Щастя дається нелегко

Софія поклала у сумку нову зелену оксамитову сукню, чобітки на шпильці, намисто і сережки з перлами. Також кинула кілька особистих речей, не забула і про рукопис. Аж раптом відчула, що стомилась. Була вже досить пізня година і Соня лягла спати...

Їй наснився чудовий сон... Новорічна ніч, вона стоїть у казковому вбранні поряд з ялинкою, її всі фотографують. Аж раптом з'являється незнайомий симпатичний парубок... Він викрадає Софію у всіх на очах і веде дівчину за собою... Соня не відчуває страху, не знає, куди йде, але йде з радістю, бо чує, що там , куди її ведуть вона буде щасливою.

Ніч пролетіла непомітно, зимовий ранок стукав у віконце. Софія прокинулася з якимось чудовим передчуттям щастя... Вона розплющила очі і подумала:

- А може, цей сон стане реальним. Якби ж то!

Дівчина пішла у ванну приводити себе до ладу, у дзеркалі бачила свої щасливі очі:,, Що це зі мною?- усміхнулася сама до себе. Навіть за сніданком вона думала про таємничого незнайомця, радісне передчуття не полишало її.

Ще раз перевіривши, чи все взяла, Соня зручно одяглася,і узявши сумку, вийшла з квартири.По дорозі зазернула до Злати. Годинник показував двадцяту. Вона подзвонила до квартири подруги, але їй довго ніхто не відчиняв. Соня не відривала руку від дзвінка , та врешті-решт двері відчинилися. На порозі стояла Злата, в нічній сорочці, невмита і не причесана.

- Злато, ти що ще не готова?- з порогу запитала обурена Софія.

- До чого я маю бути готова? У мене вихідний!- здивована промовила Златка.

- До поїздки на дачу до Лева Аркадійовича. Ти що, забула?

- А що, невже так пізно? Взагалі-то я готова,- розгублено мовила дівчина і показала Соні сумку. Я забула, що треба рано вставати.

- А що тоді сталося? Вже дванадцята.

- Невже дванадцята!...Розумієш, наді мною, у сусідній квартирі, до першої ночі була гулянка. Вони таке виробляли- заснути було не можливо. Довелося навіть викликати поліцію. Поки все заспокоїлось, минула половина ночі.От я й проспала.

Злата пішла вмиватися, і в цю мить зателенькала її мобілка. Софія взяла слухавку і почула невдоволений голос Ліліани:

- Дівчата, виходьте, ми вже на вас чекаємо біля під'їзду. Щось ви довго збираєтеся!

- За хвилин п'ять будемо, Златка трохи затримує.

Нарешті подруга з'явилась, і дівчата, мов птахи вилетіли у двір, де вже стояв червоно- жовтий мікроавтобус. Всі уже зайняли свої місця, чекали тільки на Злату і Соню.

- Привіт, усім,- сказали разом подруги.

- Ну, ви даєте, дівчата... Не пройшло й півроку,- дорікнув Женя.

Соня зі Златою зайняли вільні місця, і подорож почалася. ,,А може, це шлях до мого щастя?"- подумала Софія...

Дорога була складною і їхати довелося досить довго: вибоїни та ще й ожеледиця. Але вся компанія не звертала на ці прикрощі уваги, всі турботи залишили водієві. Пасажири про щось розмовляли, в автобусі стояв гамір. Дівчата обговорювали особисті теми. Так Софія дізналася від Карини, що в них з Женею все чудово! А Златка розповіла про будинок Лілі та Лева Аркадійовича, і про те, що за їхньої відсутності за ним доглядає якась жінка. Потім Златка намагалася додзвонитися до Таї, але все було марно...

Компанія і не помітила, як приїхали, час сплив за планами і розмовами дуже швидко. Вийшовши з автобуса, усі крім Златки, Жені і господарів, просто заніміли. Вони були здивовані побаченим: перед гостями височіла візерунчаста, схожа на мереживо, огорожа. А за нею - триповерховий будинок. Ліліана відчинила хвіртку і повела усіх у двір. А він великий, просторий... У дворі до Лілі підбігли двоє собак, господиня вирішила усіх з ними познайомити. А тут підійшов і Лев Аркадійович, який вже встиг занести речі у будинок і розрахуватися з Галиною Давидівною, яка доглядала за їхнім будинком.

- Привіт, мої хороші!- привітався Лев Аркадійович з собаками. - Ченел бігав навколо господарів, шаленіючи від радості, а Лессі - радісно махала хвостом.

