КОРЕКТИВИ ДОЛІ
Жила, як жила. Я інакше не вміла.
З людьми бути чемною завжди воліла...
Та доля свої корективи диктує:
жартує
сміється
ніж в спину...
І розпач...
навіщо живу я?
В душі дикий стогін
і крила повисли.
Вночі майже плачу...
Розірвана тиша...
І тінь твоя ходить,
покою не знаєш...
Весло у руці, ти пливеш і ридаєш.
Пробач...
я шепчу
тобі в слід на прощання.
Любила тебе...
довіряла
раділа,
тому, що ми вдвох –
це підтримка і сила...
Та зрадила ти. І мене ти убила...
Невже ми такого
буття заслужили?
Ти в засвітах десь,
а я тут одинока...
Прощаю тебе,
бо люблю... Вже не плачу...
Колись буде зустріч, надіюсь побачу...
Побачу й пробачу,
тебе обійму...
Але запитаю: «За що? і Чому?»
А тім, хто лишився скажу:
— прощавайте...
Ящо я спіткнуся – мені руку подайте!
Якщо ви не в змозі...
хай Бог вас розсудить!
Я встану, піду...
Доля вас не забуде...
08.10.25
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!