, який виявився дуже цікавою людиною, а ще веселим, зібраним. Тим хто має свою мету в житті. Такі люди… притягують себе добротою і чуйністю, залишаючись вірними своїм принципам у житті, змушують теж прагнути вперед, попри колючі перепони попереду.

Після цієї несподіваної зустрічі Лера стала викладати всі сили в навчанні ще більше приділяючи за порадою Конатцу багато уваги на паперову роботу, яку ніхто не любив.

«Нелюбов не позбавляє зобов'язань!» — говорив він, згадуючи одного лінивого шефа. Тепер хотілося стати ще сильніше, краще, швидше, щоб хоч трохи наблизиться до ідеалу.

Підходив час зимових канікул, Новий Рік зустрічали жителі не лише Землі, а й цього світу. Усі учні роз'їхалися по домівках на час свят, отримавши попередньо запрошення. Гансу Лейману нічого подібного не прийшло, оскільки його батьки, схоже, не особливо турбувалися про свого молодшого сина.

«Як на мене вони дивні. Мої батьки так ніколи не робили, хоч мені й приділялося багато уваги до хвороби, молодша отримувала не менше як похвал, так і піздюлей, хоча мені діставалося піздюлей більше… хе-хе!» — Розмірковувала дівчинка, вибираючи новорічний подарунок для Конатцу. Він часто скаржився на свого безладного начальника, коли вони вкотре обідали під старим деревом. Колишній випускник Академії наскільки дозволяв час навідувався до Лєри. Такі дні були просто віддушиною для неї, після повсякденного «огризання» на всілякі пакості і грубості.

«Хм… те , що допоможе йому з начальником… нагорода… ласунок… ага!» — Вийшовши з магазинчика з сувенірами, вона попрямувала у бік кондитерської, поруч стояв кіоск із солодощами.

— Дядечко скажіть, є такі цукерки, які змушують навіть найстрашніших ледарів працювати? — жартома, запитала Лера, чим викликала регіт за прилавком. Господар магазину прийшов у гарний настрій і почав представляти різні солодощі.

— А ось ці льодяники на паличці одні з найрідкісніших, їх смак завжди приваблює, люди які люблять солодощі, гідно оцінять, — сказав продавець пошепки, нахилившись до Лери.

— О-о-о-о! Те, що треба! То скільки вони коштують? — Запитала вона, чекаючи надхмарної ціни, все ж стипендія в Академії була досить мізерною, а ще жити на неї до початку занять.

— Для вас найкраща новорічна знижка! — посміхнувся господар, простягаючи пакет солодощів. У відповідь Лера теж посміхнулася, подякувавши за щедрість. Розплатившись, вона вийшла на холодне повітря. Повернувши голову, помітила знайому спину у формі.

Це був найкращий шанс подарувати подарунки до новорічних свят! Взявши високу швидкість вона ледве не підсковзнулася, але хтось навмисне поставив їй підніжку, після чого вона влетіла в кучугури снігу.

— Конатцу ти знаєш цього реактивного учня? ☆ — Пролунало з глузуванням десь зверху над нею. Вийнявши голову зі снігу, Лера не дуже дружелюбно дивилася на людину з темним волоссям.

«А сонцезахисні окуляри, навіщо взимку? Чи це частина стилю?» — Такою була перша думка, коли вона побачила військового, що посміхався навпроти.

— Ганс! Що ти тут робиш? Хіба ти не маєш бути вдома на святах? – здивовано спитав Конатцу, допомагаючи другові встати. Обтрусившись від снігу, Лера привела дихання до ладу відповіла, що їй не було запрошення, тому вона вирішила залишитися в Академії, отримавши дозвіл директора.

— Ось воно як, значить ти один на ці свята?

— Ага. І ... я не знаю, чи побачу до свят тебе, — сказала невпевнено дівчинка (трохи дратував вигляд іронічної пики на проти). — Ось зі святами тебе!

