Щастя дається нелегко

Софія поклала рукопис на тумбочку, вимкнула світло, але довго не могла заснути, та врешті-решт сон знеміг її. Десь о сьомій ранку зателенькала мобілка, це звичайно був Тім. Вона натиснула кнопку слухавки і сонним голосом промовила:

- Любий, щось сталося?

- Ні, нічого. Просто хотів сказати, що я вже в Трускавці, добрався нормально. А ще скучив за тобою...

- І я скучила... Приїжджай швидше! Я кохаю тебе!

Тимур глянув на годинник і промовив:

-О, мені вже час збиратися на зустріч із представниками фірми. Я тобі ще зателефоную, цілую з голови до п'ят!

- А я цілую кожну клітинку твого тіла. Бувай!

Соня нарешті встала, і привівши себе до ладу, зайнялася хатніми справами. Тепер її настрій ніщо не могло зіпсувати!

А під вечір до неї завітали Карина зі Златою. Як же Софія зраділа подругам! Вона швиденько заварила чай і поставила на стіл цукерки з печивом.

- Ну, що, дівчатка! Час для відвертих розмов. Розповідайте, як там у вас на особистому фронті.

- Женя переїхав до мене,- радо сповістила Карина. - З роботи не звільнилася, працюю. О, до речі, ви знаєте, що Вікторія Олегівна та Олексій Журбенко розписалися? Тепер вона Вікторія Олегівна Журбенко!

- Ну, що ж, вітаю! Як побачиш Вікторію Олегівну, передавай мої найщиріші вітання і побажання.

Соня поглянула на Злату, та сиділа мовчазна, замріяна, нічого не бачила й не чула, наче літала десь у хмарах...

- Гей, Златко, а що в тебе з Данилом?

- У нас все прекрасно,- вона ніби розцвіла.- Ми вже кілька місяців зустрічаємось. Дівчата! Нарешті мені пощастило і у мене є Даня! Як же мені з ним добре...

- І який же він?

- Він... Він - уважний, ніжний, ласкавий... Більше нічого не скажу!... Соню, а коли Тимур приїжджає?

- Повинен приїхати завтра. Якби ж ви знали дівчата, як я за ним сумую!

Якщо обіцяв бути завтра - то буде,- впевнено сказала Карина.

По домівках подруги розбрелися аж о десятій вечора. Софія швиденько прибирала на кухні та пішла відпочивати.

...Рано- вранці Тім повернувся додому.Тихенько відчинивши двері і зайшовши у квартиру, він попрямував до спальні, де солодко спала його кохана. Парубок пірнув у теплі обійми і палко почав покривати її шию цілунками. Соня щасливо усміхалась, не розплющюючи очей, вона ткнулась в його шию і поцілувала. Тимур хотів щось сказати коханій, та Соня не давала йому цього зробити, затуляючи вуста медовими поцілунками. Тож йому залишалося відповідати їй взаємністю...

Минали дні. Останнім часом Тимур здавався якимсь дивним і Софію це насторожувало, але думок у неї стосовно цього ніяких не було...

А надворі буяла принцеса весна у своєму різнокольоровому вінку. Взагалі всі закохані люблять весну за те, що все навколо прокидається від зимового сну і починає оживати.Дерева, кущі цвітуть, з'являються квіти, а вони такі різнобарвні, мов самоцвіти, що виграють на сонці усіма кольорами. А в закоханих просто закипає кров...

Проте люди і навесні працюють... Сьогодні був звичайнісінький робочий день, а вечорами Соня і Тім любили прогулюватися до річки, щоб відпочити. Сядуть на одну зі сходинок, ту, яка ближче до води, і милуються первозданною красою... Цілий день Тимур був сам не свій-його мучало одне питання, тож ледве дочекавшись обідньої перерви, він запитав:

- Люба, а чи є у тебе улюблена квітка?

- Ні, немає. І ніби вгадуючи наступне питання, додала.- Розумієш, кожна квітка гарна і неповторна по- своєму.

Відповідь Соні трохи шокувала парубка і він поцікавився:

- А якщо перед тобою буде ціле море різних квітів, яку з них ти таки обереш?

