Закляття сьомого моря

В апартаментах Брайна я чимало здивувалася охайним кімнаткам, де, здавалося, кожна мушелька була розставлена з небувалою педантичністю. Спочатку я подумала, що все це — просто справа рук покоївок, які поспішають наводити лад щоразу, як принц залишав свою домівочку. Але коли побачила, з якою старанністю той вішає куртку на чітко призначене місце в гардеробній, дістає з третьої полички ліворуч змінний одяг, а потім, переодягнувшись за ширмою, акуратно складає речі в кошик для чистки, сумнівів не залишилося: принц Брайн дійсно був абсолютним педантом і акуратистом. Тому я просто мовчки перевзулася в запропоновані мені капці та вирішила не робити зайвих рухів.

— Гостьова спальня там, — усміхнувся він, показавши на двері за кілька метрів від нас. — Окрім неї, у твоєму розпорядженні вітальня, кабінет із моєю особистою бібліотекою й кімната відпочинку. Гардеробною також можеш вільно користуватися. Почувайся як удома.

— Дякую, — зніяковіло пискнула я, дивлячись на три барвисті «рибки-люстри» в кліточках під стелею, навколо яких були розсаджені актинії, що яскраво світилися.

— Ну, загалом, вечір був насичений, та й вже пізно, тому пропоную одразу лягати. Можеш узяти в шафі якусь мою запасну піжаму на перший час, а завтра підемо і нарешті купимо якусь одежу для тебе, — зітхнув Брайн, поспіхом заходячи в свою спальню.

Залишившись у вітальні одна, я кілька секунд посиділа на місці, а потім зважилася повернутися до гардеробної. Шукати там собі піжаму мені було вдвічі ніяково. Не тільки тому, що доводилося ритися в речах хлопця, із яким нещодавно познайомилася, зате вже встигла так бурхливо провести час. Не лише тому, що цей хлопець був місцевим принцом. І навіть не через те, що тепер я ночувала в його апартаментах, і якщо йому щось спаде на думку — буду абсолютно беззахисною.

Просто мені було справді страшно пересунути зайву порошинку в гардеробній такого педанта.

Знайшовши поглядом на поличці те, що мало би бути піжамою, я обережно-обережно витягла це з шафи. І перш ніж закрити дверцята, поправила всі речі так, щоб часом не залишити зайвої зморшечки, яка могла б викликати вибух люті та звинувачення мене в тому, що я невдячна засранка, котра влаштувала безлад у помешканні хлопця, який настільки люб’язно мене прихистив.

Запхнувши піжаму під пахву, я поспіхом чкурнула до гостьової спальні, яка виявилася в приємних синьо-зелених відтінках. Вікно, яке виходило на тьмяно освітлений анемонами двір, прикривали легкі світлі штори. Біля стіни були розставлені великий синій комод, декорований мушлями, пара тумбочок, невеличка шафа, крісло і стіл зі зручним на вигляд стільцем. Посередині ж, як не дивно, стояло велике м’яке ліжко з балдахіном кольору морської хвилі.

Але мене по-справжньому налякало (хоча насправді було цілком природно) те, що двері ніяк не замикалися зсередини.

Молячи всі можливі вищі сили про те, щоб Брайн не здумав зайти сюди саме цієї хвилини, я квапливо перевдяглася в зручну піжаму, повісила сукню в шафу і прошмигнула під ковдру. А потім встала, щоб смикнути за шнурок, який закрив «риб’ячу люстру» щільним ковпаком. Тепер кімната занурилася в майже повну темряву, тільки блякле світло морських анемонів знадвору слабко пробивалося, підсвічуючи штори. І хоч усе було ідеально, хоч я втомилася, лежала в м’якому ліжку, а на мені була приємна на дотик піжама, заснути ніяк не виходило.

І тут у мою голову, яка не вимкнулася вчасно, вдарила нова думка, що зробила сон в принципі неможливим: я ж зараз лежала в піжамі Брайна! В тій самій піжамі, яку він, напевно, не один раз одягав, лягаючи спати. Від усвідомлення, здавалося б, такого очевидного факту, кожна лусочка моєї шкіри знову зашарілася.

Дідько, ну скільки ж можна червоніти через усяку дурню? Фанфіків про японську шкільну романтику треба було менше читати...