Остаточно втративши слова, які хотіла сказати, подякувати і ще купу всього Лера простягла подарунок, льодяники і кулькову ручку. Такі ручки ще не набули такої популярності, люди зазвичай продовжували користуватися незручними ручками з пером. Просто тому що звикли… Але Лера вважала, що подібна ручка набагато прискорить роботу Конатцу.

— Аааа ... оооо ... дякую! — Схвильовано відповів Конатцу, розглядаючи ручку, схоже він не чекав подарунків. — Правда я не дуже люблю солодощі…

— О! Це пастка для твого шефа! — Почала пояснювати свій задум хитрюга. — Як тільки він лінуватиметься і не хотітиме робити роботу, можеш запропонувати йому льодяник за виконання поставленого завдання.

— Це ж підкуп вищого офіцера! ☆ — Вигукнув поряд військовий в окулярах.

— Ні-ні, скоріше це такий стимул для роботи, — посміхнулася Лера, спостерігаючи за хижим виразом обличчя ад'ютанта, який почав кидати значні погляди у бік військового, що стояв поруч.

Придивившись ближче Лера помітила не тільки окуляри на тому, але ще й дві катани. Помітивши їх вона деякий час не відводила погляду від зброї. Поки військовий не почав їх пересувати в руках, весело спостерігаючи, як ходять очі учня за ними. Прокинувшись від «зачарованої» холодної зброї Лера похитала головою, відганяючи видіння. Їй на мить здалося, що вона побачила розводи крові навколо цієї смертоносної зброї.

— Ха-ха, Конатцу, а ви чимось з ним схожі. До речі, як тебе звати салага? ☆

— Ганс Лейман учень 312 класу, сер. – Невдоволена прізвиськом, відповіла чітко «учениця». Перед нею був старший, а їх треба поважати інакше, і Новий Рік вона зустрічатиме в ізоляторі, хоча днем більше днем менше…

— Охо-хо, який цікавий характер! ☆ — Продовжив знущання цей нахаба, — мене, до речі, звуть Х’юга, лейтенант Х’юга, будемо знайомі. То що там щодо моїх цукерок? ☆

Тільки зараз Лера зрозуміла хто перед нею! Той самий знаменитий шеф, що звалює всю роботу на свого ад'ютанта. Наскільки вона знала значення звання лейтенант військове звання офіцерського складу в збройних силах...

«Охо-хо-нюшки… оце я влізла! Таке тут наговорила, зараз він мене відправить чистити картоплю до кінця канікул», — з долею приреченості подивилася на офіцера Лера.

— Перепрошую за грубість... сер, — ледве видавила з себе Лера. Бути постійно люб’язною з начальством вона дуже не любила, намагаючись замінити звичайною ввічливістю. Завжди вважаючи, якщо не поважати інших, важко поважати себе.

— Ха-ха, перестань це зайве. Чи ти друг Конатцу? Досить несподівано він мало з ким спілкується, правда? ☆

— Менше роботою завалювати треба, пробурчав ад'ютант, — ховаючи цукерки з очей Х'юги.

— Як щодо того, щоб зустріти Новий Рік з нами? А Ганс? ☆ — Питання було дещо несподіваним, забувши всі правила ввічливості, Лера просто кивнула головою, схаменувшись, все ж таки з ввічливості перепитала, чи не завадить вона? Її запевнили, мовляв, разом веселіше, запросивши до їдальні форту Гогбург на вечір перед Новим Роком.

Все ще трохи хвилюючись, Лера йшла по сніговій алеї, сьогодні вранці їй прийшло офіційне запрошення, в якому містився дозвіл входу на територію форту, на звороті документа красиво намальований малюнок — карта місцевості з вказівниками куди йти.

«Вражаюче лейтенант Х'юга, як і розповідав Конатцу, любить малювати на документах!»