Дівчина замислилась. Та врешті -решт відповіла:

-Це ніжні конвалії і різнобарвні тюльпани.

Обідня перерва закінчилася і закоханим довелося повертатися до роботи. Тепер Тимур знав, як її здивувати...

Час летів,мов стріла, Соня з Тимуром ставали все ближче і ближче одне до одного... Тож парубок наважився зробити рішучий крок, який змінить його життя на 360 градусів.

... Одного оксамитового вечора Тім натякнув коханій, що в ці вихідні на неї чекає сюрприз.

- Скоріше б вже вихідні настали,- замріяно мовила Соня.

- Любов моя, одягни,будь ласка, ту коротеньку зелену оксамитову вечірню сукню, яка звела мене з розуму в новорічну ніч.

- Це для сюрпризу треба?

- Так.

- З радістю,- відповіла Софія.

Для сюрпризу Тім обрав затишний будиночок у невеличкому, знайомому здавна лісочку. І вже в суботу вранці закохані були вже на місці, Соня була в захваті від будиночка- він стояв біля пишної галявини з розкішними конваліями. Тимур звідкись витягнув букет різнокольорових тюльпанів, став на коліно і промовив:

- Сонечко моє! Ти ж знаєш, як я тебе шалено і пристрасно кохаю! Як мені добре і тепло з тобою... і як холодно і погано без тебе...

Дівчина уважно дивилася на нього і чекала,що він скаже далі. Нарешті Тимур випалив:

- Мила, ти вийдеш за мене заміж?

Соня мовчки дивилася на коханого, її серце шалено калатало, нарешті вона взяла букет. І парубок простягнув оксамитову коробочку, розкрив її і на сонці сяйнула золота обручка. Тім обережно одягнув прикрасу на Сонин пальчик. Все було несподіванкою для дівчини, хоча чого кривити душею - вона цього так чекала!

Врешті Софія отямилася.

- Так, я згодна, згодна, звичайно ж, згодна!

Соня щебетала, наче пташечка.

Тім схопив дівчину на руки і поніс у спальню, там він скинув з коханої сукню і почав пестити її груди, цілувати волосся і все таке рідне йому тіло. Соня не опирались, навпаки вона відповідала коханому взаємністю, пестячи кожну клітинку його тіла. Єдине, що звучало,,Я кохаю тебе! Я жадаю тебе!" Обоє потонули в обіймах одне одного... В кімнаті царювала атмосфера любові було затишно, не хотілося навіть вставати. Закохані вели невимушену бесіду. Парубок розумів, що мова йтиме про батьків, тож вирішив почати першим, аби психологічно підготуватися до нелегкої для нього розмови.

- Мила, я тепер,як справжній твій наречений, повинен просити благословення у твоєї мами,то як звати мою майбутню тещу?

- Степанида Гаврилівна.

Розкажи, звідки ти родом і як дісталася до міста?

- Я родом з Веселої Гори, до міста доїхала потягом, як і всі інші.

-Цікава назва, десь я про неї чув.

Так, селище дуже мальовниче, про нього навіть писали в газетах. Там справді є невеличкі гори, і взагалі там дуже красиво. От побачиш, тобі сподобається!

А чому саме потягом?

- Автобусом дорожче, це ж міжміський! Та й грошей на той час було обмаль.

- Ну, що ж, а завтра ми негайно поїдемо до твоєї мами автобусом.

Соня дивувалася його рішучості і наполегливості. Вона мовчки пестила його груди і чекала поки він розповість про своїх батьків. Дівчина помітила, що для нього це важка тема, а її мама точно запитає про майбутніх родичів.

- У мене немає батьків, - на одному диханні випалив Тимур.-Я сирота, але все що я маю, я зробив сам.

На очах парубка заблищали сльози, Соня витерла їх медовими поцілунками. Раптом зателенькала мобілка, Тім узяв телефон і побачивши напис:,, Мамуля ", простягнув Софії телефон.

Мамо, привіт, ти як?

- У мене все добре. А ти як, донечко?

- Пре- кра- сно,- заспівала Соня. - Мамусю, я завтра під вечір приїду до тебе зі своїм коханим.

- З коханим? Добре, чекатиму. До зустрічі, цілую тебе!

