Щастя дається нелегко

Вона прийшла до потяга і простягла кондукторові квиток. Зайшовши в купе, дістала з сумочки якийсь журнал і почала читати, не забувши замовити зелений чай. Софія тихо сиділа біля вікна, милувалась чудовими краєвидами, які прикрашав останній літній день...

Потяг зупинився на якійсь станції, потім тихо рушив... До її купе зайшов чоловік.

- Добрий вечір! Смачного вам!

- І вам добрий вечір! Дякую.

Пасажир поклав речі і сів на лаву. Спершу вони мовчали, дивились один на одного. На вигляд йому - років сорок, у нього коротке чорне волосся, на пальці обручка. А він не міг відірвати погляд від супутниці. Нарешті першим порушив мовчанку.

- Як вас звати?

- Софія, можна просто Соня.

- А я - Лев Аркадійович, можна просто Лев. А куди ви прямуєте?

- До Києва, шукати роботу,- відповіла Соня, не приховуючи своєї цікавості. - А чому ви так цікавитесь мною?

- Я думаю, що міг би допомогти знайти вам роботу. До речі, хто ви за фахом?

Почувши це, дівчина пожвавішала, в її очах з'явились маленькі іскринки.

- Я флорист.

- О, це чудово! Думаю,я зможу вам допомогти,- Лев загадково посміхнувся. І запитав: - Вам є де жити?

- Ні, доведеться щось шукати ...

- Ні, не доведеться, з житлом я допоможу. А щодо роботи, ось дзвоніть за цим номером телефону,- Лев простягнув візитівку.

Соня була здивована тим, що їй так пощастило: ось пропонують житло і варіант роботи. Дівчина не тямилась від щастя.

Раптом у нього зателенькала мобілка, і Софія випадково помітила напис на дисплеї,,Моя кохана дружина ". Лев узяв слухавку і вийшов аби поговорити. А дівчина поринула у власні думки...

Потяг мчав, мов стріла і стуком коліс заколисував пасажирів... Соня та її сусід теж заснули. Вранці провідниця почала усіх підіймати.

- Доброго ранку, Соня! Що страшно!

- Доброго ранку! Трішки...

Нічого не бійтеся, з будь-яких питань одразу ж дзвоніть мені. Моя візитівка у вас є. Так... Ось ключі від вашої нової оселі. До побачення, Соню!

- До побачення, Лев Аркадійовичу! Дякую вам за все!

Коли потяг зупинився біля перону, першим спустився Лев Аркадійович і побачив там свою дружину. Він міцно її обійняв, і вони пішли кудись разом. Потім спустилася Софія, яка перші кілька хвилин стояла розгублена. Що? Як? І куди йти? В голові роївся вихор думок. Вона піймала таксі і попрохала відвезти її за вказаною адресою. Дівчина їхала мовчки, гадаючи,що це за місце, де вона буде жити.

Вийшовши з авто, Софія побачила багатоповерхівку. Вона піднялася на четвертий поверх і увійшовши до приміщення ахнула.

Квартира виявилася досить гарною та просторою. На кухні стояв скляний стіл зі стільцями і холодильником. А трохи далі була спальня. У дівчини пересохло в горлі, випивши склянку води, Софія почала складати план дій: що і як робити. Навівши лад у квартирі, вона пішла у пошуках роботи. На вулиці Соня відчула останній подих літа. Літо відходить, повітря вже не таке тепле, як було. Починало віяти осінню, її прохолодою, але ще теплою і лагідною, такою легенькою, мов павутиння.

-А може, ще буде бабине літо?- подумала дівчина і пішла вулицею. Майже годину Соня блукала містом, шукаючи нову адресу. І нарешті знайшла! Вона увійшла сміливо та впевнено, хоча в душі сумнівалася. Чи правильно вона чинить?.. її одразу ж помітили і спитали:

-Який ви бажаєте замовити букет?

Трохи повагавшись Соня відповіла:

- Я прийшла влаштовуватись на роботу.

- Це прекрасно! Вигукнула молода жінка. Я Ліліана, або просто Ліля. Я директор цієї крамниці. А це наші продавці - консультанти: Злата і Таїсія або просто Тая. У нас дуже дружний колектив, і ми усі тут подруги.

Софія була трохи шокована почутим, вона аж ніяк не могла й подумати, що її зустрічатиме директор магазину.

Ліля повела новеньку у свій кабінет аби узгодити всі питання щодо роботи. Коли усі папери були підписані, директорка промовила:

Чекаю тебе завтра на роботі. Будь ласка не запізнюйся, ми цього не любимо. Відчиняємось о 10:00.

А Злата з Таєю вже не могли дочекатися новенької, тож тихо зазирнули з одним питанням:

-Ну, що взяли?

Взяли.

Ліліані не сподобалась їхня безцеремонність і вона дівчат трішки посварила.

