Зовсім інший Поттер

Я сидів на другому поверсі будинку на Прайвет-драйв і читав свіжий номер «Щоденного Пророка». Алан полетів полювати, а Дурслі готувалися до зустрічі з майбутнім діловим партнером Вернона по бізнесу та його дружиною.

Відносини з родиною тітки так і не стали теплими, однак більш-менш вирівнялися. Мені дозволили переїхати до кімнати, де зберігалися старі іграшки Дадлі, правда довелося особисто прибратися там, винесши мотлох на горище та вимивши приміщення. Але я все одно був вдячний, тому що тепер у мене була власна спальня, хай і невеличка, зі зручним ліжком, місткою шафою, комодом, письмовим столом та кількома книжковими полицями.

Петунія подобрішала, адже я без нарікань виконував усі її завдання, був ввічливим і навіть дав пару корисних порад з садівництва (уроки травології дарма не пройшли). Вона стала робити менше зауважень, побачивши, що моя поведінка справді покращилася і навіть захищала від Дадлі, коли той чіплявся до мене.

З кузеном теж стало трохи легше, після того, як я пару разів «випадково» впустив його на підлогу (дякуючи прийомам самооборони від брата) і пообіцяв нагородити вічним проносом. Дадлі за звичкою розкричався, але довести нічого не зміг, Петунія зайняла мій бік і не повірила, що слухняний я міг нашкодити її коханому Дадліку, знаючи, що це він зазвичай дістає мене. Зрозумівши, що мене тепер не так легко ображати, кузен відчепився, обмежуючись словесними образами, на які я не зважав.

Вернон здебільшого ігнорував мене, задоволений тим, що я припинив створювати проблеми, та що від Петунії на мене стало менше скарг.

Втім, не дивлячись на покращення атмосфери в будинку, на зустріч з гостями мене все ж не запросили. Але я не сильно й хотів, бо провести час за читанням книжки було б набагато приємніше, ніж усміхатися незнайомим людям, намагаючись нічим не розсердити Дурслів. До того ж, все ще був можливий візит домового ельфа, який я сподівався провести інакше, ніж у фільмі.

Втім, історія вже пішла не зовсім так, як у каноні — мої листи ніхто не забирав. Можливо, зіграло роль те, що я відмовився від Хедвіг минулого року, але весь той час, що я провів на Прайвет-драйв, Алан старанно носив мені листи від друзів та доставляв мої відповіді.

Драко здебільшого жалівся на контроль батька, Грег хизувався успіхами у боротьбі з дислексією, Герміона розказувала про прочитані книжки, Блейз та Вінсент мріяли про наступний навчальний рік (одному не терпілося повернутися до вивчення зіль, інший збирався на випробування до вступу у команду з квіддічу), а Пансі писала про поїздку до Європи з батьками.

Зранку я допоміг Петунії прибрати в будинку, після чого мене відпустили нагору з наказом сидіти тихо. Я присвятив час читанню і повторенню старої шкільної програми. Коли відклав підручник з трансфігурації і потягнувся за книжкою по чарах, у кімнаті зявився Доббі. Це була істота невеликого зросту, десь мені по пояс, з ручками-паличками і босими ніжками, трохи схожими на мишачі лапки. Величезні трикутні вуха і вологі сумні очі робили його навіть милим, але зморшкувате кругле обличчя трохи псувало цей ефект. Доббі був одночасно схожий на немовля і стариганя. Озирнувшись навколо, він здригнувся, побачивши мене, і поспішив вклонитися:

— Добрий вечір, Гаррі Поттер, сер!

— Вітаю, — я відклав підручник і непомітно потягнувся до коробочки під подушкою, яку приготував заздалегідь. — З ким маю честь?

— Доббі, сер. Я домовий ельф.

— Що тебе до мене привело, Доббі?

— Я прийшов попередити Гаррі Поттера про страшну небезпеку, що насувається!

— Яка саме небезпека?

— Доббі не може сказати. Але Гаррі Поттеру не можна цього року їхати до Хогвартсу! Там буде дуже небезпечно! — ельф емоційно схопив себе за кінчики вух, відтягуючи їх донизу.

— Дякую тобі за попередження, Доббі, але я зобов’язаний поїхати до школи. Як ти гадаєш, професорів не схвилює, якщо я не з'явлюся на навчанні точно в строк?

— Ви можете написати листа до Хогвартсу, сер, де повідомите, що відмовляєтеся від навчання у школі. Ви маєте на це право.

— Доббі, я не хочу кидати школу. Мені там подобається і я зобов’язаний отримати освіту, якщо збираюся і далі жити у світі чарівників.

— Але справа не у Вашій освіті, справа у Вашому житті! — заволав Доббі. — Ви не можете ігнорувати небезпеку, Гаррі Поттер, сер!

— Доббі, говори тихіше, інакше в мене будуть неприємності, — попросив я, але домовик не вгавав.

Ельф почав стогнати, заламуючи руки і смикаючи себе за вуха.

—У Хогвартсі жахливо, смертельно небезпечно! Доббі не знає, що робитиме, якщо з Гаррі Поттером щось станеться!

