Закляття сьомого моря

Як і очікувалося, до ранку звістка про «нову подружку принца» стала головною темою придворних перешіптувань. Принаймні мені так чомусь здалося, судячи з того, як панянки реагували на нас із Брайном щоразу, коли ми проходили неподалік від барвистих компаній. Коли ж я побачила в одній із таких зграйок шептунів ту саму даму, що вельми невчасно увійшла вчора до кабінету Клайка, рештки сумнівів розвіялися, немов попіл згорілої руснявої нафтобази від ураганного вітру.

Але мені, либонь, давно пора зрозуміти, що за жодних обставин не варто думати, ніби гірше бути вже не може. Напевно, мало не сам всесвіт власною персоною вирішив довести мені: щойно я допущу таку думку, він обов’язково дасть мені зрозуміти, що це помилка. От і зараз мені захотілося провалитися крізь морське дно ще глибше, бо до нас, полишивши своїх подружок, спокійним, трохи невпевненим кроком попрямувала та сама леді Мілера.

Замружившись від збентеження, я дуже хотіла сховатися за спину Брайна, а краще — за он той декоративний корал на клумбі, де я помітила прикриту морськими анемонами затишну заглибинку, куди саме мала поміститися. Але вчинити ось так у мене не вийшло: чи тому, що вирішила не бути зовсім уже тюхтійкою, чи тому, що просто занадто заціпеніла й могла тільки знервовано переминати пальці за спиною.

— О, Мілеро, радий бачити, — заусміхався Брайн, коли дівчина граційно підійшла до нас.

— Доброго ранку, — ґречно промовила вона, витончено кивнувши на знак вітання.

Краєм ока я випадково помітила компанію тих дам, із якими вона прогулювалася. Можливо, це просто здалося, але складалося враження, ніби ті ледь помітно перешіптувалися, підступно підсміюючись. Це що ж виходить, з цієї дівчини глузують її подруги? Якщо так, то залишається тільки поспівчувати бідоласі. Потрапила ж вона в кодло підводних гадюк...

— Чула про ваше нове завдання, — нарешті зважилася сказати Мілера, кинувши на мене косий погляд.

— Певно, ця тема зараз у всіх на вустах? — змучено зітхнув він.

— Авжеж. Адже коли фавориткою кронпринца стає та сама Зайла...

— Ти це серйозно? — напружено видихнув Брайн, закотивши очі. — По-перше, мені здавалося, що ми друзі, а друзів я прошу звертатися до мене на «ти». По-друге, можеш хоча б ти підтримувати саме мене, а не придворних пліткарів?

— Вибачте, ваше високосте... Брайне, — делікатно поправила себе дівчина. — Не подумай, що я тебе засуджую. Як мудра майбутня дружина правителя, я цілком лояльно ставлюся до його...

— Мілеро! — ще напруженіше протягнув він. — Зайли тут більше немає. І такі плітки ранять Ірину, а вона за ці два дні й так чимало натерпілася. Тому хоч ти не травмуй її зайво! Вона з тих дівчат, які дуже болісно сприймають подібні теревені на свою адресу. І вона справді дуже мила, — добродушно додав Брайн, дружньо торкнувшись плеча своєї нареченої.

І хоча принц прагнув із Мілерою невимушеного спілкування «на короткій нозі», сама вона ніяк не могла подолати чи то офіціоз власної персони, чи то традиції і правила, які їй, напевно, заштовхували в голову від народження. Що б там не було, але Брайнові промови в кращих традиціях «Май літл поні», очевидно, не надто сприяли її прихильности до мене.

— Які у вас плани на сьогодні? — поцікавилася дівчина, мабуть, бажаючи одночасно змінити тему і приховати збентеження.

— Треба купити для Ірини всяких дрібничок. Нічого свого в неї тут немає, а носити Зайлині речі їй, зі зрозумілих причин, не надто хочеться.

— Ясно. Тоді буду з нетерпінням чекати на ваші нові вишукані вбрання, — стримано кивнула дівчина. — Ви вже визначилися з будинками мод, у яких замовите сукні?

— Та мені б щось простеньке, — ніяково захихотіла я, обхоплюючи руками власні плечі. — Двох-трьох зручних суконь вистачить, а більше й не треба.

— І все ж, я б наполегливо рекомендувала вам, навіть за такої позиції, мати парадне вбрання, — зітхнула Мілера, намагаючись не виявити чи то подиву, чи то просто зневагу. — Навіть якщо ви віддаєте перевагу простому та зручному одягу, прийти в ньому на офіційні заходи — поганий тон.

