Щастя дається нелегко

Щодня Софія ходила на процедури, одужувала помалу, кожен вечір до неї приходила котрась з подруг. Поступово поверталася пам'ять.

На п'ятий день, як завжди вранці, до Соні зайшла лікарка.І тут вона сказала:

- Вікторіє Олегівно, а я вас знаю.

- Дуже приємно,- відповіла лікарка.- І що ж ти про мене знаєш?

- Ви мій лікар і можу припустити, що у вас є три собаки, яких звати Арнольд, Жан і Джек. Правильно?

- Саме так, все точно... Я рада, що тобі краще. Можливо, ти ще щось пригадала?- запитала Вікторія Олегівна.

- Так,- Софія трохи помовчала. - У мене був хлопець з яким ми зустрічалися...

По ланітах потекли сльози...

- Ну, що ж ти,- Вікторія Олегівна обійняла Соню. Не треба плакати, він просто не гідний тебе. Ти ще зустрінеш свою долю.

Раптом у Соні задзвонив мобільний, це був Лев Аркадійович.

- Привіт, Соню, як самопочуття?

Мені вже краще і я можу давати свідчення.

- О, я радий це чути. Їду до тебе.

Вікторія Олегівна теж поспішила подзвонити до поліції,аби повідомити, що Черенкова Софія готова давати свідчення.

За півгодини біля Сониної палати Лев Аркадійович зіткнувся зі слідчим. Той поцікавився:

- Шановний, а ви до кого?

- До Черенкової Софії. А ви?- запитав своєю чергою Лев Аркадійович.

- Я до дівчини, на яку було вчинено напад кілька днів тому,- відповів слідчий.

- Тоді ходімо разом. До речі, це моя співробітниця.

- Якщо так,- пішли разом,- погодився слідчий, як потім з'ясувалося -майор поліції.

Чоловіки постукали у двері палати, Соня відірвалася від екрану мобільного і побачила Лева Аркадійовича та слідчого.

- Доброго дня!

- Здрастуйте!- відповіла вона.

Лев Аркадійович присів біля дівчини на ліжку і взяв її за руку.

- Софіє, розкажи,будь ласка,... Як вас звати? - звернувся він до поліціянта.

- Майор Журбенко,- відповів слідчий.

- Розкажи майорові Журбенкові, що трапилося того лихого вечора.

І Соня почала свою розповідь.

- Увечері, як завжди, після роботи я запропонувала своїм співробітницям прогулятись. На жаль, вони не змогли скласти мені компанію, в них були інші плани. Тоді я зателефонувала Ніні.

- А хто для вас ця Ніна? - спитав майор Журбенко.

- Ніхто. Вона колишня дівчина мого хлопця і знайома моєї співробітниці Злати. Якось вона мені телефонувала, тож я знала її номер. Так от. Я хотіла з нею зустрітися і поговорити, але ця Ніна не відповіла на мій дзвінок. Тоді я пішла прогулятися сама...

І раптом Соня згадала:

- Майоре Журбенко!- звернулась дівчина до слідчого. - Я бачила якусь автівку.

- Автівку? Яку? Ви впевнені, що це авто має якесь відношення до справи?

- Мені здається, так... Це була червона тойота з якимось дивним малюнком.

- З яким?

- Там були намальовані дві змії : одна червона, а друга синя. І вони нібито заплуталися у павутинні... Потім я підійшла до кіоску, щоб купити хліба і тут до мене підійшов якийсь чолов'яга, щось пробурмотів. Я озирнулась, і раптом - якась блискавка, удар... Більше нічого не пам'ятаю.

- У вас щось зникло? Може ви щось чули або бачили його обличчя?

- Ні, не чого не зникло. Лице нападника не бачила, але пригадала, що він сказав:,, Рибо, я її зараз добю!"

- Більше нічого?

- Нічого,- тихо відповіла Софія

- Дякую, ви нам дуже допомогли,- сказав майор Журбенко, закінчивши писати. - Одужуйте, Соню. До побачення.

- До побачення.

Вийшовши з палати, у коридорі,майор та Лев Аркадійович зіткнулися з Вікторією Олегівною.

- Добрий день! - сказала жінка, це я вам телефонувала. Я лікар Черенкової.

- Добрий день, Вікторіє Олегівно! А я вас добре пам'ятаю... Ви давали свідчення у перший же день.

- Ви краще скажіть, як наша Софія? Дала свідчення?- поцікавилася лікарка

- Так, дала. По - моєму вона приходить до норми. Згадала багато деталей. А скажіть, будь ласка, лікарю, ви здогадуєтеся, чим її вдарили?

- Напевно, бейсбольною биткою,- відповіла Вікторія Олегівна.

- Я так і думав,- промовив майор. - А історію про те, як ви її знайшли, я вже знаю.

