Щастя дається нелегко

Історія закоханих не залишила Соню байдужою. Прочитавши уривок, дівчина зателефонувала мамі.

- Мамо, привіт! Як ти?

- Привіт, донечко... Я... більш - менш нормально. У нас велике лихо ...

- Лихо? Яке?Кажи, не мовчи!

- Батько помер.

- Мама ковтала сльози, і саме в цю мить Соня була їй потрібна як ніколи.

- Матусю, як це сталося , коли?

Трохи заспокоївшись , мама продовжила:

- Сьогодні о п'ятій ранку. Ти ж знаєш, як він захоплювався спиртним. А ці його ,, друзяки "... Серце не витримало, інфаркт... А ще твій батько звинувачув к своїх злиднях тебе. Останні його слова:,, Софія не повинна була їхати у місто. Її місце тут, в селі "...

Соня ніяк не могла прийти до тями, і хоча батьківські звинувачення не були для неї новиною - проте смерть батька - тяжкий удар для дівчини.

- Похорон завтра. Ти приїдеш?- запитала мама

- На жаль, мамусю, я не зможу приїхати, я в лікарні, нещасний випадок. Мені вже краще, але лікарі ще не випускають.

- Боже, доню! Що сталося?.. Правду кажуть, що біда- не ходить одна. Мама говорила далі:- Лишились ми одні з тобою, без чоловічої руки. Якби я хотіла зараз бути поруч з тобою, але не можу все кинути і перевідати тебе.

- Мамо, не хвилюйся, займайся похороном,а я приїду пізніше. Лікарі кажуть, що серйозної загрози здоров'ю немає!

- Правда, донечко? А тебе скоро випишуть?

- Гадаю,що незабаром.А ти там тримайся,мамусю! Бо все лягає на твої плечі.

Трохи заспокоїна мама запитала:

-Доню, як тобі міське життя?

- Мамочко, тут стільки перспектив відкривається!.. У мене є гарна робота і чудові друзі!

- А як же Максим? Він щодня питає про тебе.

- А ніяк, мамусю! До села я не повернуся, а Максим... Максим перегорнута сторінка з терпкими спогадами... Я впевнена, що знайду своє щастя!

- Ну, дивись доню... Лікуйся і хай тобі щастить.

- Добре, мамо. Я впевнена,у мене все буде добре. Як тільки випишуть, обов'язково приїду до тебе!

- Гаразд, донечко, бувай! Ти тільки телефонуй мені,я ж бо сумую... Цілую і обіймаю міцно- міцно.

Схвильована Соня присіла на стілець біля вікна. А за вікном уже хазяйнувала зима. Дівчина зачаровано дивилась на сніг, і розуміла, що її лихі передчуття справдилися...

Софія дивилась на білосніжний килим за вікном. Він був такий гарний, сяючий, переливався усіма кольорами веселки. Вона не могла відвести від нього очей, адже дівчина ще в дитинстві мріяла бути помічницею зими.Вона хотіла розфарбувати сніжинки в різні кольори, щоб вони на тлі темно- синього неба сяяли ще яскравіше. Але зараз ця краса була байдужою до її бід... Проте зимова казка таки відволікла Софію від тяжких думок, і вона не помітила, як заснула.

Вранці до Соні зайшла Карина і побачила, що дівчина спить на стільці біля вікна. Медсестра підійшла до неї і розбудила.

- Доброго ранку, Софіє! З тобою все гаразд?

- Доброго ранку,- кинулась та з несподіванки. - А що, вже ранок?

- Ага. І це ти усю ніч так просиділа?

- Ой, а я і не помітила,що ніч вже пролетіла.

Карина стурбовано запитала:

- Соню, що з тобою було?

- Нічого.

- Як це - нічого?- продовжувала Карина.- Я заходжу і бачу тебе на стільці замість ліжка...

- А ... Ти про це!

- Так, саме про це!

- зараз поясню.

І Соня розповіла Карині про тяжку розмову з мамою, і про те, що вона думаючи про свої біди, дивилась за вікно на сліпучий сніг і не помітила, як заснула.

