Закляття сьомого моря

Намагаючись удати хоч якусь подобу контролю над ситуацією, король, певно, вирішив пустити свято за наміченим планом. Зграйка придворних дам провела Мілеру до її альтанки і на центральний майданчик негайно вибігли танцюристи, що почали розважати натовп вигадливою постановкою. Але я не бачила ні самих артистів, ні того, що вони показували. Перед очима в мене була зовсім інша картина. І як я не намагалася, мені просто не вдавалося її позбутися.

Зрештою я зрозуміла, що більше не можу тут залишатися. Мені було важко втягувати воду зябрами, голова йшла обертом. Тому я, тактовно вибачаючись перед людьми, що стояли навколо мене, вийшла з натовпу й квапливо пірнула в коридори палацу, м’яко освітлені морськими анемонами, рибками та молюсками. Там я, знайшовши нарешті безлюдне місце, опустилася на диванчик і сховала обличчя в долонях.

Чому він не поцілував її? Адже це непорушна традиція. Та й він сам казав, що в деяких питаннях його батько принциповий до деспотизму. До того ж, а чому, власне, Брайн не повинен хотіти поцілувати Мілеру? Вони ніби як добре ладнають. І навіть якщо допустити, що напередодні наречені могли посваритися, це не привід ігнорувати вікові традиції, та ще ось так зухвало, на очах у всього двору.

Тоді чому ж Брайн не поцілував її? Чому просто пішов? І підозрюю, кудись звалив, тож зараз взагалі ніхто не здогадується, де його шукати.

Аж тут я зрозуміла, що шалено, до остраху хочу його побачити. Просто побачити і запитати сама не знаю що. А може, нічого й не питати. Напевно, мені б зараз достатньо було подивитися в його яскраві зелені очі, щоб на серці стало легше. Побачити усмішку, почути голос. Цієї миті я чітко зрозуміла, що іще ніколи не відчувала себе настільки самотньою, як зараз. І якби я вийшла в сад, назад до того натовпу, моя самотність нікуди б не поділася. Єдиним, хто міг зараз її прогнати, був Брайн.

Гірко зітхнувши, я прибрала долоні від обличчя, підвела голову... і наткнулася на холодні, різкі очі морського короля.

— Я чекаю пояснень, — випалив чоловік, одним лише своїм виглядом змусивши мене затремтіти від жаху так, немов я була злодійкою, яку впіймали на гарячому.

— Про що ви? — ледь чутно прошепотіла я у відповідь.

— Сама знаєш. Чи ти думала, ніби я стерплю подібне?

Від слів короля, сказаних так безжально і безапеляційно, в мене затремтіли губи, а в голові аж загупало.

— Вибачте, я не розумію, про що ви.

— Все ти розумієш, — вимовив він і, грубо схопивши мене за комір, підняв на ноги, щоб люто подивитися в очі: так, ніби хотів своїм поглядом продірявити мене наскрізь. — Те, що сталося сьогодні, виходить за всі припустимі та неприпустимі межі. Ти хоч розумієш, який це скандал, тупа ти креветко?

— Ви говорите про церемонію? — панічно видихнула я, відчуваючи, як щось здавлює мої груди зсередини.

— Так, щоб тебе! Звичайно ж, я про церемонію, — злісно вигукнув король. — Про ту саму церемонію, яку ти зірвала! Як ти посміла? Відповідай, як ти посміла?!

— Я нічого не робила, — відчайдушно вигукнула я так голосно, як дозволяло моє здавлене клубком горло.

— Та невже, — прошипів король. — Взагалі нічого?

— Саме так, — вимовила я, мало не мліючи від страху. — Я не знаю, що, чому і як сталося.

— Зате я знаю, — гаркнув чоловік. — Від самого початку побоювався того, що, приставивши Брайна стежити за тобою, я наживу проблем. Але вважав, що через інтрижки принца нічого поганого не трапиться. Хто б міг подумати, що ця інтрижка виллється в щось подібне! Що ти зробила з ним? Зачарувала? Підлила якогось зілля?

— Та не робила я з ним нічого! — закричала я. — Взагалі нічого! І навіть якби захотіла — не змогла б, він же невразливий до чарів. Ми просто друзі...

