Щастя дається нелегко

Наприкінці літа Софія вирішила переїхати до Києва. Адже там, де вона мешкала, роботу було дуже важко знайти. Звісно ж дівчина заробляла, як могла: продавала овочі та фрукти, що виросли на городі. Але цього було недостатньо. Тож життя потребувало значних змін...

І от Софія іде на станцію до потягів, а це кварталів зо два від її будинку. Вона крокує не поспішаючи, іноді зупиняється, щоб востаннє подивитися на своє рідне селище, в якому до цього часу жила. Побачивши автобусну зупинку, дівчина прискорила ходу. Можливо, проїжджатиме таксі? З надією подумала Софія.

Навколо неї метушились люди, які були схожі на мурах, вони усі кудись поспішали, щось одне одному казали, але дівчина їх не помічала. Софія думками вже була в столиці... Аж раптом вона помітила таксі( тут це була рідкість) , яке зупинилося саме біля неї. - Оце пощастило!- вигукнула дівчина.

Софія рішуче підійшла до темно - синьої шкоди і завела розмову з водієм.

- Скажіть, будь ласка, скільки візьмете за проїзд до станції?

- П'ятнадцять гривень,- відповів водій.

І лише зараз Софія впізнала володаря цього голосу- це був Максим , в якого вона вже давно була закохана. Кілька хвилин дівчина стояла, наче кам'яна. Їй треба було їхати, але сідати в це авто вона не хотіла.

Згодом парубок визирнув у вікно і мовив:- Ну, сідай вже і поїхали. Бо запізнишся на потяг.

Софія зручно вмостилась на задньому сидінні й запитала:- А звідки ти знаєш про столицю?

- Добрі люди сказали. Він секунду помовчав і продовжив:- Скажи, а чи є в мене хоча б один шанс усе виправити? Повернути наші стосунки?

- Ні, - відповіла вона, виходячи з авто. Софія почала шукати в гаманці гроші, аби сплатити за проїзд.

Помітивши, що дівчина шукає щось у гаманці, Максим промовив:

-Мені вони не потрібні, залиш їх собі. Я зробив це, бо мені було приємно провести з тобою час.

Софія заховала гроші у сумочку, зачинила дверцята автівки і пішла до потяга. А Максим вийшовши з авто, стояв і дивився їй услід... Дивився, як вона йде від нього, може назавжди…