- До зустрічі, і я тебе теж цілую,- мовила Софія і вимкнула телефон.

Наступного дня,вранці, Соня з Тимуром вже їхали у комфортабельному автобусі до Веселої Гори, милуючись чудовими краєвидами з вікна.

А Степанида Гаврилівна тим часом готувалася до приїзду дітей, вона готувала улюблені Сонині страви, наводила лад у будинку.

Нарешті автобус зупинився у Веселої Гори, а молоді люди навіть не помітили, як пролетіли три години. Тепер лишилось тільки дійти до будинкуСоні, а це квартали зо два. А ось і зацікавлені погляди сусідів, дівчина привітно вітається з ними, он трохи далі хата Максима... А Тім роздивлявся довкруж, йому все було тут цікавим.

А ось і Сонин будинок, біля хвіртки на них чекала жінка.

- Привіт, мамусю,- дівчина кинулася в теплі обійми. - Ось моє щастя на ім'я Тимур.

- Здрастуйте, мої любі,- Степанида ще довго не відпускала доню. - Дуже приємно познайомитись з вами, Тимуре!

- Мені теж дуже приємно,- промовив він усміхаючись.

Тож заходьте у дім, діточки мої,- гостинно запросила жінка.Залишивши речі в будинку, Софія з Тімом пішли у садок, де квітла ружа.

Парубок подивився на кохану і мовив:

- Який же гарний садок! Одразу видно, його садили люблячі руки. Як він гарно буяє своїм різнобарв'ям!

Степанида Гаврилівна запросила дітей на вечерю, стіл ломився від кількості страв. Тім одразу ж зрозумів, що мама у Соні гарна господиня.

Степанида дуже уважно дивилася на парубка, щось в нього запитувала, а він щиро та чесно відповідав. І ось нарешті прозвучало найголовніше питання:

- А які в тебе ( Степанида Гаврилівна почала звертатися до Тіма на ,,ти") наміри щодо моєї єдиної донечки?

Тимур встав і з гордістю підповів:

- Я дуже кохаю Софію і хочу з нею побратися. Тому прошу у вас, Степанидо Гаврилівно, руки і серця вашої доньки. І якщо ви дасте свою згоду, якщо благословите нас, то я вам обіцяю: Софія стане найщасливішою жінкою на землі!

У Степаниди Гаврилівни на очах з'явилися сльози зворушення... Вона подивилася на донечку, а в тієї очі сяяли від щастя... Пара чекала на відповідь мами.

- Я вас благословляю, діти мої! Будьте щасливі! А ти, Тимуре, бережи мою Софійку, як зіницю ока... Кохай її, не ображай і ображати не давай, від усього лихого захищай.

А доньці мама сказала:

- Я дуже рада, Сонечко, що ти знайшла свою половинку, а з нею - справжню, чисту, взаємну любов і щастя! Будь щаслива з ним!

Мама обійняла і поцілувала обох.

- Хай ніколи щастя не зраджує вас!

Вдячні молодята були дуже раді, що все так склалося... Потім Степанида запитала:

- А весілля буде?

- Буде,- не задумуючись відповіла пара.- Цю подію треба гарно відзначити.

- А де ж саме ви збираєтеся все організувати?

- В місті,- сказав парубок. - А ви приїжджайте до нас!

Трохи помовчавши, жінка мовила:

- Добре, приїду. Весілля донечки буває раз в житті. Але скажи Тимуре, коли ти познайомиш мене зі своїми батьками?

Софія затамувала подих, вона дивилася на маму так, ніби промовляла:,, Навіщо ти питаєш? Невже це так важливо? Адже у житті буває по різному, і ми з тобою це знаємо". Але мама не розуміла погляду доньки.

- У мене немає батьків... Вони кілька років тому загинули в автокатастрофі,- з болем промовив Тім.

Соні уже все було відомо, і вона знала, яка болюча ця тема для її коханого, але маму попередити не встигла.

- Вибач... Я не знала про твою біду, Тимуре... Але що вже зробиш?... Гаразд, ідіть відпочивати, бо вам завтра, напевне, треба вертатись до міста,- сказала Степанида Гаврилівна.