- Зрозуміло,прийми мої співчуття,- промовила Карина. І трохи помовчавши додала.- Все в руках Божих... Царство небесне твоєму батькові... Але у мене для тебе є новина. Адже життя продовжується...

- Новина? Яка?

- Тебе сьогодні виписують,- сумовито заявила дівчина.

-Справді? Але чому ти тоді така сумна?- не могла не спитати Соня.

Карина підійшла до Софії, обійняла її і сівши поряд з нею, мовила:

-За ці два тижні, Соню, ти стала мені не просто пацієнткою, а близькою подругою. І я б не хотіла втрачати з тобою зв'язок.

- Карино, так це ж чудово! Я теж привязалась до тебе і сама хотіла запропонувати тобі дружбу.

- Справді?- зраділа Карина.

- Так, справді.

І дівчата обмінялися телефонами. А далі Карина дала Софії довідку з рецептами та рекомендаціями лікаря. Соню обурило в рекомендаціях те, що вона цілий тиждень мала безвилазно сидіти вдома і випити цілу купу ліків.

- Що, Карино, ти це читала?

- Так, читала. А що ти хотіла після струсу мозку та амнезії?

Соня почала нервово ходити із кутка в куток, Карина підійшла до подруги і зробила спробу заспокоїти її. І дівчині якимось чином вдалося таки утихомирити Софію.

А Соня потроху збирала речі.

Новинка про те, що Черенкову виписують - швидко поширилась лікарнею. І за кілька хвилин про це знали Лев Аркадійович і майор Журбенко. Він потер долоні і вголос промовив:,, Втілюємо намічений план в життя ". І майор давав останні настанови своїм співробітникам. За його планом все повинно було статися так: двоє поліцейських чергують біля будинку Герменової Ніни. Вони одягнуті в цивільний одяг, тому в неї не повинно виникнути жодних підозр. Інші поліцейські слідкуватимуть за кожним її кроком, щоб вчасно затримати замовника злочину та його співучасників.

Незабаром Лев Аркадійович і майор Журбенко зустрілися біля лікарні і, не гаючи часу, попрямували до Софіїної палати. Постукавши, чоловіки зайшли всередину, а Соня, яка вже встигла зібратись, сиділа біля вікна і думала про своє. За спиною дівчини почувся голос.

- Ну, що Софіє, ти готова їхати додому?

Дівчина здригнулася від несподіванки, повернула голову і побачила Лева Аркадійовича.

- Ви мене трохи злякали... Так, авжеж, готова.

До Софії підійшов майор Журбенко і пояснив їй, як вона повинна себе поводити під час операції.Соня подумала і спитала:

-Ви гадаєте, це спрацює?

- Авжеж, - впевнено сказав майор.- Спіймаємо злочинців обов'язково... Якщо ти нам допоможеш і гарно зіграєш свою роль.

Майор дістав з кишені телефон, увімкнув гучний зв'язок і, передавши його Софії, промовив:

- Набирай номер Ніни.

Дівчина слухняно набрала номер і промовила:

- Ніно, впізнаєш? Це я, Соня... Я знаю, що це ти найняла тих людей, бо хотіла мене позбутися. Я тебе розумію... Ніно, я помираю...

Голос у Соні тремтів.

- Що? Яких людей? Як це - помираєш? Де ти і що ти таке говориш?Що з тобою? Не мовчи... Соню, ти повинна жити, просто віддай мені Вадима. Я його кохаю... Соню, скажи, на тебе хтось нападав? Розкажи, що сталося!

- Забирай свого Вадима, він мені не потрібен. У мене стріляли з пістолета, думаю, це твоїх рук справа.

Софія поклала слухавку і майор похвалив її за співробітництво.

- Молодець, Соню, класно зіграла роль! Далі справа за нами.

Журбенко вийшов з палати, а Софія лишилася чекати на друзів.

