Закляття сьомого моря

Любі читачі!

Тут буде лише уривок для ознайомлення!

Наразі ця книжка готується до друку крафтовим самвидавчиком. Буде гарняве ілюстроване видання та багато мерчу (кухлики, наліпочки, брелки. акрилові фігкрки і т.д.)

Хто бажає придбати друковану книжку та мерч - приходьте в мій інстаграм, фейсбук чи телеграм !

В Телеграмі також буде проходити обговорення мерчу. а також можна буде попередньо записатися на розсилку, і тоді я особисто вам напишу, коли щось стартуватиме!

* * *

— Ні-ні-ні! — запротестувала я, панічно відскочивши на кілька метрів назад. — Я на цю штуку не сяду!

— Та заспокойся. Кажу ж, Малий геть домашній, — засміявся Брайн, дружньо погладивши кальмара по... так, нехай це місце буде лобом.

— Може, й домашній, але мене точно як корм сприймає!

— Мене ж не зжер досі, — знизав плечима принц. — Та не бійся, він справді бубочка.

Наче на підтвердження слів Брайна кальмар привітно поплескав мене щупальцем по плечу... принаймні мені б дуже хотілося вірити, що дійсно привітно поплескав, а не перевіряв, де м’ясо ніжніше.

— От бачиш, ти йому сподобалася, — ще ширше всміхнувся принц, підштовхнувши мене до цього «бубочки».

— Ага, так сподобалася, що прямо без приправ зжере.

— Годі вже. Малий насправді значно добріший за більшість місцевих, — зітхнув принц із вельми відчутним цинізмом. І згадавши весь сьогоднішній день, я зрозуміла, що він, напевно, має рацію. Принаймні цей кальмар дійсно здавався милішим за тих додіків, яких я зустріла під час пробудження, і вартових, і короля, і вже точно за зграйку придворних дам. Тож так, наразі доброзичливішим за кальмара мені здавався хіба що Клайк.

І все ж, сісти верхи на цю тентаклю я все одно не наважувалася.

— Ну чого ж ти така боягузка? — засміявся Брайн, несподівано підхопив мене та посадовив у сідло на спині кальмара! Опинившись там, я заціпеніла від страху, і єдине, що змогла зробити, це вчепитися в принца мертвою хваткою, щойно він сам сів попереду мене.

— То як, попливли? — всміхнувся Брайн, поплескавши долонею по лобу кальмара. Тієї ж миті на ньому, немов фари, загорілися яскраві візерунки, що дивовижно освітили підводний морок.

— Слухай, а куди ми взагалі пливемо?

— До Зайлового помешкання, — він легенько ляснув віжками по слизькій шкірці кальмара, після чого той зметнувся вгору та стрілою помчав над морським дном.

Відчуття, зізнаюся, були такі, що я просто дивом не знепритомніла! І водночас у всьому цьому було щось дійсно чарівне... хоч я все одно ні на мить не могла перестати боятися.

— А навіщо? — через силу пискнула я, заховавши носа в спину принца і мало не прирісши до його куртки.

— Треба оглянути місце події, — він невимушено знизав плечима. Так, наче й не сидів зараз верхи на кальмарі, що шалено мчав уздовж морського дна. — Та й маєш же ти десь заночувати. Наразі розв’язати це питання не так просто, є безліч нюансів, через які ми не можемо просто залишити тебе в межах міста. І поки не придумаємо, де тебе поселити, ти кілька днів поживеш у будинку Зайли. Звісно, якщо ми зараз не знайдемо там чогось небезпечного.

— А що, інших варіантів немає? — пропищала я на рівні ультразвуку. Я розуміла, що бігати навколо мене тут ніхто не буде. І все ж, жити в будинку тієї відьми, через яку я опинилася в цій халепі, і яку так боялися всі місцеві...

— Поки що ні, але я спробую розібратися з усім якнайшвидше, — пообіцяв принц. — А доти буду наглядати за тобою. Тебе мені доручили як офіційне завдання від короля, тож мене ти тепер навряд здихаєшся.

— Слухай, я ось чого не розумію, — пробурмотіла я, зважившись на мить поглянути на пейзажі, що пролітали повз... а потім знову сховала обличчя в куртці принца. — Якщо всі так сильно цієї Зайли бояться, то чому мене доручили саме тобі? Невже король зовсім не переживає за життя свого спадкоємця?

— Просто в моєму випадку підстав переживати значно менше, ніж із будь-ким іншим.

— Тобто?

— Мене не беруть чари — ні темні, ні світлі. Такі, як я, народжуються дуже рідко. З одного боку, це можна вважати даром, тому що мені не варто боятися проклять та будь-якого впливу темних чарів. Але ось з іншого, ніякі цілющі, підсилювальні або допоміжні закляття на мене теж не діють. Та коли справа стосується темних чародіїв, такі хлопці, як я, незамінні. І це особливо актуально у великому підводному місті, поруч із яким жила морська відьма. Це саме той випадок, коли про те, що з цією людиною ну явно щось нечисто, всі знали, а королівська прокуратура тримала її на олівці. Та водночас вона завжди працювала дуже чисто, і законних підстав для її арешту досі просто не було. Тож доводилося лише максимально пильнувати.

— А звідки ця Зайла тут узялася? — поцікавилася я, не відриваючи обличчя від спини Брайна.