Чоловіки попрощалися з лікарем і рушили до виходу, по дорозі майор виклав леву Аркадійовичу версію про те, як відбувалися події.А під вечір до Соні зібралися подруги. Вони вирішили піти через парк. І, йдучи алеєю, дівчата побачили Вадима з якоюсь дівчиною.

- Нічого собі!- сказала Злата і попросила Таю її зачекати.

Златка впізнала у дівчині Ніну. Вона підійшла до хлопця.

- Як ти можеш так спокійно зустрічатися з іншою, коли твоя кохана Соня лежить в лікарні?

Вадим розгублено спитав:

- Як у лікарні?

- А так! По - моєму совісті у тебе немає.

Ніна хитро посміхалася. Златка стрімко відвернулася і підбігла до Таї, підхопила її під руку, і дівчата попрямувала до лікарні. Вадим був шокований, він не знав, що йому робити. Хлопець хотів щось крикнути Златі услід, але не зміг. Ніна розізлилась, ну чому так швидко Вадим забув про неї?

- Вадиме, я пішла. Я навіть не думала, що така дрібниця тебе так шокує. Чао, бомбіно!

Ніна відвернулася від нього. В глибині душі вона сподівалася, що Вадим зупинить її, але той мовчав, бо досі не міг оговтатися. Він так і не вирішив, як йому бути- чи бігти за дівчатами, чи заспокоювати Ніну.

- Що могло трапитися з Сонею?

- Гадаю, нічого серйозного, просто дівочі хитрощі,- промовила Ніна і взяла його під руку.

- Пішли, коханий. На нас чекають Лола з Бімом і шалена пристрасть...

- Нікуди я не піду,- тихо сказав Вадим.

- Ну, як хочеш... Тоді піду я!

Ніна круто розвернулася, і спіймавши таксі, поїхала додому. Вадим присів на лаву, він справді був розгублений. В голові метушились думки: що трапилося з Сонею; чому не зателефонувала йому? А ще мучила совість: як він міг забути про Соню? Мабуть це через Ніну... Адже він весь цей час був у неї...

У лікарні дівчата розповіли подрузі, що бачили Вадима з Ніною. Соня ледве стримувала емоції, в ній лютувало цунамі.

А Вадим сидів у парку і думав:,, Куди мені йти? Серце каже - до Ніни, а душа - до Соні" Він не зчувася, як опинився у лікарняному сквері. Хлопець набрав номер Соні, та вона заблокувала його номер. Тоді Вадим написав кілька повідомлень, а у відповідь - лише тиша... І тут Вадим подумав, що, напевно втратив свою Софію назавжди, адже він зрадив її.І головне з ким? З Ніною! Вадим картав себе за це.

- Господи, чому я вчинив так підло? Як я міг спокійно так жити цілих п'ять днів, не знаючи, що відбувається з моєю Сонечкою? Пристрасть затьмарила мій розум...

- Не твоєю, а вже ,, колишньою " - підказав вітер.

Він сидів під лікарнею, але так і не наважився перевідати її. Вадим просто не зміг би дивитися в зелено- блакитні очі, в яких раніше потопав... Нарешті він підвівся і рушив додому.

Спочатку Софія нібито спокійно сприйняла почуте від подруг, її обуренню не було меж. Сльози падали градом. Він.. її коханий, з іншою... І це тоді, коли з нею трапилося лихо. Дівчата заспокоювали, як могли, але все було марно. Тож подруги залишили Софію в спокої і пішли по домівках.

Через кілька днів майор Журбенко випадково опинився біля квіткового салону,,Еліс". Він вирішив придбати квіти. Майор вже обрав букет і хотів було кликати продавчиню, як дівчина вийшла сама.

- Мені, будь ласка, оцей букет,- сказав Журбенко і показав на квіти.

- Добре, дуже гарний вибір. У вас чудовий смак!

- А скільки цей ,, вибір " коштує?

- Сто двадцять гривень.

Майор розрахувався і вже було хотів іти, як раптом зупинився і спитав:

- А як вас звати, красуне?

- Моє ім'я Злата...

- Чекайте, чекайте, чи це не про вас я чув від Черенкової Софії?

- Можливо, усміхнулася Златка.

- Я хотів би з вами поговорити.

Дівчина уважно розглядала Журбенка, аж поки він не запитав:

- Злато, а ви нічого підозрілого того ранку не бачили?

- Ні, точно, ні. Все було як завжди.

- Софія згадувала якусь Ніну і сказала, що ви ту дівчину знаєте. Розкажіть щось про неї.

- З радістю,- мовила Злата. - Цю стерву звати Герменова Ніна, раніше жила у місті, а нещодавно переїхала і змінила адресу. Нову адресу не знаю, але мені відомо,що вона мешкає десь недалеко від лісу.

- Дякую за інформацію. Майор на секунду замислився і спитав: А номер Лева Аркадійовича ви не знаєте?

- А навіщо вам номер телефону нашого керівника?

Хочу розібратися у подіях, які відбувалися навколо Черенкової.

