Ти знаєш, скільки коштує квиток до пекла?

Х'юга почувши вибух, не особливо горів бажанням повертатися назад, ліньки-ліньки, а потім згадав гору документів на столі, Конатцу напевно за роботою сидить...

Буквально в якусь мить у лейтенанта з'явилося різке бажання дізнатися, що за вибух, чи немає ворогів поруч! Прямо зразковий солдат імперії! Така хороша нагода прогуляти, чи не так? Поки що він не здогадувався про майбутні наслідки удару. Вийшовши на просторе подвір'я біля входу в головну будівлю Академії, лейтенант побачив свого «салагу», правда, поводився той досить дивно! Якщо не сказати погано, скільки вчитель втовкмачував, що меч це його єдиний і рідний друг, його треба берегти як щось улюблене і дороге. А тут катана Ганса валяється в купі каміння, сам він допомагає вибратися учню з-під завалів. Безсумнівно, благородний вчинок, настільки гарний, аж до зубного болю пробирає, адже, крім Яструбів, «салага» ні з ким не спілкувався.

Навіть тоді в полі біля корабля, віч-на-віч із самою смертю, Ганс ні на секунду, не випускав свого «друга номер один». Занадто не схожа поведінка на нього. У повітрі лунав запах небезпеки, Кор? Невже, якими вітрами у подібному місці?

Істоти створені з негативних емоцій, слуги самого Верлорена – Кори, викрадають бажання людей, затягують у темряву. Коли люди потрапляють під владу Кора, перше бажання здійснюється, але серце людини стає хиткім і нездатним задовольнятись першим бажанням. Коли виконується друге бажання, людина впадає в стан голоду і стає залежною, яскравою ознакою другої стадії є крило скелета, що стирчить зі спини жертви. Коли і третє бажання виконано то сама душа падає в ще більшу темряву і втрачає здатність колись повернутися на Небеса.

Підійшовши до катани, що самотньо собі лежала, лейтенант дбайливо взяв смертоносну зброю, піхви з легкістю були конфісковані, учень навіть не помітив їх зникнення. Х'юга насупився, зовсім не порядок, Ганс ніколи не упускав з уваги обстановку, навіть на великій відстані знав про наближення людини з недобрими намірами. А цей «Ганс» просто обернувся, на відвертий шум позаду, навіть не цікаво!

«Може, його по голові бахнули? Клин клином вибивають, кажуть ☆ ». — Прикидаючи чим би таким важким запустити свого улюбленого учня, Х’юга зустрівся з поглядом Ганса.

— Ем ... пробачте, — «салага» витягнувся в струнку перед офіцером, що стоїть. «НЕ він» подумав лейтенант, споглядаючи дивного «чужого» учня.

— Ти Не мій учень, ☆ — ствердно буркнув Х’юга.

Розвернувшись, він зробив крок в інший бік, треба було порадитися з певним богом смерті, може той в курсі…

~ Ая-тан! ☆

~ Чого тобі? ~ Навіть подумки голос командувача, був холодний, як зимовий вечір, посміхнувся лейтенант. ~ Вистачить лірики, говори по справі.

~ Ая-тан нашу дитину викрали! ☆

~ Леймана?

~ Угу ... куди подівся мій учень, моя улюблена іграшка? ☆

~ Ти хотів сказати учениця? Х'юга? ~ Єхидний голос, змусив колишнього однокласника Аянами зупинитися від подиву перед входом до форту.

~ Ая-тан, ти від мене приховуєш щось? ☆

~ …

«Стає все цікавіше і цікавіше! ☆» — Подумав Х’юга, проходячи повз охорону форту, побачивши усмішку на обличчі лейтенанта, службовці вмить спали з обличчя, занадто вже вона була страшнуватою, для звичайних людей ...

Одночасно ведучи уявну розмову з Х'югою, командувач продовжував слухати професора, відповідаючи на питання, що виникають під час бесіди.

— Завдання ви задали не з легких. Потрібно обов'язково дістати оригінал тканин, до того ж особистість залишити колишню… таке можливо лише з оригінальним тілом. Бажано живим. — Продовжував мовити професор, поважно походжаючи між колбами з ембріонами і напіврозвиненими тілами.

— Мені потрібна чітка відповідь, так чи ні. — Крижаним тоном зупинив балаканину професора командувач Аянамі.

— Так. — Налякано відповів професор. Пройшовши трохи, зупинилися біля величезних колб, приблизно в два людські зрости. — Ми прийшли, прошу, обирайте!

~ Ая-тан, а Ая? Ти задумав щось? Я прямо відчуваю передчуття «незвичайного». ☆

~ Скоро побачите самі, - посміхнувся Аянами краєм губ. Незабаром він дістане непогану душу. ~ А катану прибережи для господині.

~ Якщо, що я люблю брюнеток! ☆

~ Досить порожніх розмов.

— Це тіло. — Вказав Аянамі на одну з колб, в ньому була дівчинка схожа на «оригінал», та вік потрібний саме, чорне волосся, прямо на замовлення Х’юги.

— Гарний вибір! У неї відмінне здоров'я та сила внутрішніх тканин може витримувати найбільший тиск. Але як я казав, мені потрібний оригінал!

— Добре. — Відповів командувач, ні, не просто командувач! Сам Верлорен! Ніщо не зможе протистояти йому навіть така дрібна проблема у вигляді іншого світу. Прийде час і він забере дівчисько. Для бога смерті це не така вже й складність.

Ще за першої зустрічі Аянамі помітив неправильність в цьому Леймані. За допомогою своїх Яструбів він спостерігав, за новим «другом» його підлеглих, все більше бажаючи, познайомиться з незвичайною особистістю в цьому тілі.

