Щастя дається нелегко

Тимур зайшов у двір і його радо зустрів Ченел, який і провів до будинку. Двері відчинила Ліля.

- Привіт, Тіме!

- Салют, Лілю! А де всі ваші гості?

- Пішли прогулятися до нашого озера. А Соня чомусь не пішла, мабуть, не дуже добре себе почуває. Ой, що ж ми стоїмо на порозі, заходь у будинок.

- Дякую, Лілю! А підкажи, мені будь ласка, де я можу знайти Льову?

- Він у залі щось читає.

Тім, піднявшись сходами нагору, відчинив двері і зазирнув до кімнати. У кріслі сидів Лев і читав газету.

- Тук -тук, можна?

Лев Аркадійович відірвався від читання і побачивши сусіда, сказав:

- А-а-а, Тимуре, заходь. Що тебе до мене привело?

- Прохання! Ти ж знаєш про нас з Сонею?

- Знаю,- усміхнувся Лев.

- Льово, може ви завтра не поїдете у місто? Я не хочу втрачати Соню!..

- Ні, на жаль, ми не можемо відкласти поїздку, дев'ятого числа у нас відкриття ще одного салону ,,Еліс", але я гадаю щось треба буде придумати. Ти іди зараз до коханої, а я помудрую ,що можна вдіяти в цій ситуації.

- Дякую, - промовив Тім, і хотів було іти, як його зупинив Лев.

- Зачекай, зайди до мене ще раз, коли ітимеш додому.

- Добре, я сподівався на твоє розуміння... А в якій Соня кімнаті?

- Навпроти нашої. Знайдеш?

- Авжеж!

І Лев продовжив читати газету, а щасливий Тимур побіг до коханої. Він швидко знайшов потрібну кімнату, і постукавши, зайшов. Соня дрімала, притиснувши рукопис до грудей, парубок взяв її за руку, рукопис упав в бік. Соня одразу ж відчула ніжний дотик коханих рук і розплющила очі.

- Милий мій, я так скучила! Ти собі навіть не уявляєш!

- Я теж, люба скучив.Але, що сталося? Чому ти до мене сьогодні не прийшла?

- У мене чомусь дико розболілась голова, і тому я залишилася тут.

Тім сидів біля Соні і пестив її волосся, вона фізично відчувала,як біль минає. На душі стало легко і тепло. Раптом вона згадала.

Ти ж знаєш, що ми завтра їдемо? І змінити нічого не можна...

- Не нагадуй про це,- попрохав він. -Давай не будемо псувати цей вечір.

Залиш мені свій номер телефону, будь ласка.

Соня, знайшовши шматочок папірця написала свій номер.

Закохані вкотре віддалися пристрасті, і навіть не помітили як потемнішало, та й гості вже повернулися. Софія не хотіла розлучатися з ним, але знову обставини диктували ситуацію.Парубок, пообіцяв, що завтра ввечері зателефонує. Тім пристрасно поцілував кохану, лагідно обійняв і пішов. Спустившись вниз, юнак зазирнув до Лева.

-Привіт, Тимуре, сідай,- він вказав на крісло.

- Дякую, Льово.

Отже, ти хочеш змін?

- Так,- з упевненістю сказав Тимур.

- Кардинальних?

- Ага, - підтвердив парубок.

- Дивися,що я вигадав. У нас буде відкриття нового салону,, Еліс " і ми будемо набирати людей. Так от, я пропоную тобі роботу в нашому салоні. Житимеш у місті, і таким чином, будеш ближче до Софії. То ,що ти згоден?

Тім не міг оговтатися від шоку. Ледь вимовив:

- Авжеж згоден. А яка в мене буде посада? І де я житиму?

Ти будеш працювати у мене бухгалтером, ось твоя адреса,- Лев написав на папірці адресу.- Це цілком облаштована двокімнатна квартира, яка належить моїй фірмі.

