Закляття сьомого моря

— Дідько, не думав, що не зводити з неї очей тобі доведеться ось так буквально. І все ж, Брайне... залишати цю дівчинку в будинку Зайли було не найкращою ідеєю, — прошипів Клайк, пропалюючи принца поглядом. — Ти хоч уявляєш, що б сталося, якби ти не забув у неї цю зв’язку ключів, по яку дуже вчасно довелося повертатися?

Сам хлопець нічого не говорив. Просто стояв, стискаючи кулаки. Я ж тим часом сиділа на дивані в кабінеті головного придворного чародія. І саме зараз, коли шок від того, що сталося, почав трохи мене попускати, я усвідомила, що досі в розірваній під час бійки сукні,загорнута в ковдру. У ту саму ковдру, яку Брайн накинув на мене і в якій привіз до палацу. На щастя, в таку пізню годину майже всі вже відпочивали, тож бачили мене хіба кілька вартових. Та й то мигцем, поки принц віддавав їм накази забрати та доправити до буцегарні пораненого тітушку, який валявся непритомний у будинку Зайли. Тож не факт, що вони щось зрозуміли щодо мого розхристаного вигляду. Проте цього було достатньо, аби я зніяковіло стиснулася, щільніше запинаючи ковдру.

Отже, я тут і двох днів не пробула, а мене вже намагалися вбити. Прекрасно, просто завались! Чудовий початок нового життя!

— То що ти збираєшся тепер робити? — суворо перепитав Клайк.

— Окрім будиночка Зайли, їй нікуди йти, — заговорив принц. — Так, визнаю, там було не зовсім безпечно, але він розташований далеко від житлових кварталів із тими людьми, які боялися її і могли влаштувати

розправу. Залишати її жити у квартирі спального району

не можна з тієї ж причини — місцеві досі не збираються приймати її, тому можуть нашкодити, якщо вона оселиться серед них. Навіть якщо ми спробуємо поселити її десь таємно, про це все одно піде поголос. Те саме стосується палацу: придворні влаштують скандал, якщо дізнаються, що «Зайла» спить поряд із ними, не перебуваючи під цілодобовим наглядом того, хто здатен протистояти їй. Якби не це, я б і сам не відводив її до тієї хатини, але інших варіантів просто не було.

— І що ти пропонуєш тепер, коли ми на практиці переконалися, що будинок Зайли — це також абсолютно не варіант? — скептично пирхнув чародій.

— Я беру її під свій особистий захист, Клайку. Тож відсьогодні вона житиме зі мною, — непохитно повідомив Брайн.

— Що?! — скрикнула я синхронно із Клайком. До того ж від подиву навіть випустила на мить ковдру з рук і вона зрадницьки злетіла, підхоплена збаламученою мною ж водою.

Минуло лише двійко секунд, перш ніж мені вдалося знову схопитися за неї тремтячими пальцями та загорнутися. Але цих секунд вистачило, щоб Клайк розгледів, у якому я вигляді.

— Брайне, ти що, остаточно дзьобнувся? — напружено запитав чарівник, дивлячись на принца, аж у нього око смикнулось від нервового тику. — Якого дідька ти не почав цю розмову з того, що дівчина сидить тут поранена та в роздертій сукні?!

— Просто вона була налякана, а я запанікував, — затараторив той, схоже, і сам розуміючи всю недолугість свого виправдання. — Та трясця, зі мною таке вперше трапилося, у голові все догори дриґом! Прокляття, не розумію, чому стільки в цій справі вже налажав, не знаю, як це виправити… коротше… — розгублено видихнув він і, тамуючи тремтіння в руках, важко впав на протилежний кінець мого дивану, де опустив погляд та почав заламувати пальці.

Деякий час Клайк стояв на місці із заплющеними очима, поки його губи відчайдушно шепотіли цифри від одного до десяти. А потім, тяжко зітхнувши, чародій промовив:

— Слухайте мене. Ви обидва посидьте тут, а я піду спробую знайти який жіночий одяг потрібного розміру. Заодно візьму чим обробити рани. А потім ми продовжимо цю розмову.