- Нічого, все нормально. Дякую за смачну вечерю, а головне - за вашу привітність... Добраніч вам...

- Добраніч,- промовила Степанида Гаврилівна.

Пара пішла до Сониної кімнати і впала на м'яке ліжко,бо дуже втомилась з дороги, та ще й хвилювання...

У двір хтось зайшов, Степанида Гаврилівна, підійшовши до відчиненого вікна побачила Максима. Її це трохи здивувало, бо хлопець давно не заходив.

- Добрий вечір, тьотю Степанидо!

- Доброго вечора, Максиме. А чого ти так пізно прийшов? Просто так чи тобі щось треба?

- Я чув, що Софія приїхала?

- Так, приїхала.

- І люди кажуть, що не одна.

- Правильно, кажуть, не одна... Ну що ж, заходь, коли прийшов.

Максим зайшов у хату,а Степанида Гаврилівна швиденько прибирала зі столу.

- Сідай, Максиме, і послухай,що я тобі скажу.

Він присів на ослінчик.

- Соня приїхала зі своїм нареченим, вони кохають одне одного, а незабаром в них весілля, на яке я їх благословила.

Максим ошелешено дивився на жінку, а потім вирвалося:

- Ні, ні! Вона не може цього зробити, адже я кохаю її. Невже Софія мене розлюбила? Це несправедливо! Де справидливість, де?

Та відповіді не було, тільки тиша.

- Ну, що ж, Максиме, ти сам загубив своє щастя. Соня, не пробачає зради, це мабуть, доля... Не сумуй, хлопче, ти ще знайдеш свою любов!- заспокоювала Степанида Гаврилівна.

Максим якось механічно вийшов з хати, і тільки тепер він зрозумів, який скарб втратив...

Пізно вночі пішов весняний дощик, він вигравав на шибках якусь гарну мелодію...Під неї було так солодко і добре спати...

Повернувшись додому Соня і Тім одразу ж зайнялися підготовкою до весілля, організувати свято вирішили у колі найближчих людей.Тепер потрібно було продумати програму і вигадати цікаві запрошення. На роботі усі одразу ж помітили , що з Сонею і Тимуром щось відбувається, але що саме співробітники поки що не знали... А одного разу пара під час обідньої перерви зайшла в кабінет до директора.

- Лілю, ти б не могла нас зараз відпустити- десь на півгодинки,на годинку. Нам дуже треба !- попрохав Тимур.

- А це не може зачекати?.. І до, речі, яка причина?

—Ні , не може, цю справу треба вирішити негайно! А причину я тобі поясню пізніше - відповіла Софія.

- Гаразд, ідіть, але гадаю, причина дуже поважна!

- Дякуємо,- промовили хором Соня і Тім, і полетіли до рагсу, мов птахи.

Їх зустріла доволі симпатична жінка реєстратор.

- Добрий день! Ми б хотіли зареєструвати шлюб.

- Доброго дня! Будь ласка, заповнюйте анкету. А який місяць вас цікавить? І де ви бажаєте провести церемонію розпису?

- Ми б хотіли зробити це у червні.

- Червень... Так, ось є 4 Червня. Час 12:00

- Дванадцята? Прекрасно,- зраділа Соня.

А Тім тим часом закінчив заповнювати анкету. Жінка -реєстратор мовила:

- Ну, що ж, про день і час ми домовились. Тепер стосовно місця реєстрації. Ви хочете зробити це у нас?

- Так,- вигукнула Софія

Тимур згідно кивнув головою.

- Отже, ваш розпис відбудеться 4 червня о дванадцятій годині дня, у центральному рагсі.

Щасливі закохані подякували привітній жінці і помчали на роботу, а її назбиралось багато, ніколи в гору глянути. А в кінці робочого дня до Соні підбігли подруги.

- Ну, і де ж це ти була?

- У Рагсі, ми з Тимуром одружуємося!

- Овва, оце поворот,- навперебій вигукували дівчата. - Вітаємо! Оце сюрприз, так сюрприз!

До Соні підійшла Ліля:

- Боже,що я чую?! То я бачу причина вашої відсутності була вагома. А потім , мов горіхи посипалися питання про весілля 💒 Що, де і як робити?