- Я звичайно знав, що ти мудра голова, але що на стільки....Ти просто рятуєш мене, друже! Далі подяка- як кажуть, через крамницю. Дякую тобі! Я згоден, звичайно. До зустрічі.

- Чао, бамбіно!

Тимур вийшов від сусіда окрилений.

А Софія тим часом збирала речі, склавши їх у сумку, вона лягла спати. Але заснути не могла, в голові роїлись думки, плани, надії... Ніч пройшла для Соні важко і нервове збудження давалося взнаки, тож дівчина заснула лише під ранок.

Десь о третій годині дня, приїхала до робітниця, Ліліана передала їй ключі і дала останні вказівки. Нарешті автобус рушив до міста, всередині стояв гамір, усі про щось говорили, і тільки Софія мовчки дивилася у вікно. На душі було сумно... Коли автобус зупинився, до неї підсіла Злата і взяла її за руку.

- Соню, виходимо, ти так замислилась, що не помітила, як ми приїхали.

-Ой, справді... Дякую усім, а особливо Леву Аркадійовичу, за прекрасні вихідні. Це справді було неповторно,- зітхнула Софія.

Друзі розійшлися по домівках. У квартирі Соня роздяглася, і зайшовши до кімнати, впала на канапу, і почала розмірковувати... Як прикро , що він не зустрівся їй раніше, вона якось інтуітивно відчула, що Тимур - саме той,на кого дівчина так довго чекала... Ось він герой з її сну...її думки перервав дзвінок Тимура.

- Алло! Соня відчула, як її серце прискорено забилося. Як же вона чекала цього дзвінка.

- Сонечко моє, привіт! Як ти?

- Любий, нарешті ти подзвонив! Мені здалося, що пройшла ціла вічність з часу нашої останньої зустрічі. А почуваю себе нормально, тільки сумую за тобою... А як ти?

- Теж не погано, але сумую... Сумую за найпрекраснішою дівчиною, яку зустрів у своєму житті! І моя душа болить від того, що тебе немає поряд...

Вони проговорили десь години зо три, а час пролетів, як одна хвилина. Нарешті закохані попрощалися.

Софія пішла приймати ванну, а Тимур вже прямував на вечірній автобус, аби їхати до міста. Він мріяв про нові зустрічі з коханою, на автобусній зупинці парубок набрав Льову.

- Я виїжджаю.

- Добре, їдь за тією адресою, яку я тобі дав. Там на тебе чекатиме Женя.

Нарешті автобус рушив. Краєвиди за вікном відповідали ліричному настрою Тимура, і на душі було так добре... Парубка переповнювали рожеві мрії...

А Софія... сиділа у ванній з ароматною піною і будувала з неї палаци, де вона з коханим... Але завтра треба рано вставати - відкриття салону, як не як! Пірнувши під теплу ковдру, написала Тимуру sms:,, На добраніч, коханий мій,я дарую тобі сон свій. Спи солоденько, любчику мій". SMS полетіла до Тимура, а Соня поринула в глибокий солодкий сон. Вона відчула, що сьогоднішня ніч не буде схожою на вчорашню: Морфей уже брав її у свої обійми.

Тім був приємно здивований, але не міг вирішити,що ж відповісти, тому промовчав. За дві з половиною години Тимур був у місті, тож тепер лишилось д доїхати до нового помешкання. Він спіймав таксі, і показав адресу, автівка мчала якомога швидше. І вже за десять хвилин він побачив Женю з ключами. Євген провів парубка до квартири, і побажавши щастям з Сонею, повернувся до Карини.

У вікно постукав ранок, Софія ліниво потягнулась і змусивши встати себе з ліжка, почала наводити марафет. За кілька хвилин, на майданчику Соня зустріла Злату. Дівчата були в піднесеному настрої: на них чекала така цікава й урочиста подія. Вони йшли і розмовляли.

- Соню, а про що ти зараз думаєш?

- Як усе пройде. Я ще ніколи не була на відкритті салону. А ще... про Тіма.