Ніна ж одразу почала нервувати. Перше, що вона зробила, це зателефонувала Рибі, той узяв слухавку і почув невдоволений голос замовниці. Він нічого не розумів з того, що казала,, пані" Герменова, і тому запропонував зустрітися за годину на вулиці Ягідній, біля будинку8. Ніна поклала слухавку і швидко одягнувшись, та вийшовши з будинку, Герменова помітила двох хлопців. Якби вона не поспішала на зустріч, то обов'язково спробувала б познайомитися з симпатичними парубками. Але... Вона зупинила таксі і попросила відвезти її на місце зустрічі з Рибою.І навіть не помітила, як за таксі рушила інша автівка,- за нею стежили.

Риба і Краб йшли на зустріч із замовницею. Риба сказав Крабу, що Ніна чимось незадоволена. Той ніяк не зреагував на сказане. В руках у Краба був якийсь поліетиленовий мішечок.

А в той час Вадим прогулювався недалеко від місця, де проходила спецоперація по затримці порушників. Хлопець вирішив поспостерігати за картиною.Як же він здивувався побачивши Ніну…Вгледівши хлопців , Ніна підлетіла немов смерч, вона була люта і розмовляла досить брутально, не знаючи, що їхню розмову прослуховують. Багато слів не було чутно через вітер і відстань, але дещо поліціянти почули:,, Я вас не просила її убивати, а тим паче - стріляти в неї ". Обурений Риба запевняв , що такого не було, що вони в цю дівчину не стріляли, у них і пістолета, мовляв не було. Але Ніна їх просто не чула і весь час повторювала:,, В Соню стріляли, вона помирає".Крабу все це набридло і щоб якось зупинити істерику дівчини, він дістав з мішечка ту саму бейсбольну біту, якою він вдарив Софію. Краб хотів лише показати замовнниці свою зброю і в цей момент поліцейські вискочили з авто і одягли на злодіїв ,, залізні" браслети.Потім їх відвезли у відділок. Все сталося так швидко і блискавично, що злочинці навіть не опирались.

Вадим був шокований побаченим, він знав, що Ніна здатна на шалені вчинки, але... Але це вже був перебір. І лише тепер Вадим зрозумів, чому Соня опинилася в лікарні і дякував Богові за те , що вона жива. А Ніну він кинув назавжди.

... З лікарні Соню проводжали Вікторія Олегівна, її лікар і нова подруга Карина. Як же медсестричка зраділа, побачивши Євгена, вона полетіла до нього,мов пташка.

- Женю, як я сумувала, ти собі навіть не уявляєш!

- Я теж сумував , квіточа моя,- він ніжно торкнувся її губ...

Карина та Женя не приховували своїх почуттів, вони готові були кричати про це на весь світ! Соня милувалася закоханою парою, а Лев Аркадійович тихенько проказав:

- Тепер я розумію, чому Женя такий задумливий. Цю причину - звати Карина. Щиро кажучи, я радий за нього.

- І я рада,- погодилась Софія.

Карина з Женею ніяк не могли попрощатися. Але треба було їхати... Вони обмінялися промовистими поглядами і автівка повезла Соню додому.

Лев Аркадійович обійняв Софію і запитав:

Як ти себе почуваєш? Що призначив лікар?

- Трохи краще. Ой, багато чого призначив.

Софія показала йому довідку. Лев Аркадійович уважно прочитав і спитав:

- І хто за тобою наглядатиме, поки ти будеш на лікарняному?

- Златка і медсестра Карина.

- Ну , тоді я спокійний,- посміхнувся Лев Аркадійович. І продовжив.- Софіє, у мене є для тебе новина.

- Яка?

- Ми відкриваємо ще один салон і будемо набирати багато працівників. У тебе буде нова посада.

- Прекрасно! Як я рада за вас! А яка посада, кажіть швидше, вмираю від нетерплячки!

- Ти станеш секретаркою, а також будеш іноді допомогати робити букети, як старший спеціаліст. До речі, зарплатня у секретарки більше ніж у тебе зараз.

У Соні засяяли очі.

- Чудово, клас! Леве Аркадійовичу, а коли відкриття?