— Звідти ж, звідки і всі морські люди, наділені чародійською силою, — пояснив він. — Коли на світ з’являється двійня, одна дитина має або чаклунський дар, або невразливість до чарів — як от я. У Зайли дар був темним, ще й дуже сильним. У таких випадках дитину тримають на контролі соціальні служби й виховують належним чином — так, щоб у неї не виникало бажання коли-небудь навчатися чарів і вдаватися до них. Але це не завжди спрацьовує. Часто вже навчені темні чародії вистежують таких дітей і вчать їх користуватися своєю силою потайки від усіх. Вони просто чекають моменту, шукають червоточинки — те, за що можна зачепитися, щоб схилити дитину на слизьку стежку. А потім, зрозумівши свою силу, усвідомивши, що можна отримати бажане або помститися кривдникові, застосовуючи дар, стає дуже важко зупинитися. Зміни в дитині рідко вдається помітити вчасно, і коли це зазвичай відбувається, зробити що-небудь уже надто пізно. Чародій на той час здатний не тільки користуватися своєю силою, а й захистити себе з її допомогою. Раніше дітей із темним даром одразу вбивали при народженні, але ті варварські часи давно минули. Хоча складно сказати, чи виграли ми від свого гуманізму.

— І то правда, — я задумалася, на мить навіть забувши про нашу божевільну поїздку. — А що ж із сестрою цієї Зайли?

— Вона звичайна дівчина, яка живе на околиці в іншому кінці міста. Як я чув, дуже мила, — відповів принц, майстерно натягнув віжки і спрямував кальмара праворуч. — Наче вона дійсно любить свою сестру, хоч і не схвалює обраний нею шлях. Але її просто… дуже сильно не люблять.

— Через те, що в неї така ж зовнішність, як і в Зайли?

— Еге, тільки забарвлення інше — успадковане від батьків і не змінене чарами в утробі. А ще подейкують, ніби їй до вподоби жінки, і через такі чутки її ще більше цураються.

— Хо, бачу, ваше суспільство не надто толерантне, — роздратовано прошепотіла я. А потім таки наважилася запитати: — Слухай, Брайне, а в тебе тоді, виходить, теж є брат-близнюк?

— Не зовсім, — якось холодно промовив принц, зупинив кракена та зістрибнув із сідла на піщане дно. — У випадку двійнят із даром, одна дитина — це відображення другої. Провідник, що під час народження передає йому силу, якої сам позбавлений. Коли ж народжується двійня, де одна дитина невразлива для чарів, друга з’являється на світ мертвою. Те життя і стає щитом, завдяки якому ніяка магія не може пробитися до старшого близнюка.

— Пробач, — делікатно прошепотіла я, понуривши погляд. Дивитися на Брайна, який так раптово спохмурнів, виявилося дуже важко.

— Та нічого, — натягнуто посміхнувся принц, допомагаючи мені злізти з Малого. — То ж ходімо гляньмо, що там робиться в будинку найгрізнішої морської відьми, — додав він і, підхопивши мене під руку, повів до входу в уже знайомий будиночок.

Після того як я покинула його, тут, загалом, нічого й не змінилося — гадаю, ніхто просто не наважився пересунути в ньому хоча б мушлю.

Деякий час я просто спостерігала за Брайном, який уважно оглядав кожну з трьох кімнаток. А потім сіла на канапу в невеличкій вітальні. Чомусь саме зараз відчула сильну втому.

— Здається, тут безпечно, — констатував принц, коли вийшов до мене. Почувши його голос, я здригнулася, випурхнувши з легкої дрімоти, і розгублено закліпала. — Гаразд, іди в спальню та відпочинь трохи. Зачини двері, перш ніж лягати. Якщо ти зголодніла, то в комірчині я знайшов трохи їстівного. Спробую дещо дізнатися і повернуся до ранку. Впораєшся сама доти?

— Постараюся, — невпевнено пробурмотіла я, витріщаючись на підлогу.

— І не розкисай! Ось побачиш, усе налагодиться, — тепло всміхнувся Брайн та поплескав мене по плечу, а потім покинув будиночок і знову осідлав свого кракена.

Провівши його поглядом, я скористалася порадою й замкнула двері. А потім знайшла-таки комірчину, в якій лежала сіточка з молюсками, клітка з двома крабами, плетений закритий кошик із трьома рибками і банка з якимись водоростями. От тільки... це все потрібно їсти сирим чи якось готувати? А якщо готувати, то як?

Розсудивши, що за таких обставинах найбезпечніше буде зжувати водорості, я взяла кам’яну виделку і ризикнула кинути собі їх до рота. На смак виявилося непогано, і скоро в банці не залишилося навіть шматочка. Сказати, що я так вже напхала пузо, якось не виходило, але тепер однозначно було дещо ліпше.

Гадаю, решту слід залишити завтрашньому дню. Тож я пройшла в спальню і лягла на вже знайоме ліжко прямо в тій сукні, що була на мені весь день. Хоча зазвичай я спала тільки в піжамі, але сил шукати щось перевдягнутися вже просто не було. Та й якось побоялася самостійно копирсатися в речах грізної морської відьми.

Щойно я сховалася під теплою і приємною на дотик ковдрою, сон захопив мене і я з полегшенням в нього провалилася.

Любі читачі!

Тут буде лише уривок для ознайомлення!

Наразі ця книжка готується до друку крафтовим самвидавчиком. Буде гарняве ілюстроване видання та багато мерчу (кухлики, наліпочки, брелки. акрилові фігкрки і т.д.)

Хто бажає придбати друковану книжку та мерч - приходьте в мій інстаграм, фейсбук чи телеграм !

В Телеграмі також буде проходити обговорення мерчу. а також можна буде попередньо записатися на розсилку, і тоді я особисто вам напишу, коли щось стартуватиме!