- Все пройде, на найвищому рівні! А щодо Тимура... Я ж тобі казала, що ти знайдеш своє щастя!

- Ага, казала,- посміхнулася Софія.- У тебе є дар пророцтва.

- Цікаво, як на це все зреагує Тая,- промовила Златка.

Нарешті дівчата підійшли до двоповерхової будівлі з яскравим написом,,Еліс". Ліліана, певна річ хвилювалася, але не показувала цього, вона вдало ховала це в собі. І ось довгоочікувана мить: Ліля перерізала стрічку і запросила гостей на урочисте відкриття. Вона розповідала про переваги цього салону і про їхні сподівання... А гості розглядали гарно прикрашену залу і перші букети.

Дівчата теж розглядали нове приміщення, де тепер працюватимуть. Софія знайшла Таю і розповіла їй про знайомство з Тимуром, та пораділа за подругу.

- Я знала, що ти будеш рада,- сказала Соня.

Тимур тим часом тільки прокинувся, шлунок просив їжі, тож довелося швиденько привести себе до ладу і бігти до крамниці. Парубок вперше вдихнув міського повітря, яке відрізнялося від селища, де він мешкав раніше. Але що не зробиш заради кохання? Неспішно крокуючи тротуаром Тимур набрав номер Артура.

- Привіт,друже!

- О, привіт, Тимуре!- друг трохи здивувася. А потім сказав: - Давай зустрінемось сьогодні? Я так розумію, ти в місті?

- А ти здогадливий!... Так я ж і хотів це запропонувати, але ти мене випередив. То де і коли?

Давай у кав'ярні,, Мрія ". Записуй адресу.

-Кажи, я запамятаю,- мовив Тимур.

І Артур продиктував адресу.

- До зустрічі увечері,друже!

До зустрічі!- відповів Тимур.

Купивши трохи продуктів, парубок повернувся до нового помешкання.

А Соня навіть не здогадувалася, який сюрприз для неї приготувала доля…

Вечір продовжився у кав'ярні,, Мрія ", де вже на дівчину чекав Тимур, весело проводячи час з другом. Він розповів йому про Софію, про її неймовірну вроду...

А тим часом Соня пішла ,,припудрити носик" і раптом побачила знайому постать, почула дзвінкий сміх. Це був Тимур, дівчина була в шоці.Вона нічого не розуміла та й не хотіла розуміти- Софія полетіла до нього і тихенько пригорнулась. Ледве промовивши:

- Оце так сюрприз! Любий, як же я скучила! Нарешті ти поряд...

- Кхм,- кашлянув Артур, аби привернути до себе увагу.

- Ой, друже, вибач. Це і є моя Софія.

- Тепер я тебе розумію, чому ти втратив голову. Так, хороші мої, з вами добре, але я піду додому, зміна моя закінчилася. А вам гарного вечора,- і Артур пішов.

А закохані все ще довго не могли повірити своєму щастю...

- От бачиш, мила, доля знову звела нас разом...

- Бачу, доля справді милостива до нас.

Соня усміхнулася і на мить розмова припинилася і парубок торкнувся її губ.

Тіме, а ти це зробив заради мене?

- Так, заради нас і наших стосунків. Тепер ми бачитимось частіше. Я звільнився з роботи і тепер теж працюватиму в салоні,,Еліс"

- Ого, круто! Який же Лев Аркадійович молодець! Про всіх дбає.

Софія торкнулася губами його шиї, і стиснувши руку прошепотіла:

- Викради мене, мій лицарю!

Вони тихенько провсковзнули крізь натовп, майже непомітними. Як закохані раділи , що втекли з гамірного свята. Підійшовши до будинку, Соня неабияк здивувалась.

- Ти жевеш в цьому будинку?

- Так, мила!- він поклав теплі долоні на її плечі.

- Я теж тут живу, уявляєш?

-Овва! Це точно доля,- промовив Тимур.