Вийшовши з салону, Софія невідчувала від радості ані ніг, ані землі... В неї за спиною ніби виросли крила, і вона летіла, летіла...

Дівчина потроху звикала до міського життя і вивчала район в якому мешкала. Вона зайшла до найближчої крамниці і купила собі їжі.

Втомлена, але щаслива, Софія прилягала на канапу. І згадувала зустріч з майбутніми співробітницями, перебуваючи під враженням від побаченого. А згодом непомітно заснула.

Перші сонячні промені зазирнули до її кімнати і Соня ще мружачи очі, потягнулась і привітавшись з сонечком почала збиратися на роботу. Сьогодні в неї перший робочий день і вона має бути неперевершеною! Раптом зателенькала мобілка. Це був Лев Аркадійович.

- Алло!

- Доброго ранку, Софіє!

- Доброго ранку, Леве Аркадійовичу!

- Я тебе не розбудив?

- Ні, я вже давно не сплю.

- Як твої справи?

- Чудово,- відповіла Софія, обираючи костюм. А потім спитала:

- Щось трапилось?

- Ні. Я просто хотів дізнатися, чи прийняли тебе на роботу, чи все гаразд... Можна я до тебе звертатимусь на ,, ти?"

- Ну, звичайно, Леве Аркадійовичу! Так, мене прийняли. Сьогодні мій перший робочий день. Трохи хвилююсь.

- Я радий за тебе. Не хвилюйся, все буде добре. Бажаю успіхів! До побачення, Софіє!

- Дякую вам. До побачення.

Соня поклала телефон на стіл і пішла одягатись. На ній була світло- рожева блузка, кремовий жакет і босоніжки в тон.

Дівчина заваривши горнятко кави, милувалася осіннім краєвидом...

На дворі був сонячний осінній ранок. Сонечко стукало до неї у вікно, ніби запрошуючи:,, Пий швидше свою каву і йди на роботу, а я тебе супроводжуватиму".

Опинившись на вулиці, Софія вдихнула на повні груди аромат осені. На дворі було так гарно та мило! Ще на деяких кущах і деревах де - не- де виглядали зелені листочки, але з часом вони, на жаль, змінять свій колір... Бабусі біля переходів продають пахучі осінні квіти. І на них дивитись так приємно.

Софія йшла не поспішаючи, і навіть не помітила, як дісталася квіткового салону. Зустріли її майбутні колеги з радістю.

- Салют! - привіталась дівчина.

Злата і Тая одразу ж підійшли до новенької.

- Привіт, Соню!

І дівчата повели її в кабінет, де вона змогла залишити свої речі. Потім Тая показала дівчині різні квіти та зелень- матеріал з якого Соня робитиме букети. Поки клієнтів не було, дівчата вмираючи від нудьги, розмовляли.

Соня, а чим ти захоплюєшся? Чи є в тебе якесь хобі?

Так, є. Я люблю вишивати і ще пишу вірші.

- Вірші?- дівчата були дуже здивовані.

-Так, я люблю поезію та прозу.

- А про що твої вірші?- цікавилась Тая

Ну, про все... Про природу, про дітей... А найбільше про любов ❤️

- Прочитай щось зі свого, будь ласка,- попрохала Злата.

Ой, я навіть зараз не згадаю... Іншим разом.

День пролітав легко й невимушено, робочий день добігав кінця, а клієнтів досі не було. Аж раптом біля вітрини дівчата помітили якогось чоловіка. І, здається, він ішов до них.

—Це буде твій перший клієнт-, промовила Тая. Вона схопила за руку Злату і вийшла з залу.

Двері відчинилися і незнайомець зайшов у салон. Спершу він обрав поглядом квіти, а потім покликав дівчину , на беджику якої було написано Соня.

- Дівчино! Зробіть мені, будь ласка, симпатичний букетик із усіх цих чудових осінніх квітів.

- Добре,- відповіла Соня. І почала робити букет з обраних квітів клієнта. Він дивився на неї, не відводячи очей. А очі ті були сірі, уважні, з іскринкою. Та й взагалі покупець викликав до себе симпатію.

- Скільки з мене?

- Сто п'ятдесят гривень.

- Ось тримай,- він простягнув дівчині гроші. А потім раптом спитав:

- А які у тебе плани на вечір? Може кудись сходимо, вип'ємо кави?

- Чом би й ні! От тільки я не знаю, як до тебе звертатись.

- Вадим, - усміхнувшись промовив парубок.

- А я Софія.

Молоді люди обмінялися телефонними номерами.

- Я зателефоную.

- Чекатиму,- мовила Соня.

Парубок здався дівчині трохи зухвалим. І це її зачепило.

Коли клієнт пішов, Софія почала збиратися додому, а Злата весело зацокотіла:

- Сьогодні був твій перший день і, напевно, вдалий! Це треба відсвяткувати!