Ліля та Таїсія запропонували свою допомогу, від якої важко було відмовитися. А Златка цікавилась традиціями...

Ввечері Софія з Тимуром поспішили додому, їм треба було ще стільки зробити: набрати на комп'ютері запрошення, редагувати їх, а потім роздрукувати... Це мали бути оригінальні та привабливі запрошення.

Ліля ж тим часом записала Софію до свого перукаря і манікюрниці, а Тая домовилася про зустріч із своїм знайомим в ательє.

Тимур з Сонею жили думкою про майбутнє весілля, яке було не за горами. І хоча після роботи їм доводилося їздити узгоджувати весільні питання, це були приємні клопоти. Софії шили сукню у знайомого кравця Таїсії, Тимур же з Левом Аркадійовичем підбирав собі костюм. А за кілька днів до Соні приїхала мама. Вона розуміла, донечці зараз так необхідна її підтримка і допомога. Степанида Гаврилівна дуже швидко увірвалася в весільні клопоти, вона їздила з Сонею на примірки, допомогала підбирати аксесуари і навіть взяла на себе оформлення ресторану. А тут ще й Карина повідомила, що завтра дівич-вечір. У Соні голова йшла обертом...

Степанида Гаврилівна обійняла донечку і мовила:

- Сукню я завтра заберу, ні про що не хвилюйся. Іди розважайся .

Софія тяжко зітхнула.

- Як же я люблю тебе, матусю! Ти в мене просто незрівнянна, ти найцінніший скарб!

... Останні дні для молодят, були найважчі, їм довелося ненадовго розлучатися, і це виявилося пекельною мукою для обох. Ані Софія, ані Тимур не могли спокійно спати, ліжко було холодне без своєї половинки. Але традицій дотримуватися треба...

Наступного дня у Тимура і Софії були вечірки, кожен з них прощався з минулим життям... Друзі постаралися на славу. Вино лилося рікою, лунали жарти, різноманітні побажання. Але були й ті, хто відмовляв молодят від одруження, та Тимур з Сонею нікого не чули, вони, як то кажуть, були на своїй хвилі.

А тим часом Степанида Гаврилівна вже забрала сукню і,мов вітер мчала на зустріч з Ліліаною у ресторан ,,Риф".Молода директриса вже встигла познайомитися з тьотою Тимура, а зараз спілкувалася з мамою Соні. Жінки обговорили меню і розважальну програму, а ще Степаниді Гаврилівні вдалося умовити Ліліану аби зачіску і манікюр Софії зробили вдома. Певна річ, молода директриса погодилась, адже аргументи були дуже вагомі.Степанида Гаврилівна, повернувшись додому, швиденько приготувала вечерю і чекала на Софійку. Дівчина повернулася додому втомлена, але щаслива.

-У-у, як смачно пахне,- вона попрямувала на кухню, де на столі стояла таріль з полунично- абрикосивими оладками і запашним мятним чаєм.

- Сідай, донечко,- попємо чаю, як колись... А ще я сьогодні познайомилася з однією цікавою жінкою,- мовила мама, посадивши Софійку за стіл.

- Ну-ну, цікаво! І як її звати?

- Ольга Сергіївна, це тьотя Тимура, прилетіла з Італії на весілля єдиного племінника.

- Так, я чула про неї. А де ви познайомились?

Ліліана, твоя начальниця, зателефонувала мені і запросила на зустріч, де я і познайомилася з Ольгою Сергіївною.

- Я рада, мамо. Дякую за смачну вечерю. Ну все, я спати, точніше спробую заснути. Адже завтра такий хвилюючий день. Добраніч.

- Добраніч, донечко.

Степанида Гаврилівна, поцілувала Софійку у щічку і теж пішла відпочивати.

Ніч ніби умисно не бажала поступатися місцем рожевому світанку... Та все ж перші промінці весело стрибнули на обличчя Софії. Дівчина прокинулася з відчуттям свята. Вона швиденько вмилася, випила горнятко капучино і почула як хтось настійливо дзвонить у двері. Це були перукар і манікюрниця, а разом з ними Тая.

- Доброго ранку!- привіталися майстри.