- Які ж вони милі!- промовив хтось з гостей.І як це не дивно, у всіх з собаками одразу встановився контакт. Собаки кликали гостей за собою, особливо Лессі, яка нещодавно стала мамою. Та компанія все ж вирішила для початку роздивитися будинок. Це була триповерхова споруда жовтого кольору з оранжевою черепицею. На другому та третьому поверхах - були невеличкі балкончики, а на першому поверсі - вікна з вітражами.А перед входом в будинок - літня веранда. Нарешті компанія зайшла у будинок і Ліля показала гостям кімнати, де вони могли розташуватися...

Софія трохи перевівши подих від побаченого і закінчивши розкладати речі, спускалася вниз. Біля сходів її наздогнала Злата.

- Соню, ти куди?

- Вийду на двір, на свіже повітря.

- Я з тобою. Ти не проти?

- Звичайно, я буду рада з тобою прогулятися.

Дівчата одягли верхній одяг і вийшли з будинку.

-Злато, дивись,як гарно! Дерева, наче зачаровані! Як гарно ліхтарики горять... А ця білосніжна ковдра- ніби з діамантами, так і сяє.

Соня могла довго дивитися на сніг, вона любила зиму. Для неї зима чомусь нагадувала снігову королеву- чарівницю. Вона така гарна ,незвичайна, мила. Зима зачаровує всіх... І там, де пройшла снігова королева, вона залишає за собою неповторний слід... Все навколо - справжнє диво - королівство краси ...

Дівчата мовчки гуляли садом, який оточував будинок. Златка дуже швидко пішла додому, бо змерзла. А Софія залишилася на подвір'ї, вона милувалася діамантовими килим, які розстелила зима у цьому саду, і тільки деінде видно було сліди собак і пташок, які залишали на білій ковдрі свої автографи. А скільки тут дерев і кущів, і які ж вони гарні! Горіхи стоять у білих кожухах, мов сторожа, а горобина одягла срібну сукню, мов принцеса, і видно лише трохи її оголені плечі, поцяц ковані червоними намистинками.

Соня змела сніг з гойдалки під грушею і присіла на неї, аж раптом у хвіртку хтось постукав. Дівчина не звернула на це уваги. Почувши стук, Лев Аркадійович визирнув у вікно і побачивши там сусіда, махнув рукою - дав йому зрозуміти, що той може зайти. У двір зайшов парубок, він одразу ж попрямував до собак. Лессі була страшенно рада його бачити, махала хвостом і задоволено повискувала. Вона схопила низ його дублянки і потягла кудись до саду. Здивований парубок зайшов у сад і побачив на гойдалці вродливу незнайому дівчину. Вона сиділа спокійна, задумана, хлопець сів поряд і запитав:

- Як тебе звати, дівчино неземної краси?

- Софія, можна просто Соня. Тільки про неземну красу- занадто. Ти перебільшуєш...

- А я Тимур, можна просто Тім. А щодо вроди- по- моєму я анітрішки не перебільшив.

- Дуже приємно, Тім. А якщо я тобі здалася такою... ну що ж, приємно!

Софія дивилась на парубка і чомусь не могла відвести очей, їй здалося, що між ними ніби промайнула іскра... Непомітно зав'язалася невимушена бесіда.

- Ти прийшов до Лева Аркадійовича?

- Ні, до Лессі, подивитися на цуценят і привітати її з потомством. Правда, я його ще не бачив, але встигнеться. Краще розкажи про себе.

- Гаразд, -відповіла Соня. - Але давай спершу підемо до цуценят, а я по дорозі розкажу все,що тебе цікавить.

Софія погладила Лессі, і вони всі разом пішли до тієї частини будинку, де знаходився вольєр для собак. А дівчина розповідала:

- Я пишу вірші на різні теми, але моя улюблена - про кохання... Люблю слухати українських виконавців, таких як Ірина Федишин. А ще я працюю в квітковому салоні Ліліани ,,Еліс" флористом.

- Цікава робота,- відзначив парубок.

Поки Соня розповідала Тимуру про себе, він дивився на неї, не відводячи очей, і спокусливо поїдав її... Йому подобалося її руде волосся, зелено-блакитні очі і мила ,,голівудська" посмішка.

Молоді люди підійшли до вальєру, де поряд із ним знаходилися двері, що вели до теплої частини будинку, де собаки ховались від негоди. Зайшовши туди, вони побачили всю родину Лессі у зборі. В спеціально облаштованому місці тихенько скавучали п'ятеро маленьких цуценят, Тім взяв в руки одне щеня і дав його Соні.

- Який же він гарненький!

- Це точно,- підтвердив Тимур, граючись з іншим цуценятком.Лессі спокійно спостерігала за гостями, очевидно, довіряючи їм. Награвшись і надивившись на песиків, Тім з Сонею вийшли з будиночка.

- Давай прогулюємось трохи,- запропонував парубок. - Побачиш нашу вулицю, околиці.