Яке ж було здивування командувача, побачити Леймана у своєму кабінеті, цікаві папери йому впхнули, схоже, плетуть інтриги, хай, йому поки вони не заважають. Він уже хотів відпустити хлопця, як раптово з'явився інтерес, випадок підвернувся ідеальний, учень застиг посеред кімнати немов мишка, що побачила удава. Рука звично пройшла в сонячне сплетіння, викликавши, напевно, не найслабший біль, проте він тримався не погано…

«Хм… не він, а вона?» — Проникнувши вглиб спогадів, Аянамі зрозумів, що перед ним зовсім не Ганс Лейман, у тілі юнака жила душа дівчинки на ім'я Лера. Значить, вона була хвора на серйозну хворобу, а чергова забаганка долі поміняти місцями особистості та душі. Як же це було схоже на Владику…

Правда тепер, він Верлорен навряд чи полишить спокої таку неординарну душу. Для початку варто підкорити її собі, забравши половину душі, щоб дрібне дівчисько не втекло. Несподівано у неї виявилися здібності до сприйняття темного зайфону, божевілля яке зазвичай опановувало людьми одержимих варсом, здавалося, анітрохи не зачіпало Леру. Саме тіло відкидає силу Варсфаїля, але цілком можливо нове тіло витримає сильні навантаження і не зламається. Якщо все піде за планом вона стане не слабшою за Куроюрі.

Зловісні хмари згущалися над академією, об величезні вікна починав барабанити дощ. Ганс Лейман сидів на уроці, слухаючи лекцію в пів вуха, дивився, як краплі води відбивають свою мелодію. Зовсім не так як раніше він уявляв своє існування, все було набагато краще, ніж півроку тому! Напрочуд, мало того, що він в елітному класі, так ще й знання, набуті якимсь чарівним чином, легко вкладалися в голові, ніби останні п'ять місяців він несподівано «порозумнішав». Напевно, так і було, а тепер можна не боятися заліків! А ще останнім часом з ним багато хто спілкується, незважаючи на його давнє становище, зараз навіть «півняча го…» у сенсі Якоб постійно знаходився поруч.

Все завдяки порятунку його молодшого брата Куно, хлопчак виявився «великим шанувальником» Ганса і тепер не відходив на перервах ні на крок. Так у нього з'явилися нові друзі, спочатку він думав, що Якоб хоче його побити, проте колишній однокласник, навпаки, дуже довго дякував за їх із братом врятовані життя.

На практичних уроках із зайфоном, Гансу вистачило сили призвати ударну хвилю своїм зайфоном. Здавалося не казка, а рай на землі розпочався! Який він молодець, зміг вийти на такий рівень. Вперше за все життя він подобався сам собі!

Найдивовижніше, капітан Джеверс Вольф особисто вчив його тактиці бою, та іншім хитрощам, взявши під свою опіку. А це вже означало зелене світло на високу посаду в армії. Після вибуху в Академії він дуже сильно змінився, тепер його знали як веселуна, хорошого друга, та й просто чудового товариського хлопця. До нього почали тягтися люди, навколо зібралася «своя» компанія, раніше кривдники перетворилися на добрих друзів.

Свій зв'язок із «Чорними Яструбами» Ганс завзято заперечував, показуючи своє ставлення до цих «монстрів». Найбільше переживав втрату Конатцу. Дивлячись на колишнього друга, що веселився, в компанії однокласників, помітивши його зверхній погляд, до горла підступив тугий ком. Скільки не намагався ад'ютант Х'юги прогнати свої почуття, не виходило! Думки поверталися до днів, коли вони разом балакали про викладачів, обговорюючи традиції Академії. Тоді він не розумів, наскільки все здавалося примарним. Насправді в нього немає друзів, ледар шеф знову мав рацію, не варто було заводити дружбу з цим хлопчиськом! Тяжкість продовжувала тиснути на Конатцу важким тягарем, скільки сил треба, щоб змусити підняти і скинути свої почуття в прірву?

Хто такий друг для нього? Важлива людина? Того, кого хочеш захистити? Чи просто добрий співрозмовник? Чи можна пробачити зраду?

Лейтенант Х’юга останнім часом для підняття настрою своєму ад'ютанту, виконував старанно (наскільки для нього можливо) роботу... старався ... справді старався!

Куроюрі здавалося не переживав, бо поруч залишався вірний Харусе. Правда, часом страх сковував і самого підполковника, страх втратити щось важливе. У такі моменти Куроюрі не відходив від свого помічника.

— Боляче дивитись на цю кислу міну Конатцу! — Не витримав лейтенант, дивлячись на темний куток із купою паперів.

— Вибачте.

~ Ая-тан, коли вже?! ☆

~ Майте терпіння, навіть мені складно проникати в інші світи та ще й забирати душі.

~ А якщо вона не захоче? ☆

~ У неї не буде вибору.

~ Ая-тан, ти такий зло-о-одій, ☆ ~ Протягнув Хьюга.

~ Досить, займися вже роботою.

~ Злю-ю-юка! ☆

Час минав, до випускного іспиту залишалося кілька тижнів, учні починали виконувати «ритуали», старанно тренуватися, щоб пройти іспит і стати гордістю Барбурзької імперії.

А тим часом у королівстві Вертгейм відбулися суттєві зміни у політичному середовищі. Королівське подружжя – вбите, окрім молодшої дочки, ходять чутки їй вдалося вижити. «Полуночники» були випущені на волю, новим правителем став двоюрідний брат колишнього короля. І тепер вони прагнули помститися Гансу Лейману та «Чорним Яструбам»…