- Дев'ятого січня

- А як там Ліля? Як її вагітність?

- Все добре, почувається прекрасно! Дякую за турботу.

Нарешті авто зупинилося біля Сониного помешкання.Лев Аркадійович вирішив довести Софію до квартири. Піднявшись на четвертий поверх, Соня досить швидко знайшла ключі та відчинила квартиру.

- Леве Аркадійовичу, я вам така вдячна! Ви стільки для мене зробили,- зворушено промовила Соня. - Зайдіть, хоч на хвилинку, пригощу вас кавою.

- Ні, Сонечко, дякую, але поспішаю на роботу... Наступного разу, домовилися?

- Домовились,- дівчина підморгнула йому.

Опинившись в кімнаті, Соня прийняла душ і лягла відпочивати. Перед очима в неї ще довго,мов жахливий сон, стояли події останніх днів.

... Непомітно минув час. Цілими днями Софія сиділа вдома і пила ліки. Та лише ввечері виходила зі Златою на вулицю, на півгодинки. Подруга, як могла розважала Соню, розповідаючи про новини у салоні. А потім,мов той цербер, перевіряла - чи всі ліки випито.

От і сьогодні до Софії прийшла подруга, щоб вивести її на свіже повітря, дізнатися, як вона себе почуває і звісно ж розважити. Соня вже втомилася від одноманітного сидіння вдома і скаржилась Златі:

- Більше вже не можу! Я хочу на роботу, цілий тиждень вдома - це знущання над моєю натурою. Хоч убий, більше не сидітиму! Я вже цілком здорова!

Злата, вислухавши тираду обуреної Соні, заспокоїла її:

- Як тільки лікар дозволить вийти на роботу - вийдеш.

Дівчата одяглись і, вийшовши з квартири присіли на лаві. Свіже повітря пянило їх своєю чистотою. Поки подружки розмовляли, до них підбіг якийсь песик, та Соня спершу не звернула на нього уваги. Раптом вони почули:

- Біме, ну де ти сховався? Виходь!

Тепер Соня побачила песика і здивовано промовила:

- Бімчику, так це ти!

Песик радісно замахав хвостом і загавкав. А тут і господар з'явився. Підійшовши до лавочки, він ( це був звичайно ж, Вадим) дуже здивувався, побачивши...Соню. Для Вадима це була прекрасна нагода спробувати налагодити стосунки з коханою дівчиною.

- Привіт, дівчата!

Він підійшов до Соні і хотів її обійняти, але дівчина ухилилась.Злата мовчки спостерігала за зустріччю колишніх закоханих.

Вадим вирішив поговорити з Сонею, і слова так і лились з нього мов мед, але , це , мабуть, вже не мало для неї жодного сенсу. Вадим це відчув і словесна,,злива " припинилась.

- Соню,- раптом пригадав він,- може , повернеш мені кошик для грибів?

- Гаразд,- посміхнулась Соня, ходімо, піднімишся з нами. Біма тримай на руках, а в квартиру я тебе не пущу.

Вадим гірко посміхнувся, взяв песика на руки і зайшов у під'їзд разом з дівчатами.

Опинившись біля Златиної квартири, Соня звернулась до подруги:

- Златко, відай йому того клятого кошика. Він здається, на кухні стоїть.

Вона зайшла на кухню, знайшла кошик і віддала Вадиму, що розгублено стояв за дверима.

- Ти втратив Соню,- сказала Златка.- Ніколи більше не турбуй її. Зрадник!

Двері зачинилися перед самісіньким носом хлопця.

- Який же я дурень,- пробурмотів Вадим. - Здається, ця дівчина була моїм щастям, а я його втратив...

Він мовчки попрямував до виходу.

Дівчата повечеряли і Соня пішла до себе. Вона взяла рукопис, прилягла і, увімкнувши бра, почала читати. Поступово дівчина занурилась в таємниці чужого, зовсім іншого життя...

Соня схвильовано згорнула книжку, прочитане торкнулося самісінького її серця... А наприкінці тижня Софії зателефонувала Карина.