- Ну, що ж, пішли,- сказала Соня.

І дівчата попрямували в бік її будинку. Яким же було їхнє здивування, коли вони побачили той самий під'їзд. Тая не стрималася і вигукнула:

- То ви зі Златою тепер сусідки!

- Виходить, що так,-промовила Софія.

Швиденько накривши стіл, і заваривши чаю, дівчата вели неспішну бесіду. Час летів, наче стріла. Подружки були не в захваті від Вадима, але Соня вирішила з ним поспілкуватися, щось таки її в ньому зацікавило.

Згодом дівчата пішли проводжати Таю до тролейбусної зупинки. Вертаючись до будинку вони побачили пару, яка з'ясовувала стосунки. Злата розповідала сусідці історію їхніх стосунків, Соня слухала її уважно і дивилась на небо, таке безхмарне, ніжно - фіолетове. На думку припала народна мудрість:,, Нещасливе кохання - немов опале листя ".

Нарешті дівчата піднялися на четвертий поверх і розійшлися по своїх квартирах.

Щойно Софія присіла на канапу з горнятком гарячого чаю, як задзвонила мобілка. Цей номер був їй незнайомий, але вона вирішила відповісти.

- Алло!

- Привіт, це Вадим.

- Привіт, Вадиме! Рада тебе чути.

На цей раз його голос їй здався дуже - дуже ніжним. Кілька секунд він мовчав, а потім випалив:

- Я скучив за тобою. Давай кудись сходемо на вихідних, Соню? Можна, я буду тебе так називати?

Можна,- відповіла вона.

Соня готова була слухати його ще і ще.

- Ти мені подобаєшся. Я захоплююся твоєю вродою... Я хочу, щоб ти була моєю дівчиною...

Від цих слів стислось серце. Раптом воно почало битися все частіше. Вадим їй щось казав, але вона вже не вдумувалась у зміст сказаного, бо була десь далеко у своїх думках...

Їхню розмову перервав дзвінок у двері. Софія підійшла до дверей і глянула у вічко. Там стояла Злата. Побачивши там сусідку, дівчина сказала:

- Вибач, до мене прийшли. А з приводу вихідних... Треба подумати. Подзвони мені у п'ятницю і я дам тобі відповідь.

- Добре, розумію. Я наберу ввечері, у п'ятницю. Добраніч, Соню! Солодких снів

- Добраніч, Вадиме! І тобі солодких снів.

Дзвоник настирливо дзелинчав. Завершивши розмову з Вадимом, вона відчинила двері. В квартиру, мов фурія, влетіла розлючена Злата.

- Ти чому так довго не відчиняла?

- Зайнята була.

- Що сталося? Чого ти так пізно прийшла до мене?

У мене безсоння. Тож я подумала, що ти теж ще не спиш.

- Ні, але вже збираюся лягати. Ну, добре, давай трохи посидимо.

Аби Злата трохи заспокоїлась, Соня заварила ще одне горнятко чаю. Дівчата сиділи і розмовляли про клієнтів, про стосунки на роботі. Софія не втрималась і поділилась враженнями від сьогоднішнього дня.

- Я рада, що тобі подобаються ця робота. Одразу було видно - робити букети твоє покликання. Ти , вибач, мене за такий пізній візит. Просто раніше сусідки не мала і не було з ким поговорити.

- Я тебе чудово розумію. Тепер будемо бачитися частіше. Добраніч!

- Добраніч, сусідко!- мовила Злата і пішла до своєї квартири.

Миючи останні чашки, Софія почула дзвінок мобілки.

- Хто б це міг бути? Кому не спиться?

Глянувши на дисплей, дівчина неабияк здивувалась- це був Максим.

Вона довго вагалася : відповідати чи ні?

Врешті -решт вона скинула його дзвінок.

Її накрили спогади...

Софія та Максим жили в одному селищі, на одній вулиці. Тож хоч не хоч, а бачились доволі часто. А згодом спалахнули почуття. Дівчина нетямилась від щастя ! Три роки вони були разом і навіть планували весілля... А потім налетіла чорна хмара, яка зруйнувала їхнє кохання. І це виявилася її найкраща подруга... Він проміняв Софію на іншу...

Сльози душили дівчину, а в думках пульсувала лише одна думка:, Напевне він тепер про це шкодує?" Емоції брали верх над розумом. Тож Софія взяла блокнот і написала вірш, який присвятила йому, колишньому Максиму.

До побачення, моє розбите серце,💔

До побачення, моя любов.

Вона - ніби розбите дзеркальце,-

Її не склеїш знов.

І більше не почуєш

Ти плач оцей гіркий,

Прощай мій любий,

І пам'ятай- лише одне- кохання світ крихкий.

Серце її справді плакало. Але завтра- новий робочий день, час відпочивати.