Щастя дається нелегко

Вставши рано-вранці, дівчата швиденько зібралися на роботу і вийшли з квартири. На сходовому майданчику вони побачили Злату. Дівчата привіталися. І Златка тут же запитала:

- О, Таю, а що ти тут робиш?

- Я тобі пізніше поясню.

Тая теж поцікавилася:

- А де ти була?

- На весіллі двоюрідного брата. І нібито відчуваючи наступні питання, сказала:

Не дуже - то й було весело, суцільна сірість, навіть не було достойного кавалера аби познайомитися.

Дівчата вийшли з будинку і мовчки йшли на роботу. Кожна думала про своє. І вони не помітили, що за ними стежать. Це за Сонею слідкували Риба і Краб.

День минав у хлопотах. Під час обідньої перерви, Тая повідала Златі, чому вона ночувала у Соні. А ще додала:

- Соня дозволила мені жити у неї, скільки мені потрібно. А зараз я займаюся розлученням-зітхнула Тая.

- Ого! Скільки подій за один день! Нічого собі! - вигукнула Злата.

Увечері Соня поверталася додому не одна, вона завжди була з котроюсь із подруг. Нічого цікавого Риба і Краб за ці два дні за Софію не помітили. А от на третій день їм пощастило. День минав як зазвичай. А от увечері - жодна з подруг не змогла піти з Сонею додому: Злата йшла на зустріч з однокласниками, а Таю хтось запросив на якийсь захід. І Соня згадала про Ніну. Вона вирішила подзвонити їй - Ніна не відповідала. Тож Соня вирішила трохи прогулятися і купити хліба. Вона йшла тротуаром, далеко від дороги, бачила безліч автівок. Але чомусь Соня звернула увагу на червону тойоту, сама не знаючи чому. Може їй сподобався малюнок? На склі вона побачила дві переплетені змії. Малюнок привертав до себе увагу. Автівка зупинилася в кількох метрах від Соні. Вона тільки - но підійшла до кіоску, як почула незнайомий голос.

- Дівчино, здається у вас щось впало?

- Що?

Софія повернулася до чоловіка. Вона помітила тільки люті очі, а потім раптовий удар змусив Соню упасти. Вона знепритомніла, але у вухах звучали слова, які сказав невідомий нападник:,, Зараз, Риба, тільки її добю ". А далі... суцільна темрява.

Соня лежала на тротуарі непритомна. Її помітила якась перехожа, яка і викликала швидку і поліцію. Але самої події вона не бачила,тож пояснити нічого не могла.Швидка забрала дівчину, і по дорозі встановлювала, хто вона. Знайшовши її паспорт, з'ясувалося, що дівчину звати Черенкова Софія Данилівна. Так вона опинилася у третій міський лікарні. Софію одразу ж відвезли до вільної палати, зробили якийсь укол, але дівчина не приходила до тями. Раптом у сумочці задзвонив її мобільний. Медсестра Карина знайшла телефон і відповіла. Це телефонувала Злата і,не впізнавши Соню, запитала:

- Хто це?

- Я медсестра Карина, трапилпсь біда. Черенкова Софія Данилівна знаходиться у третій міський лікарні. Вона непритомна... А ви їй хто?

- Я подруга. Як непритомна? Що сталося?

- Не знаю поки що, з'ясовуємо.

І тут Злата мовила:

- Я зараз же приїду.

- Зараз не треба, вона спить. Приходьте завтра.

- Добре. Я обов'язково приїду, дякую за інформацію. До побачення. Боже мій!

- До побачення. Приходьте...

А в цей час жінка давала свідчення поліції.

- Що ви бачили? Розкажіть нам,- запитав чорнявий поліцейський.

- Я проходила повз і побачила дівчину, яка лежала на тротуарі непритомна. Біля неї нікого не було.

- Як вас звати?

- Вікторія Олегівна Кравченко

- А як ви зрозуміли, що вона непритомна?

- Розумієте, я лікар, тож коли я підійшла ближче до неї, то побачила, що вона жива, але не в собі. Розберіться, будь ласка...

- Розберемося, не хвилюйтеся... Поки що, спасибі. Можливо, нам ще доведеться з Вами зустрітися...

Поліцейське авто від’їхало.

Тимчасом Риба і Краб доповідали Ніні про результат своєї,, роботи ". Ніна була задоволена почутим.

- Винагорода за мною,- мовила вона.

Наступного дня Злата подзвонила на роботу і попередила, що запізнитися.

- А в чому справа,- поцікавилася Ліля.

Їду в лікарню, наша Соня там. З нею щось трапилося. Як тільки щось дізнаюся, одразу ж зателефоную.

Лікарню Злата знайшла досить швидко, увійшовши в приміщення побачила медсестру, на бейджику якої було написано Карина.

- Доброго ранку, Карина.

- Доброго! А ви Злата?

- Так.

- Ходімо я вас проведу.

Соня лежала із заплющеними очима, на голові була пов'язка.Злата підійшла до подруги і взяла її за руку, та прокинулася, але співробітницю впізнала не одразу.

- Златко, це ти? Як добре, що прийшла.

- Інакше й бути не могло! Можеш розповісти, що сталося?

- Я тут прокинулася. Мені сказали, що це лікарнія. Більше нічого не пам'ятаю... Як сюди потрапила- не знаю...

- Так, зрозуміло... А що тобі принести?

- Зарядний пристрій і книгу,яку ви мені подарували.