— Доббі, якщо ти не поводитимешся тихіше, я змушений буду попросити тебе піти, — твердо сказав я.

— О, ні! — несамовито заволав домовик, ніби не чуючи мене, підскочив до комоду і почав битися об нього головою. — Доббі засмутив Гаррі Поттера!

Я зітхнув і випростав руку, різко здмухуючи з долоні блакитний пил прямо домовикові на мордочку. Доббі впав, як підкошений, і в кімнаті настала блаженна тиша. Я поклав на підлогу подушку, влаштував на ній ельфа і повернувся до читання. Здається, з Доббі неможливо було поговорити спокійно.

Приготування зілля миттєвого сну я підгледів у лабораторії Снейпа, коли допомагав йому наприкінці навчального року. Воно складалося зі звичайних інгредієнтів, які було просто роздобути. Основною складністю було те, що це зілля треба було довго кип'ятити, випаровуючи рідину. Але я придумав, як вирішити цю проблему — напросився до Хагріда, правда, довелося сказати, що мені це потрібно для домашньої роботи. Але велетень був не проти і ми приємно провели час. Я слухав його нехитрі розповіді про тварин і стежив, як випаровується зілля, а Хагрід плів кошика і підливав мені чаю.

Зустріч дядька Вернона пройшла добре, він отримав бажаний контракт та перебував у настільки гарному настрої, що особисто приніс мені шматок торту. Я засунув подушку з дрімаючим Доббі під ліжко, щоб він не помітив незваного гостя, і подякував за частування. Залишивши шматочок торту для домовика, я з'їв свою частину і почав гратися з Аланом, що повернувся з прогулянки. Пугач ліниво клював плюшеву мишку, якою я його дражнив.

Доббі прокинувся ближче до півночі і озирнувся, широко розкриваючи і так величезні очі.

— Що сталося, сер?

— Ти надто шумів, і мені довелося приспати тебе. Сподіваюся, ти не образишся на мене за це, Доббі.

— Все гаразд, сер, — ельф засмучено опустив голову. — Доббі звик, що з ним вчиняють, як з річчю.

— У цьому випадку так сталося виключно тому, що ти не контролював себе і не слухав моїх прохань, — я не піддався на маніпуляцію. — Але я не серджуся і навіть запас для тебе частування.

Я поставив перед ельфом тарілку з випічкою.

— Торт? Для Доббі? — очі домовика наповнилися сльозами.

— Так. Сподіваюся, ти не будеш більше кричати. Пригощайся.

— Гаррі Поттер найдобріший чарівник, якого Доббі тільки зустрічав, — прошепотів ельф і почав неакуратно їсти, розкидаючи крихти та вимазуючись у кремі. Закінчивши, він витер руки об несвіжу наволочку, у яку був одягнутий. — Дякую, сер.

— Тобі пора йти, Доббі. Вже пізно і я збираюсь спати.

— Звісно, сер, Доббі піде. Але перед цим Гаррі Поттер повинен пообіцяти, що не поїде до Хогвартсу, — знову затягнув своє домовик.

— Ні, Доббі, я вже пояснив, що не буду так чинити. Школа надто важлива для мене. Але я можу пообіцяти, що буду обережний там.

— Доббі покарають за те, що він не зміг відмовити Гаррі Поттера! — домовик залився сльозами.

— Хто тебе покарає, Доббі? Хто послав тебе сюди?

Але домовик не відповів, розчинившись у повітрі. Зітхнувши з полегшенням, я почав готуватися до сну.

До кінця літа домовик не давав про себе знати і я викинув його з голови.

У день народження сови прилітали з самого ранку, приносячи привітальні листи і маленькі посилки. Загалом це були солодощі, канцелярське приладдя і кумедні сувеніри, на кшталт запонок у вигляді крихітних жабок від Пансі чи балакучого будильника від Драко.

Навіть Дурслі розщедрилися: Вернон тицьнув мені згорток, всередині якого виявилася нова біла сорочка, Дадлі невиразно пробурмотів привітання, а Петунія спекла ягідний пиріг. Але я все одно чемно подякував їм, пам’ятаючи, якими складними були відносини Гаррі з родиною у каноні. Я навіть поділився з Дадлі найбільш безпечними солодощами, які прислали друзі, чим, здається, додав собі балів у його очах.

Залишок дня я провів, розбираючи подарунки і читаючи листи від друзів. Але один зі згортків виділявся серед інших. По-перше, його принесла маленька чорна сипуха, що більше нагадувала сокола, ніж сову, через невеликий розмір та крючкуватого дзьоба. По-друге, подарунок був більш ніж простим, загорнутим у звичайний папір і оздоблений лише невеличкою карткою, замість листа чи листівки. Всередині знаходився шарф з шерсті чарівної мериносової вівці, вугільно-чорного кольору, легкий і дуже теплий. На картці знайомим витонченим почерком було виведене: «З Днем Народження, містере Поттер».

Схоже, декан вирішив віддячити мені за різдвяний подарунок, який отримав взимку. Я притиснув шарф до обличчя, насолоджуючись м'якістю, після чого сховав його до сумки, щоб не забути узяти до школи.