- Я не знаю... Мене, можливо, шукатимуть. Я тут вперше,- трохи нерішуче відповіла Софія.

- Не бійся, ти не сама, я тебе проведу. І до речі, тепер моя черга розповідати про себе.

- Ну, гаразд, умовив,- посміхнулася Соня.

Вони вийшли з двору, і дівчина й сама не розуміла: чому вирішила довіритися незнайомцю. Справді, Тім якось одразу викликав симпатію, вона раптом повірила серцю, яке віщувало - з цією людиною їй буде тепло і затишно. Згодом розмова продовжилась.

- Я теж пишу вірші,- сказав Тім. - А тема кохання - дуже тендітна, я також люблю писати про це. Не думаю, що когось цей жанр може залишити байдужим. Щодо музики, то віддаю перевагу Олександру Понамарьову. А ще...- він на секунду замовк. - Я мрію зустріти дівчину, яка зачарує мене і я добиватимусь взаємності будь-що. Мені хотілося б, щоб це була ти! А працюю бухгалтером у районній торгівельній мережі.

Софія непомітно милувалася Тімом, він справді був гарним, атлетичної статури, кашанове волосся і глибокі карі очі приємно відділяли бліде благородне обличчя.

- То ти за фахом бухгалтер?- перепитала вона.

- Так,- відповів Тім. - Що не чоловіча професія?

- Чому ж? Бухгалтер тепер має бути розумним і освіченим.... А може ти переїдеш у місто?

- Не знаю, можливо...В принципі такі наміри в мене є.

Софія та Тимур гуляли досить довго, вони нічого не помічали навколо себе. Він злегка обійняв її за плечі, Соні це було приємно... Його рука була теплою і надійною... Згодом Тім повів дівчину до свого улюбленого дерева.

- Ця шовковиця- мій друг,- сказав Тім і зупинився.- Це дерево підтримує мене іноді в дуже складних ситуаціях.

Раптом Софія відчула ніжний дотик його губ до своєї ланіти, вона завмерла. А потім повернула до нього обличчя.

- Я змерзла,- прошепотіла вона.

- Пішли до мене, зігріємось, вип'ємо чаю або кави.

- Гаразд, а то ми перетворимось на бурульки.

Виявилось, що будинок Тіма стояв зовсім поряд із будинком Лева Аркадійовича, їх розділяла кам'яна огорожа. Оселя Тимура вразила Cоню порядком, гарною архітектурою та доглядіністю. Парубок швиденько накрив невеличкий столик в кімнаті і розкидавши крісла- подушки, попросив Соню почекати п'ять хвилин. Дівчина вмостилась у зручному кріслі, щоправда трохи незвичному для неї. А Тимур, поставивши чайник, повернувся до Соні. Він боявся її втратити... Ще з порога Тім зауважив,як вона дивилася на нього. В її очах було стільки симпатії і довіри! Він нахилився до неї і поцілував... Дівчина збуджувала його! Здавалося, що він знає Соню давним-давно, аж раптом засвистів чайник, Тім схопився і пішов заварювати чай. А Софія тим часом написала Златі sms:,, Познайомилася з цікавим хлопцем - Тимуром, сусідом Лева Аркадійовича. Затримуюся..."

Парубок приніс на срібній таці чай, і Соні все подобалося: чай, чашки... Тім. Вони пили смачнючий напій і розмовляли.

- А ми завтра будемо прикрашати двір.

- Я теж приєднаюся до вас, Льова точно не буде проти.

- Постав, будь ласка, свою чашку на стіл,- лагідно попрохала Соня.

Він поставив. І вона нарешті доторкнулася до його руки.

- Соню! Я...

- Почекай, я розумію, що ти хочеш сказати. Але... не зараз, я поки не готова до чогось більшого.

-Гаразд, - сказав Тім підводячись.- Я готовий чекати скільки завгодно, бо я одразу зрозумів - такого відчуття у мене ще ніколи не було - ти моя людина.

Соня посміхнулася, мабуть, вони обоє відчували те саме...

Дівчина повернулася додому, коли вже всі спали. А їй так хотілося поділитися зі Златою своїм щасливим відчуттям…

Наступного ранку, прокинувшись і привівши себе до ладу, компанія взялася прикрашати двір Лева Аркадійовича до новорічних свят.Дівчата розвішували на деревах іграшки та мішуру, а потім побігли на кухню готувати смачні страви. Чоловіки ( до них приєднався і Тимур) в цей час прилаштовували різні електричні гірлянди, розмальовували огорожу. Потім поприбирали у гаражі, і тільки ввечері Соня змогла нарешті побачитися з Тимуром на одинці. Вони вже розуміли, що не мислять себе окремо один від одного, навіть обмінятися поглядами означало отримати якусь духовну насолоду... Дні летіли, до Нового року часу лишалося все менше і менше... Раніше молоді люди лічили дні, а тепер залишались години...