- Доброго!

- Де ми можемо почати чаклунство?

- Ось тут,- Соня провела гостей до кімнати.

І робота закипіла: Стася робила манікюр, а Богдан підготував приладдя для зачіски. Потім до роботи приступив перукар, він грався з її волоссям, вигадував незвичний образ.

А Степанида Гаврилівна тим часом розважала майбутнього свідка - Таїсію.

За годину перед мамою і подругою з'явилася Соня.

- Овва! - обидві сплеснули в долоні. - Просто принцеса.

Софія аж зашарілась.

Тая принесла сукню з аксесуарами, яку дуже обережно одягли на наречену. Богдан додав кілька штрихів зачісці і перед люстерком стояла дійсно принцеса, у ніжно - рожевій сукні на яку трохи спадав локон з живою квіткою. А додавала неперевершеного образу діадема!

Софія подякувала майстрам за їхню роботу і відпустила.

А мама щебетала навколо донечки:

- Ти моя принцеса! Як я радію з твого щастя! Хвилюєшся?

- Трішки.

Пролунав довгоочікуваний дзвоник, Степанида Гаврилівна поспішила до дверей, а Соню заховали в кімнаті. Наречений зайшов до квартири, як на нього посипалися питання. Треба ж було наречену викупити...

Він гідно пройшов випробування і ось перед ним постала Софія. Тимур перші кілька хвилин, не міг вимовити й слова. Але набравшись сміливості сказав:

-Овва! Невже ця королева і є моєю нареченою? Ти... Ти просто Богиня! Як же я тебе кохаю!

- І я тебе кохаю!- Соня простягла до нього руки. О, Боже, як вона скучила за ними. І,залишивши ніжний поцілунок на шиї,-, мовила:-Ти в мене теж красунчик!

Молодята взявшись за руки, поспішили до машини, що чекала на них у дворі.

- Куди ми зараз?- запитав Тім у водія.

-Розписуватись,- відповів шофер і автівка рушила з місця. У Рагсі на молодят вже чекала знайома реєстраторка. Хвилювання не полишало їх, а Тім вирішив здивувати кохану і заспівав пісню,яку написав сам для неї. У Соні був шок! А ось і засяяли обручки на пальцях, виблискуючи на сонці. А далі... Далі фотосесія, ресторан Риф і перший танок...

Цей казковий вечір молодята ще довго пам'ятатимуть... Але день добігав кінця і на поріг ступала ніч... Тож гостям хоч-не-хоч, але довелося розїжджатися.

Втомлені, але щасливі молодята теж зібралися додому. В них буяла пристрасть, яку не міг загасити жоден вогонь... 🔥

Вдома, розбираючи подарунки, Софія з Тимуром знайшли путівку на круїз по Середземномор'ю на пароплаві. Цей подарунок їх особливо потішив, і через кілька днів вони вже пливли морем. Це була незабутня весільна подорож, справжні дні ,, медової насолоди ".

Казка скінчилась... Хоча ні, вона тільки починалась, просто треба було вертатись до буденної роботи, а вечір і ніч належали тільки їм... Через деякий час Тім на кілька днів поїхав у відрядження, його молоду дружину це дуже засмутило, бо вихідні вони хотіли якраз провести удвох. Це мав бути цікавий вікенд, але життя диктувало своє…- Я повернусь у неділю ввечері,- сказав Тім.- Поводь себе гарно і не бешкетуй.

- Добре, любий,- трохи сумно відповіла Софія.

Вона провела його до дверей, поцілувала і побажала щасливої дороги.Повернувшись до кімнати, сіла в крісло і замислилась, випадково їй на очі потрапив рукопис, дівчина вирішила його дочитати і трохи відволіктися. На душі було якось не весело, адже відомо: той, хто залишається,бере на себе дві третини печалі...

Фінал цієї історії трохи засмутив її, але заспокоювало те, що в Сониному житті все добре. У них з Тімом ніколи не буде нічого подібного. Розчулена Софія послала чоловіку sms- ку:,, Я кохаю тебе понад усе!" За хвилину вона читала відповідь:,, Ти моє єдине кохання, моє сонечко. Ти- найкраща в світі!"