Сільські замальовки

Дуже вам дякуємо за цікаві замальовки, надзичайно мальовничі та живі.

І вам дякую) Все з життя - просто боюся, що колись забуду всі ці моменти, тому й вирішила написати

Дуже вірне рішення

А в нас дороги були асфальтованими, це свого часу пощастило, що один бізнесмен був зацікавлений розвитком дрібних містечок та сіл з метою вирощувати там цукрові буряки та продавати їх. Через те,що до нас приїздили поляки та німці різні угоди укладати, то з дорогами старалися сильно. Але потім стався один нещасний випадок, коли до цього бізнесмена вліз у будинок бандит та застрелив його. Діти не захотіли лишатися тут, продали все і виїхали хто в Одесу, а хто й за кордон. І в нас почало все у запустіння приходити. Багато було руїн недобудованих проектів, бо хотів цей багатій і новий супермаркет збудувати, і лазню зробити, а так всі проекти і застигли навічно. Я ще застав нормальну дорогу, але коли школу закінчував, то вантажівки її побили так сильно, що там вибоїни утворилися. В нас провели ремонт доріг і зробили .... Так, засипали цеглою червоною ці ями!😂 Там так ноги можна було повивертати собі, а машини ніби літали, таке відчуття завжди виникало. А потім вже у 2022 році нас окупанти перетворили на Лівобережних та Правобережних, як я це назвав😅 Це випадково сталося, бо дурні з танками заїхали, а асфальт не витримав й тріснув навпіл. А у нас пагорб такий був, що там з нижньої вулиці можна було на верхню перейти, щоб до магазинів потрапити. І під цим пагорбом ще болотце було, і все так зробили, як місточок. Так ось, коли асфальт тріснув, то там реальна така чорна тріщина була й потрібно було її перестрибувати, коли в магазин ідеш. І ось ми жили ніби по одному березі, а магазини і центральні вулиці знаходилися по інший бік тріщини. Згодом, там все травою заросло і вона більш-менш поєднала все в одне ціле.

Зугрес так поділений річкою Кринкою. Крамниці, лікарня, автостанція - у "міській" частині; трактор і церква - у "сільській". А 2014 р. рашисти підірвали міст, який їх з'єднував. Тепер це місто Зугрес. І село поруч. Селянам, звісно, важче, ніж містянам.

Треба ж таке! Дороги псуються, забуваються, заростають... І все через відсутність людяності у деяких людей (

Неймовірно прекрасні та мрійливі описи природи... Все таке чарівне, вражаюче й чудове, як добре, що ви зберегли всі ці спогади та записали їх, таку скарбницю потрібно берегти! Ех, я теж в дитинстві багато мріяв про рибалку, було цікаво, як це воно там все робиться. Тато обіцяв взяти із собою на річку, у нас ще й була стара вудочка, тільки до неї гачок потрібно було купити. Але так все якось зійшло нанівець за справами та школою, що й не навчився рибалити, хоча заняття й заспокійливе дуже. У нас в іншому населеному пункті був величезний ставок і ось там завжди сиділа купа рибалок, пікніки влаштовувала й рибку ловила. Красиво було дуже ... Про старого мовчазного чоловіка наприкінці вийшло якось поетично, відчувалася важливість цієї людини у догляданні цього куточка природи... У нас теж такі люди були, які нікому нічого не казали, але на очах буквально все чистішим та красивим робилося. І теж частина з них вже померла, а хтось виїхав до дітей та онуків. Коли я ходив повз ті місця, дивився на величезні зарості, то робилося смутно, що таких людей більше не буде ніколи в цьому місці.

ДЯкую) Я вам серйозно кажу - спробуйте теж записати свої спогади!

Яка красива та чуйна історія дружби, побільше от так вміли товаришувати всі і ціни не було б))) Важливість вашої історії ще полягає в тому, що показує глибину жіночої дружби, яка зараз ще більш рідкісною стала. Бо, зазвичай, я й сам бачив такі нехороші ситуації коли ніби дві подруги, а потім десь одна намагається показати себе в кращому світлі перед хлопцями, вилізти наперед, хоча це явно ображає іншу подругу. Ой, історія про лозину прямо дуже актуальна😁 Стільки життєвих та гумористичних моментів у вашій історії. Але кінцівка вийшла трішки смутною, хоч і сильно сказано про унікальність талантів кожного)))

Дякую за відгук)) Так, дуже багато файних моментів із подругою й досі. Ми часто жалкуємо, що нас не знімають приховані камери, бо стільки всього веселого відбувається, що хочеться запам'ятати все! Кінцівка може бути зім'ятою, так, бо це ж нариси, замальовки, а не твір із сюжетом.

