НІЧОГО ВЖЕ НЕМА
– Ти чуєш, Небо! Я лечу до тебе!
Залишила я все, що так болить мені!
Звільнилася душа, нема "ярма на крилах",
Ночей вже більш нема, і промайнули дні.
Прозора, як кришталь. Сльозами вмита. Чиста!
З небес дивлюся вниз, шукаючи себе.
Навіщо на Землі жила Душа? Навіщо?
Ніхто не дасть отвіт...Ніхто не дасть отвіт...
Дитиною була, зростала у любові.
І жінкою була. Кохала і її
Кохали, шанували! Дітей вона ростила...
Покинула вже все, її скінчилися дні.
Як тяжко їй було - ніколи не здаватись,
Іти завжди вперед, не знаючи доріг.
Та знала лиш одне, що повернутись може
Туди де є любов, де батьківський поріг.
Усе, що нажила, все роздала від серця.
Немає у душі ні даху, ні гроша.
Любові теж нема! Її ніщо не держить.
Летить собі у Небо, зневірена Душа.
12.04.24
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!