Камінь. Біографічний роман. Книга друга. Непрості дороги до пекла.

Праця в артілі «Богатир»

(розділ із біографічного роману «Камінь», автор – Володимир Шабля).

1930 рік, червень. Томаківка.

Світало. Нетерпляче червневе сонце з кожною хвилиною все наполегливіше виглядало з-за обрію. По степу, який ще не прокинувся, розливалася залихватська мелодія, котру виводили два десятки потужних голосів:

«Їхав козак за Дунай,

Сказав: "Дівчино, прощай!"

Ти, конику вороненький,

Неси та гуляй!».

Це члени артілі «Богатир» просувалися до своїх колгоспних земель, розташованих за три кілометри від їхніх садиб. Діти й літні люди їхали на підводі, примостившись серед інвентарю для обробки землі та косіння. Інші ж ішли пішки.

Сьогодні на шосту годину ранку колгоспники замовили МТС-івський трактор для культивації міжрядь, і потрібно було заздалегідь підготувати йому фронт робіт, обравши для машинного прополювання найкращі ділянки. Крім того, чоловіки мали косити на малопридатних ділянках кормові трави, а жінки – ворушити сіно.

Прийшовши на місце, всі дружно взялися до роботи. Іван, Данило, Василь і Дмитро разом з іще дюжиною мужиків узялися за коси. Марія з Петею та Колею зайнялися у складі жіночо-дитячої компанії перевертанням сіна. Ухилянтів серед артільників не було: всі знали, що працюють на себе. Крім того, ніхто не хотів постати перед родичами й друзями в непривабливому світлі.

Працювати у ранковій прохолоді було приємно; то тут, то там періодично лунали жартівливі репліки, за якими слідував гучний щирий сміх.

– Я піду намічу ділянки для трактора, – повідомив згодом голова артілі Іван Шабля, – та прикину, в якій послідовності їх потрібно обробляти, щоб нам було зручно заполювати начисто.

Він пішов до дальнього поля і хвилин п’ятнадцять розставляв тички на рядках. Потім повернувся до основної групи артільників та знову приєднався до косовиці.

Рівно о шостій приїхав трактор. Іван пояснив трактористу завдання, й той приступив до роботи. Інші члени артілі поступово стали переключатися на заполювання рядків, оброблених трактором.

Через годину трактор поїхав на поля сусідньої артілі, а колгоспники решту світлового дня упорядковували ділянку з прополотими ним міжряддями. Тільки в саму спеку люди зробили коротку перерву на обід.

З роботи йшли вже у темряві. Але все одно із піснями. Щоправда, тепер репертуар складався більше з протяжних повільних мелодій.

Дійшовши до зарослої очеретом річки Томаківки, колгоспники пройшли вздовж її берега до невеликої загати, де можна було викупатися. Дружно та з радісними криками кинулися вони в теплу нічну воду, яка чудово знімала втому. Досхочу наплескавшись, щасливі артільники розійшлися по хатах: треба було виспатися перед наступним робочим днем.