А ще вздовж запилюжених доріг простягалися ряди безмежного плетива слідів колорадського жука...

Це вже на стежках на городі в бабці :DDD

Прості історії з життя... Люблю такі оповідки...

Дякую 🤗🤗

Добре написано. З душею. Пишіть такі от історіі, в них подих нашої неньки України. Так, не в містах а в полях лісах. Дякую

Я повністю згодна з вами! Дякую за увагу до мого твору)

Пишіть про село, пишіть про те що пережили. Не пишіть фентезі, бо то втрата часу для письменника. У вас є талант.

Дякую 🤗 в мене вистачить часу і на те, і на те 🤗🤗

Чудово. Я теж до 16 років жив у селі. Своі оповідання пишу про село, теж спогади.

Сільські твори мають свою затишну атмосферу) Дякую за відгук!)

Цікавий твір. Емоційно. Яскрава стилістика. Успіхів!

Дякую за ваш відгук і увагу до мого твору)

Ну дуже прямо емоційна розповідь виходить, аж смутно зробилося на моменті розставання з мамою🥺 А як красиво описується природа, прекрасне дитинство, веселі незабутні роки, сповнені радощами та пригодами))) Я теж сумую за рідним місцем... Там така красива природа була, душа просто відпочивала і вся історія пройшла саме там. Більшість фотографій вдалося зберегти, але ті, що були в альбомах, так і залишилися там.... Проте, навряд чи я вже туди повернуся. Там і так все почало сильно змінюватися. Я так якось ходив і сприймав сусідів саме старих, от вони в мене із дитинством асоціювалися. А якраз на початку війни вони виїхали і там інші люди оселилися, все не те було. А в травні цього року, коли пекло почалося, так я там з родиною майже сам лишився, всі виїхали, а хотілося сподіватися, що якось буде😁 Ну й дочекався, що аж тріщини в стінах пішли й скло в деяких місцях повипадало. Тому, там дім вже зовсім в аварійному стані залишився, а в нас ще в 22 році і газ примудрилися зіпсувати, тому сиділи і в холоді. А я ще й нічого, нормально було, але в січні 24 року догрався теж і від холоду рани на руках болючі були. Не знав, що так буває, а, виявляється, можна і вдома таке заробити. Тому, як би гірко за старим місцем не було, але я вважаю, що переїзд став новою сторінкою в моєму житті, інакше там можна було вже й загинути, бо це такі ігри на виживання😌

Бачте, у вас теж виходить цікавий автобіографічний нарис! Можливо, ви би теж могли створити щось на кшталт теплого лампового збірника зі спогадами?) Життя кожної людини має цінність і якщо більше людей розповідатиме про нього, світ ставатиме ще більш різнобарвним і розмаїтим! Як пазли в коробці, що. приєднуючись один до одного, створюють все гарнішу картинку.

Який чудовий та неймовірний вступ вийшов! Красиво і душевно все описується))) Ех, викликає таку ностальгію, бо сам колись писав велику автобіографічну книгу про творчий шлях та враження від життя, але потім не зберіг її, бо й так багато разів одне й те саме казав в інтерв'ю та підкастах, коли нагода така була))) Не очікував ще й від вас теж прочитати автобіографічний твір😉 А про творчість теж цікаві дуже думки. От раніше я хотів все просто записати, описувати те, що оточує мене, емоції та враження від цього. Далі це було таким веселим хобі, коли береш певних героїв, відправляєш їх у подорож і разом з ними розкриваєш великий світ, неймовірні пригоди та вражаючі історії. А коли вже я потрапив під окупацію без світла, інтернету та зв'язку, то творчість стала дверима до інших світів, куди можна було вирушити і вдосконалювати те, що я колись придумав. І за ці три роки милі казкові світи значно зросли та змінилися, ставши більш реалістичними та глибокими. Це був та є довгий шлях безкінечного самовдосконалення і мені цікаво самому, що вийде в кінці. Наприкінці прямо весела розповідь вийшла, це дуже круто😉

Дякую, що читаєте)) Я би не назвала це таким гучним словом як "автобіографія") Скоріше просто ностальгічні нариси. Хочеться передати ті приємні моменти, ту красу, що мене оточувала.