Поки я куталася в ковдру і скиглила, немов побите цуценя, Брайн розгублено кивнув і провів Клайка поглядом. Так ми з принцом залишилися наодинці й між нами запала, м’яко кажучи, ніякова мовчанка.

— Якось трошечки незручно вийшло, — невротично захихотів принц, почухавши потилицю.

Дійсно. Зовсім, крапельку, трошечки незручно!

— Іро, послухай, мені справді дуже шкода... — промовив Брайн, делікатно потягнувшись до мого плеча. Але, мабуть, до мене почало доходити усвідомлення того, що весь цей час я перебувала і в його обіймах, і в нього на руках, у ковдрі, під якою була порвана сукня, крізь дірку в якій визирала спідня білизна. Білизна, яку собі ця клята відьма, щоб їй гикалося, підбирала таку, до якої я б у магазині й підійти посоромилася!

— Усе в нормі, — панічно забубоніла я. Знаю-знаю, трошечки не ОК у двадцять три рочки бути настільки сором’язливою, що тобі зриває дах від самого лише розуміння того, що особи протилежної статі бачили твою прозору мереживну білизну. Але коли живеш життя закомплексованої донечки, яку з раннього дитинства гіперопікають батьки — маєш усі шанси вирости недосвідченою синьою панчохою, яка досі бачила пісюни тільки на картинках в інтернеті, і то загалом на яойних фан-артах по улюблених аніме.

— Точно? — перепитав Брайн, таки торкнувшись до мого плеча.

— Так, точно, — зойкнула я і злякано підскочила. Може, запанікувала, а може, просто занадто різко смикнула рукою, але досі не взяте під контроль вміння розкривати плавці несподівано вирішило про себе нагадати. І щойно той, який на правій руці, вискочив і напружено затріпотів під напором води, я втратила рівновагу і незграбно завалилася на бік, впустивши ковдру.

— Обережніше ж, — вигукнув Брайн, підхоплюючи мене. Не знаю, чи думав він взагалі зараз головою, але моя стріха таки остаточно зламалася. Забрикавшись, я спробувала відштовхнути його, але чи то принц не зрозумів, що ж тут не так, чи то й сам розгубився, але тільки сильніше мене обійняв. Я ж іще активніше засмикалася і в результаті ми впали на диван.

Так, навіть зараз, навіть за таких обставин ситуація могла стати ще гіршою. Наприклад, якби цієї миті рипнули двері та увійшов Клайк. Одначе, як показала практика, і це був не найгірший варіант! Тому що двері дійсно рипнули. От тільки коли ми обидва, завмерши, перевели на них погляд, то побачили в прочинених дверях не чародія, а хитре гарненьке личко придворної дами. Можливо, однієї з тих, що зустрілися мені першого дня перебування тут, а може, взагалі зовсім іншої — не сказала б, що я тоді встигла запам’ятати їхні обличчя. Але про те, хто я така, і тим паче — хто такий Брайн, та особа, безумовно, була обізнана.

Кілька секунд дама з розкішними кораловими косами розглядала нас. А потім, нічого не кажучи, з абсолютним покерфейсом, зачинила двері.

— Якось трошечки незручно вийшло, — ніяково кашлянув Брайн, так само витріщаючись на зачинені двері.

— А чи не забагато цих «трошечки незручно вийшло» на один вечір? — випалила я, віддалено розуміючи, що коли це взагалі фізично можливо, то луска на моєму обличчі вже встигла забарвитися в насичений шарлатовий із блідо-бузкового.

Мабуть, до принца нарешті щось почало доходити, бо він, слава морським огіркам, розгублено подивився на мене, винувато крекнув і, хвала небесам, відвернувся, поки я загорталася в ковдру, яка неквапно плавала у воді неподалік від нас.

