Зовсім інший Поттер

У потрібний день, взявши валізи та клітку з пугачем, я спустився вниз. Дядько Вернон погодився відвезти мене до Лондону машиною, і я не подумав відмовлятися. Попрощавшись з дядьком біля вокзалу, я узяв речі і пішов до стіни між платформами.

Прохід через стіну виявився закритим — Доббі не залишав спроб перешкодити мені дістатися до Хогвартсу. Але я не став панікувати, а вирушив до «Дірявого Казана», де написав листа деканові. В ньому я пояснив, що сталося (без згадки про домового ельфа), і попросив поради для подальших дій. Відправивши листа з Аланом, я став чекати, замовивши шматок ягідного пирога та чашку гарячого шоколаду, щоб скоротити час.

Приблизно через годину пугач повернувся з запискою лаконічного змісту: «Залишайтеся на місці, містере Поттер», а ще через двадцять хвилин (я як раз встиг доїсти) через камін у пабі з’явився Снейп з дуже невдоволеним обличчям. Його можна було зрозуміти — замість готувати промову для новачків і відточувати вбивчий погляд він був змушений особисто повертати до школи усяких загубленців.

— Сподіваюся, містере Поттер, Ви вирішили відірвати мене від важливих справ не для того, щоб пожартувати настільки неоригінальним чином, — декан окинув мене крижаним поглядом, а я занервував. Якщо Доббі вже зняв свої чари з магічного переходу на Кінгс-Крос, я матиму серйозні проблеми. Але, з іншого боку, гніву Снейпа я не дуже боявся, у порівнянні з його реакцією, якби я б зовсім не з’явився на навчання, тому хоча б половину проблеми було вирішено.

Декан звелів мені чекати у пабі і пішов, вочевидь, впевнитися у правдивості моїх слів. Я пригостив Алана печивом і почав чекати. Їсти більше не хотілося, діставати книжку, щоб почитати теж, тому я просто гладив Алана і роздивлявся внутрішній дизайн пабу.

Похмурий Снейп повернувся через півгодини, позичив у Тома сову, написав листа і кудись його відправив. Після чого повідомив, що ми дістанемося до школи каміном. Подорожувати подібним чином було трохи лячно, тому я примружився. Снейп міцно схопив мене за лікоть, кинув летючий порох нам під ноги і чітко промовив назву таверни мадам Розмерти у Хогсміді. Дочекавшись, поки я прочхаюся від попелу, що потрапив у ніс, і витягну валізи з каміну, декан вирушив до школи. Я поспішив слідом, ледь встигнувши привітатися з хазяйкою "Трьох мітел".

— Сер, а можна спитати, кому Ви написали? — поцікавився я, коли вдалося наздогнати швидко крокуючого дорогою декана.

— У Міністерстві Магії існує відділ, який займається обслуговуванням Арки Переходу на Кінгс-Кросс та подібними їй артефактами. Його працівники вивчать причину збою у її роботі і виправлять помилку, — Снейп не став мене ігнорувати, хоч і виглядав розлюченим.

— Зрозуміло.

До замку ми дісталися в мовчанні, я старався не звертати на себе увагу, притримуючи валізи і клітку з пугачем. Коли ми піднялися по сходах до головного входу, Снейп зупинився.

— Містере Поттер, Ви знаєте, що-небудь про те, що сталося на вокзалі? — він пронизав мене суворим поглядом.

— Ні, сер, — якомога чесніше відповів я, вирішивши поки що не розказувати про божевільного домовика.

— Що ж, у такому випадку віднесіть речі до своєї кімнати і йдіть до Великої Зали, скоро почнеться Церемонія Розподілення.

Я поспішив скористатися порадою, поки декан не передумав.

У Залі Драко з друзями привітали мене і поцікавилися, чому я не їхав разом з ними. Я сказав, що запізнився на поїзд, не вигадуючи складні сюжети. Слізеринці пожартували з приводу моєї неуважності, але особливо не зловтішалися. Сортування пройшло швидко, я привітав разом з друзями нових учнів нашого факультету і потягнувся за відбивною до найближчої таці. Через пригоди в мене розігрався апетит.