-А , ну тоді записуйте.

Златка продиктувала номер Лева Аркадійовича.

- Дякую за приділений час. До побачення.

- До побачення, приходьте ще!

Вийшовши з салону, Журбенко набрав номер Лева Аркадійовича і запросив його на каву, хвилин за двадцять у найближчій кав'ярні.

За двадцять хвилин чоловіки сиділи за столиком, пючи еспрессо.

- Який гарний букет,- звернув увагу Лев.

- Це для Вікторії Олегівни, вона мені подобається. Серйозний ,я вам скажу лікар.

- Так, Вікторія Олегівна - гарна і приваблива жінка,- погодився Лев Аркадійович.

- Я цілу ніч думав над тим, як могли розгортатися події.І ось які пазли у мене склалися.Думаю за Софією стежили з самісінького ранку і до самого вечора. Коли ,, об'єкт ", тобто Соня, був не один, цебто нападників, нічого не виходило.

- А хто це такі?- поцікавився Лев ледве не проливши каву.- Може проблема існує і зараз?

- Не хвилюйтесь.Думаю зараз Софія у безпеці. Ми вважаємо, що тут діяли Риба і Краб ( це клички злочинців), ці двоє приятелів неодноразово перебували в місцях ,, віддалених ". Хтось їх найняв, і мої хлопці підозрюють, що замовник злочину - Герменова Ніна Семенівна. Вона хотіла позбутися від, тобто, Софії.Тому по телефону дала кожному завдання: задача для Риби була- стежити за об'єктом, а для Краба напасти, коли об'єкт залишиться наодинці. Треба було вдарити чимось важким. Вбивати не велено, але струс має бути серйозним, Краб обрав зброєю бейсбольну битку. Гадаю, все відбувалося саме так. А тепер нам потрібна допомога Софії.

- Можливо, все так і було,- погодився Лев. - А яка допомога вимагається від Соні?

- Вона повинна зателефонувати Ніні і сказати те, що ми попросимо.

Добре, але зробимо це тоді, коли її стан поліпшиться і її будуть виписувати з лікарні.

- Гаразд,- погодився майор. - До побачення.

- Тоді до зв'язку, бувайте. Сподіваюся, що ви швидко розплутаєте цю справу,- відповів Лев Аркадійович.

Вийшовши з кав'ярні чоловіки розійшлися в різні боки.

А Софія тим часом читала повідомлення від Вадима. Він вибачався за мовчання і висловлював співчуття. Дівчина не повірила жодному слову. А він так ніжно писав:,, Я хочу бути з тобою ", ,, Вибач мені" і таке інше. Та після розповіді Злати картинка їхніх стосунків виглядала тепер зовсім іншою...Соня без вагань видалила ці лицемірні sms. Аж раптом двері відчинилися і в палату зайшла Карина, раніше вона Соню такою не бачила: перед нею стояла ображена дівчина. Побачивши Карину, Софія промовила:

- Він мене кинув. Уявляєш, він був з іншою.. Падлюка! Безсовісний!- обурювалась Соня.

У неї не вистачало слів, але вона продовжувала:

- А які медові слова казав:,Я хочу бути з тобою ", ,,Я тебе кохаю", ,,Ти моя єдина "... Та ще багато шар слів, ціле море... І я йому вірила... А найголовніше - цьому нечестивцю я дозволила доторкнутись до свого тіла. Але, як бачиш, його слова були порожніми...

По обличчю Соні текли солоні струмені болю та образи.

Карина сіла на ліжко і уважно слухала дівчину. Вона зрозуміла одне- Софію кинув хлопець, але як втішити її Карина не знала. Згодом Соня попрохала медсестру подати її сумку. Вона перегорнула її догори дном, витрусила всі речі, і знайшовши блокнот з ручкою, почала щось швидко писати. Це був вірш.

Я назавжди зрозуміла,

Що кохання - це таке:

Тут було - і вже немає,

Серце все ж це пам'ятає -

Все: і добре, і лихе.

Врешті - решт вона заспокоїлась і стала знову тією Сонею, якою її знали всі.

- У житті всяке буває,- промовила медсестра.

Нарешті Карина вирішила поділитися з Сонею новинами.

- А ти знаєш, що до нашої Вікторії Олегівни прийшов той майор з квітами. Він явно залицяється до неї. До речі, наш лікар, сказав, що сьогодні процедур в тебе не буде,

- Чудово!-промовила Софія. І поцікавилася:- А ти чого така щаслива?

- Я познайомилася з хлопцем на ім'я Євген. І в нас сьогодні перше побачення. Чесно кажучи, я трохи хвилююсь.

- Все буде супер! Повір мені!

- Дякую за підтримку. Ну я пішла. Зайду трохи пізніше,- Карина була рада, що їй вдалося трохи розважити Соню.

Дівчина взяла рукопис і спробувала зосередитись на його сторінках.