Раптом відчинилися двері і в палату зайшла якась жінка. Вона тихо промовила:

— Здрастуй, Софія, мене звати Вікторія Олегівна, я твій лікар. А як звуть твою подругу?

Жінка була досить привітною.

- Це Злата, вона моя найкраща подруга.

- Доброго дня, Вікторіє Олегівно!

- Як добре, що ви прийшли. Соні зараз дуже необхідна дружня підтримка і позитивні емоції. Але, на жаль, ранкові відвідування вже закінчилися. Тому, мабуть, прощайтеся. Вашій подрузі необхідний спокій, приходьте пізніше.

Потім вона звернулася до Софії.

- Хай твої відвідувачі приходять до тебе ввечері. А зараз медсестра Карина допоможе тобі пройти деякі процедури. Сподіваюся,ти зможеш іти.

- Добре, дякую. Златко, бувай, передавай дівчатам привіт. І приходь ще...

Злата і Вікторія Олегівна вийшли з палати.

- Вікторіє Олегівно, не знаєте,що сталося?

- Вчора ввечері, я повертаючись з роботи, недалеко від парку побачила непритомному дівчину, яка лежала на тротуарі недалеко від хлібного кіоску. Очевидно, її вдарили чимось важким, бо потім ми побачили на голові ранку і велику гематому. Я одразу ж викликала швидку і поліцію.

- Як це могло трапитися? Не розумію.Ворогів у неї нібито немає. Може, це просто нещасний випадок?

- Поки нічого не знаю.

- А що їй принести з речей? І скільки вона пролежить? Адже травма досить серйозна.

- Принесіть халат і капці, а ще можете купити її улюблені фрукти. Думаю... Жінка на секунду замислилась.- Думаю їй доведеться полежати тижні зо два.

- Вікторіє Олегівно, подбайте про мою подругу, будь ласка! Вона дуже хороша дівчина!

- Не хвилюйтесь, все буде добре. До побачення, Злато.

- До побачення.

Тільки - но Злата вийшла з лікарні, як під'їхала маршрутка. Дівчина стрибнула в неї і поїхала на роботу.

До Соні згодом зайшла Карина і повела її на процедури. Дівчина була дуже слабка, тому медсестра чекала під кабінетом.Після лікування Карина відвела Соню до палати, допомогла роздягтися та лягти в ліжко. Дівчина настільки знесилилась, що миттєво заснула.

Тим часом робота в квітковому салоні кипіла, але всі були схвильовані і чекали приїзду Злати. Розхвилювався навіть Лев Аркадійович, який заїхав на хвилину.

- А що тут відбувається?

- О і ви тут Леве Аркадійовичу! Це добре, не доведеться двічі розповідати.

І Златка розповіла про Сонині пригоди. Всі були шоковані.

Лев Аркадійович сказав так:

- Тая зїздить зараз за речами, оскільки вона тимчасово там мешкає. Ти Злата тільки скажи,що саме треба брати. А ти її заміниш. Домовилися?

- Так, - відповіли дівчата.

А Лев Аркадійович продовжував:

- Поліція знає про пригоду? І нагадай мені,будь ласка, в якій Соня лікарні?

- В третій. Так, поліція в курсі,- відрепортувала Злата.

Тая поїхала за речами, а Златка лишилася у квітковому салоні.

А Лев Аркадійович подзвонив до лікарні і попросив, щоб Черенкову Софію перевили до палати ,,люкс" Він обіцяв оплатити палату та лікування.

Вечоріло... Софії стало трохи краще. А згодом до лікарні приїхали Тая і Злата, побачивши дівчат медсестра Карина провела їх до Соні, пояснивши це тим, що тепер їхня подруга в палаті,, люкс".

Здавши пост, Карина пішла відпочивати. Дівчата постукали у двері палати.Але ніхто не відповів, ,, Мабуть Соня міцно спить"- подумали подруги. Вони самі відчинили двері, подруга справді спала. Почувши кроки дівчат, Соня розплющила очі.

- Злата! Тая! Як я рада вас бачити!

- Ми будемо приходити по черзі. Як ти?

- Мені вже краще.

Златка допомогла Соні встати з ліжка, одягла на неї халат, взула на ноги капці.

- А палата в тебе класна,- мовила Тая.

- Завдяки Леву Аркадійовичу,- відповіла Софія.

Тая поставила на зарядку мобільник і поклала на тумбочку фрукти і книгу- рукопис. Дівчата почали розповідати подрузі різні новини.

- Я вже розлучилася з Яном,- повідомила Тая

- Шкода, що так сталося. Але до цього йшло... А коли Ліля буде народжувати?

- У травні,- відповіли в один голос дівчата.

- Добре, що на весну,- усміхнулася Софія

- Соню, я повинна тобі дещо сказати, тільки не сердся, будь ласка! - тихесенько почала Злата.

- А чому я маю сердитися? Що ти такого страшного хочеш сказати?

- Я без твого дозволу зателефонувала Вадиму... Я хотіла йому розказав про те, що сталось з тобою. Але він чомусь не відповів...

Соня на почуте відреагувала досить спокійно. А серце відчувало інакше...

- Ти зробила правильно... А чому не відповідав ? Хто зна... Соня почала потроху здогадатися в чому справа... Але подружкам вирішила поки що нічого не казати...

Через деякий час дівчата розпрощалися і порямували додому. А Софія взяла рукопис і почала читати. Непомітно дівчина заснула разом з книжкою.