Опинившись в квартирі парубка, молоді люди віддались шаленій пристрасті: вони мов птахи ширяли в ніжності, потопали в цілунках і зойках... І ніщо не могло це цунамі спинити.

Нарешті Злата помітила, що Соні довго немає, тож дівчина одразу здогадалася, що подруга з Тимуром.

- А де Софія? - поцікавилася Тая.

- Вона зараз в надійних і теплих руках,- усміхнулася Златка.

Вечір скінчився і всі розбрелися по домівках. У кожного були свої надії, сподівання...

А Тимур все не хотів відпускати кохану.

- Лишайся в мене, будь ласка,- він пестив її волосся.

-З задоволенням, любий! І додала:- Більше нас ніхто не розлучить.

Вранці, поки Соня ще ніжилася в ліжку, Тимур швиденько приготував сніданок. Чарівний аромат капучино покликав Соню на кухню. Вона накинула халат і чмокнувши Тіма у щічку, сказала:

- Доброго ранку, милий! Як смачно виглядають оладки! І це капучино... М-м-м-

- І так буде кожного дня, люба!

Ідучи на роботу, пара зустріла Злату.

- Доброго ранку!

- Доброго,- мовила Злата, дивлячись на закоханих.

На роботі бачитися не виходило, але увечері... Все було по- іншому. Закохані йшли гуляти до річки ,до Дніпра. У них вже були улюблені місця для прогулянок. Річка чарувала їх, своєю первозданною красою! Господиня Зима перетворила Дніпро на блискучу ковзанку, нещодавно стояли сильз, тріскучі морози і річка замерзла. Сніг і мороз зробили її якоюсь осбливо принадною, а коли увечері загорялися ліхтарі, Дніпро починав сяяти кришталевими блискітками.

Соня і Тім зупинилися біля річки і вели приязну бесіду.

- А ти чув, що до нас завтра прийде новий кур'єр?

- Кур'єр? Який ще кур'єр? Не заглядайся мені там на якихось кур'єрів! Я тебе не відпущу і нікому не віддам!

-Та я й не збиралася ні на кого заглядатись, ти ж у мене найкращий!

Підходячи до будинку, Тім порохав Софію розповісти про своє минуле. Дівчина розуміла, що рано чи пізно - він спитає її про наболіле. Але приховувати не було сенсу, та й не хотілося. Тож набравшись сміливості, вона розповіла і про Максима, і про Вадима, а він уважно слухав її, жодного разу не перебивши. Потім сказав:

- Цікава,але страшна історія, могло закінчитися усе трагічно. І тоді я б ніколи не зустрів тебе!..

- Так... Але доля розпорядилась інакше, і ця історія багато чому навчила мене.Справжній урок життя... А у тебе були захоплення до мене?Я маю на увазі серйозні стосунки?Ти знаєш... Мені іноді подобалась якась із дівчат, але серйозних стосунків ні з ким не було, я навіть не підозрював, що у мене можуть скластися із кимось чудові відносини, як з тобою... Просто без тебе я себе не мислю.

Опинившись у Сониній квартирі, молоді люди пішли вечеряти, дівчина швиденько приготувала курячі крильця, локшину і грибний соус, і накрила на стіл.

- Боже, як же ти смачно готуєш!Я не їв нічого смачнішого в житті! Дякую, люба!- захоплено вигукнув Тім.

- Нема за що, їж на здоров'я!

Повечерявши, закохана пара попрямувала до кімнати. Тимур ніжно цілував Софію, пестив її, дівчина відповідала взаємністю. Їй було добре,як ніколи...

A погода змінилася, цілу ніч і до самого ранку, на дворі гуляла заметіль. Давно такого снігопаду не

було, давно... А в кімнаті було тепло і так затишно...

Тимур, як завжди прокинувся першим і пішов готувати сніданок. Він насмажив млинців, полив їх карамеллю і заварив улюблене капучино. Поставивши тацю на ліжко, парубок ніжно поцілував кохану. Вона розплющила очі та взмахнула віями.