Моєю першою реакцією було скинути піжаму та спати хоч би й у тій сукні. Я навіть вхопилася за краї кофтини, щоб стягнути її... але завмерла, судомно стискаючи тканину пальцями. Просто вона була такою теплою, приємною і заспокійливою. Так ніжно обіймала тіло, розслабляла і просто забирала всі тривоги. Чомусь у пам’яті знову виринув той момент, коли Брайн накинув на мої плечі ковдру і сховав у своїх обіймах.

«Я більше не залишу тебе. Обіцяю».

Адже ми з ним майже незнайомі. Чому ж мені, попри весь страх, який я тоді відчувала, так добре від цих спогадів? Чи я зовсім стріху загубила?

…Аж тут у двері делікатно постукали. Стрепенувшись, я накрилася ковдрою з головою й згорнулася під нею калачиком.

— Іро, ти ще не спиш? — пролунав голос Брайна за секунду до того, як двері обережно відчинилися.

Ну от, я так і думала!

Затремтівши, я сильніше притиснула до себе ковдру. Мабуть, помітивши копирсання під нею, він підійшов до ліжка і повільно підняв її над моєю головою.

— Усе гаразд? — стурбовано запитав Брайн, імовірно, побачивши, що з моїм обличчям щось не так. — Іро, тобі що, стало зле? Чи якийсь кошмар уже наснився?

— Ніт, — надто грубо відповіла я, ховаючи обличчя в подушку. — Я взагалі ще не спала.

— А, ну так, я теж. День був, трясця його матері, насичений. Якось тепер не спиться, — кинув принц, почухавши потилицю.

— І ти прийшов до мене, щоб отримати свою порцію «заспокійливого» перед сном? — прошипіла я, глибше зариваючись носом у постільну білизну.

— Ге?

— Наче я не розумію, з якою метою ти водиш дівчат ночувати в цю кімнату, — випалила я, сама прекрасно усвідомлюючи, що говорити всього цього ой як не варто! Але мене, на жаль, понесло, наче фаната скабєєвої від виду червоно-чорного прапора.

— Іро, ти, мабуть, якихось не тих молюсків сьогодні з’їла, — затинаючись, промовив він. — Не знаю, чим і як я спонукав тебе до таких думок...

— Та невже? — я обурено підхопилася та спробувала зазирнути йому в очі. Але тієї ж миті, прямо так, сидячи, накрила свою голову ковдрою! Та почала далі пирхати, наче якийсь всратий привид. — За сьогоднішній день ти двічі бачив моє спіднє крізь порвану сукню, навіть встиг обмацати! Наче мені було мало того громили, який мене ледь не задушив! Невже тобі твоїх фавориток не вистачає, що ти поліз до дівчини, яка вразлива, налякана, розгублена, беззахисна...

— Гей-гей! Стривай! Тихіше! — заторохтів Брайн і, делікатно знявши ковдру з моєї голови, активно зажестикулював. — Мені справді дуже прикро за ту ситуацію. І дійсно соромно через те, як я облажався, — видихнув принц та відвів погляд. — Зазвичай моя стресостійкість не така паскудна, але сьогодні все якось надто пішло шкереберть і я запанікував.

Ти диви. Останнє, чого я очікувала — це побачити що юнак, який сидить переді мною, може так знітитися!

— І з якого переляку ти вирішила, ніби я з ТАКИХ хлопців? — і далі бурмотів Брайн, схрестивши руки на грудях. — Взагалі-то я за свої двадцять чотири роки вже до ригачки надивився на татуся-бабія та його друзів, тож не маю жодного бажання перетворюватися на щось подібне. У плані любовних походеньок я доволі нудний пердун, якому не те щоб було аж дуже багато чого розпатякувати в нетверезій компанії, — підморгнувши, реготнув він. — Тому, будь ласка, не вішай на мене сходу ярлик «Лайняний принц-мудак». А ще знай, я ніколи та нізащо тебе не скривджу. Коли вже ти — моя відповідальність, я подбаю про тебе.

Усвідомлення того, яку ж дикуху щойно верзла, вдарило по мені так сильно, що я не витримала… і знову накрила свою голову ковдрою!

— Іро? — Брайн делікатно підняв мій імпровізований ковпак, щоб подивитися мені в обличчя. Зважившись розплющити щосили замружені очі та глянути на принца, я зрозуміла, що він і сам досі максимально розгублений. — Ну не сердься на мене, га?

— Гаразд, не буду, — зніяковіло буркнула я і впала на ліжко, сховавши під подушку голову, яка, здається, була яскраво-червоною аж до кінчиків вух, схожих на мушлі.