Морозне повітря неласкаво щипало за щоки, але сніг приємно шарудів під ногами. Біла сітка зі сніжинок устеляла дорогу. Навкруги була снігова казка, що ніби зійшла з екрана комп'ютера. Тоді на Землі Лєра могла переглядати тільки картинки в соціальних мережах публіковані користувачами, а тепер можна було відчути свободу. Зараз для неї це життя скоріше як ковток свіжого холодного повітря у наповненій димом кімнаті.

Черговий перевірив документ, довго вдивляючись спочатку в папірець, потім уважно оглянув учня, не помітивши нічого підозрілого, вирішив ще раз переглянути документ. Випадково перевернувши листок, службовець форту помітив малюнок.

— Це ще що таке?! — Обурено скрикнув він, його гучний голос пронісся по порожньому приміщенню, віддаючи луною.

— Не я малював, сер, — сказала Лера. Що ще вона могла сказати?

— Що трапилося? — Несподівано в розмову встряв хлопчик із пов'язкою на правому оці. Відразу з першого моменту, він не висловлював не частки поваги до службовця, а ще здавалося дивним перебування дитини у форті з військовими.

— Ні…сер… просто невелика проблема вийшла, — збліднувши, сказав нещасний черговий, вмить розгубивши весь запал.

«Дивно дитина менша за мене, судячи з усього, а ставляться до неї як вищого за званням…» — здивовано переводила Лера погляд то на службовця, то на хлопчика.

— А в руках у вас що? — Продовжував допитуватися хлопчик, одягнений він був у військову форму, схожу на офіцерську, значить, він не був учнем, намагалася зрозуміти постраждала від художнього таланту Х'юги.

Легко вихопивши документ, хлопчик пробігся очима, віддав черговому, взяв за рукав Леру, потягнув уперед кажучи: «Ми вже зачекалися!» Нічого не розуміючи, вона пішла за ним, позаду залишився блідий службовець, що стискає нервово документ.

«З чого так цього чергового так перекосило? Начебто звичайний хлопчик, ну трохи не звичайний ... волосся заплетені в коротку косу, а ще шпилька черепок. Чи не привід боятися до тремтіння в колінах людини?» — Розмірковувала дівчинка, йдучи за своїм юним провідником. Змінювалися коридори сходів, нарешті, вони дісталися просторої їдальні, яка була значно більша ніж в Академії. Нарешті з'явилися знайомі обличчя, вона перевела дух, все ж таки відчуваючи себе не в своїй тарілці в незнайомому місці.

— А Ганс! Дивлюсь тебе вже знайшов Куро-тян. ☆ — обізвався лейтенант, катаючись на задніх ніжках стільця.

— Його затримали через твої мистецтва Х'юга! — Обвинувально тицьнув у лейтенанта хлопчик на ім'я Куроюрі, як потім представив його Конатцу, а ще юний військовий виявився підполковником!

— Вже все готове, можемо сідати за стіл. — Підійшла ще одна незнайома людина. Поглянувши на Леру, він привітно посміхнувся, — мене звати Харусе я ад'ютант пана Куроюрі.

— О ... Ганс Лейман, приємно познайомиться з друзями Конатцу! — Нарешті знайшовши голос, вимовила «учениця». – Правду кажучи, я не очікував побачити стільки людей. Лейтенант перестаньте красти ласощі у Конатцу! — раптово перевів погляд на шкодливого кота прикрикнула Лера.

—Упс ... Застукали! Гарна реакція Ганс. ☆

— Лейтенант! Віддайте!

Новорічна ніч залишилася приємним спогадом, що гріло душу, трохи нагадавши Лері про її власний дім. Туга, яка іноді навідувалася, знову намагалася вирватися назовні. У її світі продовжували залишатися дорогі їй люди. Намагаючись забути про неї, дівчинка стискала в руках подарунок від Конатцу та інших. Катана, віддавала холодом сталі, при цьому здавалося, зігрівала сильніше за величезне багаття, подарунок, силою впхнутий Х'югою, тепер постійно нагадував, що вона не одна в цьому великому світі.