ТАМ ЗА НЕБОКРАЄМ
Коли тумани спустяться на землю,
Чи може випаде пухнастий сніг,
Я раптом пригорнусь до тебе...
Відчую сум, що глибоко заліг.
Огорнеш ти мене теплом і скажеш:
«Тернистий шлях – то вигадки життя...»
У далечінь мене поманиш,
У сни свої, а може в забуття.
Можливо там – за Небокраєм вічним,
Немає суму й радості нема...
Хіба мені потрібно все, що вище?
Напевно в світ прийшла я цей дарма...
Вже не болить душа моя, не плаче.
І сльози вже з очей не потечуть.
Я прожила лиш так, а не інакше.
Закрила двері, їх не відімкнуть.
Не чую серця стукіт щохвилинний.
Не чую подих, наче повний штиль.
Усе навколо – сіре, неупинне.
Куди я прагну? Чи доречна ціль?
На очі маска – ніжна заволока,
До невмирущого летить моя душа
Із каяттям на суд... І босонога...
Немов беззахисне сліпе пташа.
21.06.26
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!