- Привіт, подруго!

- Привіт, Каринко!

- Що поробляєш?

—Сумую...

- Сумувати шкідливо, треба радіти життю! Зараз ми приїдемо до тебе.

- Хто це ми?

- Сюрприз!

- Любиш ти сюрпризи... Адресу знаєш?

- Авжеж, знаю. І щоб якось заінтиргувати подругу, додала:- маю для тебе гарні новини. Тож чекай!

Карина відключилася, а Соня пішла на кухню ставити грітися чайник і дістала з полиці цілу купу тістечок, які поставила посеред столу. Через деякий час на Софіному порозі стояли гості: Карина і парубок.

- Привіт, Соню! - Знайомся, це - Женя, а це моя подруга Софія.

Соня і Женя розсміялися і потисли одне одному руки.

Карина була спантеличена. Вона поки що нічого не розуміла.

Роздягнувшись гості пройшли за Сонею на кухню, та й чайник якраз скипів. Дівчина налила кожному чаю та поклала на тарілочки по тістечку. Гості із задоволенням смакували пригощенням.

- Сама пекла?- запитала Карина. - Дуже смачно!

- Справді? Це я приготувала вперше і ви мої дегустатори.

- Тістечка - супер! - сказала Карина. - Запишеш рецепт.

- Справді ,смачно!- підтримав Женя.

- Дякую, не соромтеся, беріть ще! Карино, а що за новини? Давай вже розповідай!

- А-а- а ... Ну, так... Я ж обіцяла новини. Це стосовно твоєї роботи, тобі продовжили лікарняний, то ж на роботу підеш десятого січня.

- Так пізно? Навіщо його продовжили? Мені вже набридло сидіти вдома! В мене вже дах їде!...

- Встигнеш ти на свою роботу! Тобі ще треба поздоровшати, зміцніти. Зате завтра ми всі їдемо на дачу до Лева Аркадійовича, будемо готуватись там до Нового року. Класно ж, правда?

- Але завтра ж тільки двадцять шосте грудня, до Нового року ще далеко... А ідея- супер!

Зовсім ні, Час сплине швидко. А нам треба як слід підготуватися.

- Женю, - звернулась Софія до хлопця. А хто там ще буде?

- Ми з Кариною, Лев Аркадійович з Лілею, Злата та Вікторія Олегівна з Олексієм Журбенком.Ти його знаєш, це той майор ,що займався твоїм розслідуванням. Не буде лише Таї, вона їде до знайомих у село.

- Звідки тобі все це відомо? І як же всі покинуть роботу?

- Кариночка домовилась у лікарні про відпустку,

інші теж якось влаштувались. Лев Аркадійович сказав, що виїжджаємо завтра вдень, приблизно о першій годині, з собою бери новорічне вбрання і речі першої необхідності. Все інше є у нього на дачі. Зустрічаємося біля твого будинку, їдемо автобусом, бо компанія занадто велика.

Поки Женя інформував Софію, Карина, мов ненажера їла тістечка.

- Мила, а ти не луснеш?

- Ні,- відповіла дівчина.

Каринко, що трапилося?- занепокоїлася Соня.

- Нічого. Ви ж не розказуєте мені, звідки знаєте одне одного, а тільки розсміялися разом чомусь...

- А-а-а... Ти про це!

- Ага,- буркнула Карина.

І Женя пояснив, що чув про Соню від Лева Аркадійовича. А Софія лише додала, що теж дізналася про Євгена від того ж Лева Аркадійовича і ще бачила його у день своєї виписки з лікарні.

Карина зітхнула з полегшенням.

За розмовою час летів, наче стріла, прощатися не хотілося. Але ж треба збиратися в дорогу...

- Соню, ми побігли,дякуємо за чай і тістечка. За тобою рецепт... Не сумуй! Завтра побачимось, сподіваюся, буде весело.

Добре, не сумуватиму.

Соня провела гостей, зачинила двері та пішла збиратись в дорогу.