— Не смій робити з мене дурня! — заволав король та одним легким рухом руки втиснув мою спину в стіну. — Мені не зовсім начхати на те, з ким там розважається мій син — міг би бути хоч трохи розсудливішим та загуляти з придворними дамами, а не з паршивою відьмою. Проте грець із ним, це його особиста справа. Однак те, що ваша інтрижка завадила сьогоднішній церемонії, я спускати не маю наміру, чуєш?

— Та немає між нами ніякої інтрижки! — відчайдушно вигукнула я, відчуваючи, як важкий погляд короля буквально розчавлює мене.

— Авжеж, немає. І ти його ні разу не зачаровувала, навіть не закручувала голову. Мій син просто так відразу, взагалі знічев’я вирішив порушити стародавні традиції, зганьбити свій рід і влаштувати гучний скандал. Годі зображати святу, Зайло! Закарбуй собі раз і назавжди: ти не маєш на нього взагалі ніякого права...

— Я не Зайла! — я вже репетувала на все горло. — Запам’ятайте вже всі ви, нарешті, що я не ваша клята Зайла!..

— Тобто це має щось змінити? — холодно прошепотів король, наблизивши до мене своє обличчя. — Що із того, що ти не Зайла? Це змінює для тебе хоч що-небудь? Хочеш сказати, ніби те, що ти не Зайла, робить тебе гідною нареченою для принца з династії Маринорів?

— Ні, я просто...

— Скажи, люба моя не-Зайла, там, у тому своєму колишньому житті, ти що, була якоюсь принцесою? Особою високої крови? Дочкою правителя держави, міністра? Чи просто дівчиною з дуже багатої і шанованої сім’ї? Чомусь мені здається, що ні. То яка різниця —Зайла ти чи не Зайла? На твій статус це жодним чином не впливає, і на твою завищену самооцінку тим паче. Тут ти ніхто, і звати тебе ніяк. А Брайн — спадкоємець престолу Сьомого Моря. Відчуваєш різницю, люба? Скажи, відчуваєш різницю? Маєш відчувати. А якщо відчуваєш, якщо хоч трохи риб’ячих мізків ще залишилося в твоїй не-Зайлівській голівоньці, то ти повинна усвідомити й інше: Брайн одружиться з Мілерою і тільки з Мілерою. Вона стане кронпринцесою, а згодом королевою, та народить йому спадкоємців. І нехай Брайн заводить собі стільки фавориток, скільки забажає — це жодним чином не вплине на шлюб кронпринца. Що ж стосується тебе, то твоя присутність навіть серед тих фавориток небажана. І заважати шлюбу мого сина я тобі ніколи не дозволю. Тому... так, я поки що не можу залишити тебе без нагляду Брайна. Але моя тобі щира порада: тримайся від нього якнайдалі. Не смій навіть млосно зітхати в його бік. Нехай він шукає собі якесь інше захоплення, на яке спрямує свої юнацькі мрії. Інакше сама пошкодуєш, що не померла, коли Зайла забрала в тебе твоє тіло.

Він відпустив моє плече настільки різко, що я не зуміла втримати рівновагу і просто впала, спираючись рукою на стінку. Незабаром його кроки затихли, а я й далі сиділа на підлозі, розглядаючи вигадливу мозаїку під своїми колінами. Цієї миті в мене не було сил навіть на те, щоб заплакати.

Але що найважливіше, у моїй голові лунало чітке усвідомлення простої істини. Тієї самої, яку я майже забула, весело проводячи час із Брайном: я будь-що повинна знайти спосіб повернутися на поверхню й відібрати в Зайли своє тіло. А разом із ним і те життя, яке вона в мене вкрала.

* * *

Любі читачі!

Тут буде лише уривок для ознайомлення!

Наразі ця книжка готується до друку крафтовим самвидавчиком. Буде гарняве ілюстроване видання та багато мерчу (кухлики, наліпочки, брелки. акрилові фігкрки і т.д.)

Хто бажає придбати друковану книжку та мерч - приходьте в мій інстаграм, фейсбук чи телеграм !