- Я ще ніколи не прокидалася від поцілунку. Це так мило!💋

Соня глянула на тацю- млинці та капучино..

- Ти.... Ти Диво! Це якась казка.

- Це наша казка, мила, тільки наша..- Тім обійняв її за плечі.

На вулиці лежало багато - пребагато снігу, він засипав все довкруж. Це справді було пухнасте, ошатне простирадло, і дорогу ще не почистили. Навколо тиша. Іти було важко, але що зробиш- треба рухатися вперед! Ідучи, Соня з Тимуром тримались за руки і якийсь час мовчали. Дійшовши до салону,вони зайшли в приміщення і обоє разом зітхнули: їм треба було розлучатися аж до вечора. Першою їх побачила Злата. Вона підійшла до Соні:

- Привіт, а нам привезли необхідні речі зі старого салону.

- Привіт, добре. Піду розберу.

І тільки - но дівчина зробила крок, аби увійти в свій кабінет, як Злата зупинила її:

- Зачекай, Соню!

- Чекаю. Ще якісь новини?- поцікавилася подруга.

Та ні... Просто у мене до тебе прохання...

- Прохання, яке?

- Незабаром сюди прийде юнак аби влаштуватися на посаду кур'єра. Так от... не фліртуй з ним, будь ласка... А то всіх чоловіків з розуму зводиш!

- Будь спокійна і запам'ятай одну річ: мені тепер, крім Тіма, ніхто не потрібен,- і Софія пішла в кабінет.

Почався звичайний робочий день,а вже за півгодини до салону прийшов хлопець, на якого вже чекали. Злата одразу ж його помітила і, не гаючи часу підійшла. Вона відзначила високий зріст, біляве волосся та карі очі. Правда незнайомець здався їй занадто сором'язливим і скромним,але було помітно, що вона йому сподобалася. Хлопець привітно усміхнувся, назвався Данилом і попросив показати кабінет директора, Златка провела його. Данило постукав.

- Можна?- запитав парубок відчиняючи двері.

- Так - так, заходьте, будь ласка,- запросила Ліля.

Данило несміливо зайшов у кабінет, за столом у кріслі сиділа симпатична жінка На столі стояли дві чашечки липового чаю і лежало кілька цукерок. Ліліана про все заздалегідь подумала і підготувалася до зустрічі з майбутнім колегою. Принаймні їй цього хотілося. Ліля ставила різні питання, уважно дивилась документи... Їхня бесіда тривала близько години. Нарешті юнак погодився на запропоновані умови і підписав договір. ,, Симпатичний "- подумала Ліліана і розпорядилась:

- Зараз підеш до секретарки і вона детально розкаже про твої обов'язки і завтра твій перший робочий день, тож не запізнюйся!

- Дякую; А як я знайду кабінет секретарки?

- Далі коридором.

Тільки - но Данило вийшов від директора, як побачив Злату.

- Це знову ви? Ви що, мене переслідуєте? - запитав хлопець. І вже посміхаючись сказав:- То де кабінет секретарки?

- Ні, я вас не переслідую,- Злата залилася фарбою, хоча поглядом вона його вже зїдала...- З задоволенням покажу. А ви, отже, наш новий кур'єр?

- Так!

Поки вони йшли до Сониного кабінету, Златка з Данилом розмовляли, як з'ясувалося у них багато спільного. Біля дверей вони зупинилися і Данило постукав.

- Успіхів,- кинула Златка і побігла далі.

- Так -так, заходьте,-запросила Софія.

- Доброго дня!

- Доброго! Радо вітаємо у нашому дружньому колективі і бажаємо успіхів. Ви значить, Данило, директор щойно телефонувала стосовно вас. Дуже хочеться, щоб вам у нас сподобалося.

Парубок скромно стояв і слухав, що йому говорила Софія про його обов'язки, вона проінформувала Данила про всі деталі і відпустила. Парубок вийшов окрилений, робота здалася йому нескладною і цікавою.