Ледве я встигла знову сісти на диван, як двері відчинилися, але цього разу увійшов Клайк зі згортком у руках. І готова закладатися на що завгодно: коли він побачив наші мармизи, у голові в нього зависла єдина думка: що ж ви тут, сонечка мої, робили?

Одначе йому, на щастя, вистачило такту просто промовчати, кашлянути в кулак, покласти принесений одяг переді мною і, схопивши Брайна за руку, витягнути його за собою з кімнати.

Щойно за ними зачинилися двері, я накинулася на згорток, наче зголоднілий кіт на хімозні сосиски, натерті валер’янкою. То була невигадлива, але красива сукня з переливчастої фіолетової тканини, ліф якої був декорований перлинками. На спідниці зручний розріз, а під низ піддівалися штанці на кшталт легінсів. Із розміром Клайк угадав і сукня сіла, наче на мене шита.

Відчувши на своєму тілі цілий одяг, я полегшено зітхнула, кілька секунд посиділа на дивані, намагаючись заспокоїти серцебиття, а тоді вже покликала Клайка.

— Тобі пасує, — усміхнувся чарівник, коли увійшов до кімнати слідом за принцом. І дідько, зважаючи на те, у якому вигляді вони обидва вже встигли мене споглядати, краще б йому було зараз просто промовчати!

— То як, повернімося до наших рапанів? — обережно запитав Брайн, боязко сівши на другий кінець мого диванчика.

— Мабуть, — зітхнув Клайк, дістав із кишені мазь та бинти і почав накладати пов’язки на ті місця, де в мене під час бійки здерлася луска. — Отже... що ти там ляпнув про те, що вона буде жити з тобою? — поцікавився чародій, суворо насупивши брови, а я знову здригнулася, ніби сіла на морського їжака.

— Як на мене, це єдиний варіант, за якого вона буде і в безпеці, і на волі, — зітхнув принц, винувато відводячи погляд. — У мене в апартаментах шість кімнат, і дві з них — спальні… хоча я свого часу просив батька замість гостьової обладнати стенди для моєї колекції головоломок. Але ж ні, моєї колекції він врешті спекався!.. Вибачайте, — знітився принц, певно зрозумівши, що зараз трохи не час для його особистих родинних сракопалань. — Словом, у гостьовій спальні Іра могла б оселитися на деякий час. Так вона буде в безпеці і я зможу наглядати за нею буквально цілодобово. Відповідно, «Зайла» постійно буде під контролем невразливого для чарів, який у разі повернення відьми до її тіла одразу ж вживе заходів. І в той же час Ірі не загрожуватимуть цивільні.

— Ось як ти, виходить, вирішив за мною «наглядати»? — обурилася я, коли язик нарешті віднімів.

— Про що ти?

— Про те, ВАША ВИСОКОСТЕ, що особисто мене вражає або ваша нетактовність, або ваша безсоромність, — розлючено прошипів чародій, нависнувши над принцом грізною хмарою.

— Та ні, Клайку, ти не так зрозумів, — Брайн закотив очі. — Я серйозно без всяких задніх думок, ти що! Ти ж мене знаєш.

— А проте, гадаю мені не слід зайвий раз нагадувати, що так поповзуть чутки. І її вони зачеплять значно сильніше, ніж тебе, — випалив чоловік.

— Я більше нікому не дозволю нашкодити їй, — промовив Брайн несподівано серйозно. З рішучим блиском в очах, який був аж надто схожим на той, що я бачила в будиночку Зайли кілька годин тому. Схоже, Клайка цей тон і цей погляд вразили анітрохи не менше, ніж мене, бо за хвилину я знову почула голос чародія — цього разу спокійніший.

— Що ж, у такому разі не сперечатимуся з тобою. Але не забувай: якщо ти так вирішив, то саме на тобі абсолютна відповідальність за все, що може з нею статися.

— Я розумію це, — кивнув Брайн тим самим тоном. — І з нею нічого не станеться. Я захищу її від усіх.

— Дивися, не переоціни свої сили, — сумно зітхнув чародій, коли Брайн мовчки схопив мене за руку й вивів із кабінету.