— Хіба мене можуть запрошувати на якісь офіційні заходи? — я сторопіла.

— Усе можливо, — знизала плечима дівчина, спробувавши вичавити щось на кшталт підступної посмішки. Яка, втім, вийшла досить незграбною. — Тим паче, що церемонія вже скоро.

— Ну, коли так... — я спантеличилася, навіть не здогадуючись, про яку таку церемонію йдеться. Невже весільну? Але ж Клайк нічого не казав мені про те, що весілля вже скоро. Наче ж навпаки — повідомив, що Мілера прибула до двору не так давно, і їй належить побути тут деякий час. Що ж тоді вона мала на увазі?

— Гадаю, розберемося. Дякую за пораду, обов’язково треба буде замовити для Ірини кілька святкових убрань. І я радий, що ви порозумілися, — відкрито

всміхнувся принц. Цікаво, він це що, на приколі, чи дійсно не бачить, що мене так і мріють познайомити з гарпуном?

— У такому разі, вдалого вам дня, — кивнула Мілера, не в змозі стримати той самий вигляд, коли до рота тобі разом зі шматком рибки випадково потрапляє забутий у її череві жовчний міхур.

— І тобі добре провести час, — відповів принц, кивнувши на прощання. Здається, дівчина хотіла наостанок щось зробити — чи то обійняти його, то чи взяти під руку... словом, якийсь жест, що безумовно показав би, як сильно вона мене перевершує щодо прав на Брайна. Швидше за все, саме заради цього жесту вона зважилася до нас підійти.

Та чомусь Мілера так і не зробила цього.

— Не зважай на ці її офіційні заскоки, насправді вона гарна дівчина, — тихо промовив принц, коли його наречена знову долучилася до своєї компанії. Яка, до речі, зустріла її з виглядом класу: «Файного перцю ти отій базарній бабі відсипала!». — Просто батьки з дитинства забивали їй голову різним нездоровим традиційно-ціннісним сміттям. Але їй і самій через все це насправді незатишно.

— Еге, щось таке відчувається, — невпевнено пробурмотіла я. — До речі, а чому ти не такий, як вона? Адже тебе мали б іще суворіше виховувати.

— Як тобі сказати, так уже вийшло, — засміявся принц. — Скільки мені не засмічували голову такою дурнею, я все одно тікав ночами до бібліотеки та читав книжки про пригоди. Може, саме через них у мене й розвинулося повне відторгнення всієї цієї штучної погані. Напевно, просто пощастило потрапити в секцію, де виявилось багато веселих і щирих книг. Після них було вдвічі гидкіше від людців, які всміхалися, дивлячись тобі в очі, а за спиною одразу ж поспішали перемивати кісточки, — заговорив він

несподівано серйозним, навіть трохи сумним тоном. — А щойно хтось із їхньої компанії так само відвернеться, як і сам моментально стає предметом для бурхливих обговорень. Бридко було спостерігати за батьком, який, скільки я себе пам’ятаю, офіційно вдавав скорботу за матір’ю, яка померла, народжуючи первістків, що виявилися невразливими для чарів двійнятами. Але при цьому не гребував розважатися з усіма придворними дамами, до яких взагалі міг дотягнутися плавцями. І не менш огидними мені здавалися спроби зав’язати себе вигадливим вузлом так, щоб ніс був задертий якомога вище, і всі, проходячи поряд із тобою, падали навколішки від твоєї важности. А ще, ясна річ, фальшиво приховували заздрість, якщо їхні власні носи під час «вимірювання довжини» виявлялися задертими трохи нижче. Батько, звичайно, намагався боротися зі мною, але, врешті-решт, здався, бо в усьому іншому я був ідеальним сином, який виправдував його очікування як спадкоємець престолу. Старанно навчався, давав усім фори на тренуваннях, вільно справлявся із завданнями будь-якої складности, які він мені доручав. Загалом, із батьком ми насправді в дуже хороших стосунках. Мабуть, зваживши всі за та проти, він дозволив мені бути таким, яким я хочу. Може, навіть сподівався, що я все це якось переросту і стану таким самим, як він. Але водночас чітко дав мені зрозуміти, що деякі речі перебувають під його повним деспотичним контролем, і рішення в цих питаннях ухвалює він одноосібно, без будь-яких заперечень. Гаразд, ходімо вже, бо так до вечора простоїмо на місці й нічого за день не зробимо! — зненацька невимушено засміявся принц. Перш ніж я встигла хоч щось із цього перетравити, Брайн схопив мене за руку та легкою ходою почимчикував до виходу з території палацу, де я вже побачила Малого, який радісно чекав на нас.