Після вечері слізеринці, як і минулого року, вислухали промову декана, а потім наша компанія зібралася у дальнім кутку вітальні, щоб поспілкуватися. Ми ділилися останніми новинами і пригощали одне одного привезеними з дому смаколиками. Я теж виклав на столика маґґлівські солодощі, які придбала тітка на моє прохання за те, що я допомагав їй носити важкі покупки.

Я теревенив з друзями, слухав їхні історії про минуле літо і відчував себе на правильному місці.

◦°˚☆˚°◦

Життя покотилося вперед, професори з перших занять узяли серйозний темп, але ми, навчені досвідом минулого року, не розслаблялися з самого початку. На заняттях я старався бути уважним, а незрозумілі моменти одразу перепитував. Більшості викладачів подобалася моя активність і, зазвичай, вони охоче пускалися у більш детальні пояснення і нагороджували мою старанність балами для Зеленого факультету, коли я застосовував отримані знання на практиці.

Креб и, на наш загальний подив, Пансі пройшли до слізеринської команди з квіддічу, з чим я та інші друзі їх привітали.

Доббі активізувався через тиждень після початку навчального року, але спочатку я не здогадався, що це був саме він.

Одного ранку я прокинувся і зрозумів, що весь мій одяг зіпсований — вимазаний і частково розірваний. Закляття Репаро суттєво справі не допомогло і я задумався, у чому мені йти на заняття.

— Ти нікому у останній час дорогу не переходив, Поттере? — замислено спитав Драко, допомагаючи скласти одяг у спеціальні кошики в кутку кімнати, звідки їх забирали для прання хогвартські ельфи.

— Коли б я встиг? Я лише тиждень у школі.

— Це повинен бути хтось з нашого факультету, — помітив Блейз зі свого ліжка. — Інші сюди ніяк не можуть потрапити.

— Тоді у мене взагалі нема ідей. Не кажу, що мене на Слізерині просто обожнюють, але щоб так серйозно дошкулити. Навіть не знаю, кого і чим я міг так роздратувати, — я зітхнув, заповнюючи третій за рахунком кошик. — І у чому мені йти на заняття? Трансфігурувати піжаму? Але я не впевнений, що моїх знань у чарах достатньо, щоб вони протрималися кілька годин, і не хочу потрапити у незручну ситуацію в найважливіший момент.

— Давай без крайнощів, — Драко протягнув мені свої запасні штани і пару шкарпеток. — Блейзе, давай сорочку, Гойле — краватку, Кребе — з тебе пояс. А ось мантію трансфігуруємо. Якщо чари і зникнуть, буде не так страшно.

— Дякую, — я усміхнувся.

— Але мені не подобається, що хтось прокрався у нашу особисту кімнату, та ще так, що ніхто з нас цього не помітив, — спохмурнів Мелфой. — Може таке бути, що Поттер не єдина ціль і наступними станемо ми. Тому пропоную влаштувати на ніч кілька пасток, може, піймаємо порушника.

Погодившись з пропозицією Драко, ми вирушили на навчання. Чари трансфігурації витримали майже до кінця занять, мантія перетворилася у рушник, з якого її перетворили, на останньому уроці трансфігурації. Макгонагал поспостерігала зверху окулярів, як я, збентежившись, пхаю рушника до сумки, а після заняття попросила мене затриматися. На Мелфоя, що теж лишився, вона поглянула, невдоволено стиснувши губи, але не прогнала.

— Містере Поттер, що сталося з Вашою мантією?

— Вибачте, пані, це був невдалий експеримент, — спробував я пояснити, не вдаючись у зайві подробиці.

— І в чому була його суть?

Ми з Драко перезирнулися.

— Вибачте, професорко Макгонагал, це моя провина! — вигукнув Мелфой. — Ми з Гаррі побилися об заклад, скільки протримаються його чари трансфігурації.

— І коли їх застосували до рушника?

— Перед першим заняттям, — відповів я.

— Що ж, така довга дія доволі складної трансфігурації одягу — це дуже хороший результат, містере Поттер, особливо для Вашого віку, — неочікувано зауважила Мінерва. — Я б навіть призначила Вашому факультету десять балів за чудове виконання закляття, однак не буду, тому що це не було класне або домашнє завдання. А також Ваші дії можна віднести до порушення громадського порядку. Давайте зійдемося на тому, що я похвалю Вас за допитливість та старанність у вивчанні чарів, а Ви пообіцяєте мені у подальшому проводити магічні експерименти у спеціально відведених для цього місцях.