І от нарешті 31 грудня, дівчата з самого ранку творять кожна свій образ, відповідно до своєї уяви і фантазії. І тільки Софія нічого не робила, вона просто знала: цю новорічну ніч пpоведе з хлопцем зі свого сну. І для нього Соня буде найкращою, в якому б образі вона перед ним не з'явилася. До Соні в кімнату зазирнула Злата.

- Гей, подружко! Ти чого нічого не робиш?

- А я повинна щось робити?- здивувалась Софія.

—Ну, так! Тобі треба вигадати, ким ти будеш цієї новорічної ночі, а звідси- яку зачіску, який костюм...

- А я створю цей образ за півгодини.

- Он, як,- в голосі подруги прозвучали заздрісні нотки.- Ну, як у тебе з Тимуром?

- У нас все прекрасно!- усміхнулася Софія.

- Ну, гаразд. Ти - щаслива людина, швидко завойовуєш серця!.. Я пішла, бо для мого образу - ще творити і творити.

Златка вийшла з кімнати і зачинила двері.

Увечері, близько одинадцятої години, Соня сіла на ліжко і почала ,,творити" свій,,образ". Вона одягла коротеньку зелену оксамитову вечірню сукню, накинула на плечі тонку сріблясту шаль, взула зелені чобітки на шпильці, і накинувши намисто на шию подивилася у дзеркало- не вистачало лише сережок з перлами. Софія розпустила волосся, накрутила його на плойку і хвилястими пасмами вклала. Підфарбувавши трохи губи, вона критично оглянула себе в дзеркало і лишилася задоволена побаченим. На неї дивилась вродлива русалонька з блискучими принадними очима.

Побачивши Софію,чоловіки були шоковані, запала тиша. Соня була така чарівна, така сексуальна! Єдине, що вони змогли промовити - оце клас! Як же пощастило Тимуру! Соня була задоволена ефектом, іншого вона і не чекала. Але дівчина відзначила, усі її подруги були гарно вбрані, зачесані і всі були - по своєму чарівні. Нарешті компанія всілася за стіл аби провести старий рік і зустріти новий. Лунали тости, жарти, сміх, a дзвін курантів супроводжував кришталевий передзвін келихів з шампанським. А двір наповнився якимись чарами, незвичайним гірляндовим світлом. Веселощі продовжувались і ніхто не помітив, як якийсь таємничий лицар викрав Соню і переліз з нею через хвіртку. Він впізнав її за рудим волоссям, яке визирало з- під норкової шапочки. А дівчина навіть не зойкнула, вона раділа цьому,, викраденню", бо знала, що це Тім.Вона впізнала його руки, ніжний подих, а парубок поспіхом перебіг у двір і заскочив у свій будинок.

Увімкнувши світло він поставив її на ноги, Соня стояла перед ним у переливах зеленого і сріблястого. Його серце забилося ще частіше: вона ніби магнітом, притягувала парубка до себе Та й хто б міг залишитися байдужим до такої краси! Тім схопив її на руки і відніс у спальню, це був справжній новорічний подарунок для Софії та й для них обох- ніч кохання!❤️ Парубок хвилювався, але він був таким обережним і ніжним... Соня навіть не уявляла, що хвилини близькості можуть приносити стільки щастя! Дівчина довірилась йому, їх захопила шалена пристрасть! Стільки емоцій вона ще ніколи не відчувала. Соня незчулась,як почала відповідати взаємністю, це було виверження вулкана! Дівчина відчула солоний присмак на ланітах - це були сльози, але солодкі... Бо Тимур збирав їх ніжними вустами. Дівчина плакала від щастя!

.... Прокинулися вони вранці в обіймах одне одного.

- Доброго ранку, моя люба! Тобі все сподобалося?

- Доброго ранку...Це було фантастично! Я навіть не уявляла, що можна бути такою щасливою!

- Так, це було фантастично, думаю заради таких хвилин і варто жити... Соню, я хочу бути з тобою, залишайся зі мною назавжди! Не їдь від мене!

Вона тихенько поцілувала його.

- Я від тебе не скоро поїду, милий. До восьмого числа ми тут, а потім вертаємось до міста. А захочеш побачити мене - приїдеш.

- Обов'язково приїду,- промовив Тимур і ще міцніше обійняв свою кохану. - Я просто заберу тебе з собою...

Закохані щодня зустрічалися, а вечір вже за традицією продавжувався у Тимура. Але сьогодні вона чомусь не прийшла, парубок почав хвилюватися і вирішив зайти до сусіда. А Соня тим часом лежала на ліжку в кімнаті і читала рукопис, текст знову захопив її…