— Я згоден, професорко, — з полегшенням сказав я.

Справді, відбувся малою кров’ю. Макгонагал тут виявилася непоганою жінкою, але надто зацикленою на правилах та етикеті, тому я дійсно хвилювався, чи не покарає вона мене, хай і за дрібну витівку. Отримати покарання у перший місяць навчання не хотілося б.

— Тоді більше Вас не затримуватиму, панове.

Ми з Драко попрощалися і вирушили до бібліотеки, тому що домовилися почитати перед вечерею.

— Дякую, що підказав про суперечку, — сказав я Мелфою у коридорі. — Я чомусь розгубився і нічого не спало на думку.

— Я так і подумав, — усміхнувся Мелфой. — Радій, що у тебе є я, Поттере.

— Та я радію, — розсміявся я у відповідь.

— Що я чую? — пролунало зовсім поряд. — Ви вже дійшли до тієї стадії стосунків, коли зізнаються одне одному в коханні?

З-за рогу лінивою ходою виплив Рон, у супроводі Діна, Сімуса і ще кількох хлопців, імен котрих я не знав.

— Візел, твої спроби у сарказм настільки вбогі, що не варто відкривати рота, щоб не соромитися, — закотив очі Драко.

— Який сарказм? Я правду кажу! Ви з Поттером наче приклеїлися, усюди разом ходите. Мабуть і спите у одному ліжку? — Рон все ще намагався насміхатися, але вразив лише своїх друзів, які підтримали його рідкими смішками.

— Я б спитав, кого саме ти ревнуєш, Візел, мене чи Поттера, але мені огидні обидва варіанти, — скривився Мелфой. — Тому залишу тебе з цим секретом. Відійди.

— А якщо ні? — Рон набурмосився, зрозумівши, що у словесній суперечці гострого на язика Мелфоя не обіграє і перейшов від насмішок до погроз.

— Знову виставиш себе бовдуром, — спокійно відповів Драко та непомітно для грифіндорців (але не для мене, бо я стояв позаду і все бачив) дістав зі спеціального чохла на передпліччі чарівну паличку. — Тому що у магічних дисциплінах ти теж зірок з неба не хапаєш.

— А хто сказав, що я тебе магією поб’ю? З тебе і ляпаса вистачить.

— Що й варто було довести, — зітхнув Мелфой. — Тільки мізків і вистачає на примітивні погрози.

— А ти чого мовчиш, Поттере? Дозволяєш своїй подружці себе захищати? — перемкнувся на нову жертву Рон. — Чи це ти його подружка?

— Заздрити негарно, Рональде, — усміхнувся я. — Як і переносити на інших свої вологі фантазії. Якщо тобі хочеться зустрічатися з хлопцем, це не означає, що всі мріють про те саме.

— Ах ти, сволота! — Рон замахнувся для удару, але його зупинило суворе:

— Містере Візлі!

По коридору до нас стрімко наближався Снейп.

— Що тут відбувається?

— Нічого, професоре, — пробелькотів Дін, але Снейп не звернув на нього уваги.

— Поттер і Мелфой перші почали! — вигукнув Рон, але отримав лише зневажливий погляд зіллявара.

— Не треба брехати, містере Візлі. Я прекрасно бачив, як Ви замахнулися на містера Поттера. Бійки у стінах школи заборонено. П’ятдесят балів з Грифіндору за порушення правил з Вас, та по десять з Ваших супутників за те, що вони стояли і не намагалися Вас зупинити. А тепер відправляйтеся у вітальню вашого факультету.

— Але до відбою ще далеко, — спробував заперечити Сімус.

— Зараз же, — процідив Снейп і грифів як вітром здуло.

— Куди Ви прямували, панове? — декан повернувся до мене.

— До бібліотеки, сер, — відповів я.

— Йдіть і спробуйте більше не знаходити неприємності.

— Дякую, сер, — ми з Драко поспішили геть. Хоч Снейп завжди захищав «змійок», незалежно від їхньої провини, він терпіти не міг, коли через них виникали негаразди, і міг за це покарати. Тому цього разу нам пощастило, що все пройшло відносно спокійно.