З середини

У травні 2006 я звільнився з роботи у фірмі й почав працювати на заводі. Ми чекали дитину, й треба було більше коштів на життя.

Так завжди, все впирається в гроші. Без них важко та і з ними нелегко.

У гербалайфі я навчився записувати всі витрати та статки до останньої копійки. Тепер ми знали куди й скільки витратили. Але грошей не вистачало.

Розумієте, в Ізраїлі за все треба платити. Та якщо не контролювати кошти, можна вляпатися. Ми були десь на межі.

На новій роботі мені пообіцяли платити більше мінімального тарифу, але якщо я «виправдаю високу довіру». Якщо на фірмі я працював з 8 до 16, то на заводі графік був з 7.30 до 18.30, але зазвичай уходив близько сьомої. Ще 40 мінут на автобусі і я вдома.

Завод для мене став порятунком та «прокляттям» водночас.

До цього я ніколи не працював на станках ЧПК (CNC), навіть не бачив ніколи. Перший час я ходив з великими очима, осягаючи всі хитромудрості роботи. Мене спасало лише те, що я швидко вчуся.

Через два місяці мені підняли зарплатню, як і обіцяли. А ще через місяць, запропонували нічні зміни. А це вже другі гроші, тому що оплата вже йде з закрутками.

Але працювати в ніч з 7 вечора до 7 ранку виявилось не так вже і солодко. Майже без вихідних, постійний недосип. Але виходу не було. Чи гроші, чи легка робота. Я вибрав гроші, тому що нас стало четверо.

Поява ще одної дитина стала для мене новою лінією життя та для дружини теж. Я був на родах, я перерізав пуповину, я хотів стати кращим батьком ніж я був для дочки.

Але моє «прокляття» - це робота. Я чи на роботі, чи сплю після роботи. Єдиний час, це з другої половини п’ятниці до другої половини суботи. Потім знову на роботу. І так по колу. Було важко, гроші давалися теж важко. Але десь в середині була надія на краще.

Не все на роботі мені подобалось. В нас було два власники заводу та два начальники. Кожен тягнув ковдру на себе, але в той час був підйом виробництва, багато замовлень й відсутність нормального планування не так впадало в очі. Але воно було. А для мене, який планував на кордоні розпорядок на 30-50 осіб, це було як серпом по…

Вдома та на обідній перерві я продовжував займатися саморозвитком. В мене була пара книжок по саморозвитку, які я зачитував до дірок, шукаючи відповіді. Періодично я покупав новий «шедевр» й зачитував його до дірок.

Але мені чогось не вистачало. Тому я вирішив написати свою книгу. Книгу, це голосно сказано, але щось таке невеличке. Все це здавалося просто. Перенести на папір свій досвід, свої думки, свою філософію. Але як виявилося, досвіду в мене не так і багато, та і філософія життя не сама правильна, але думок було багато.

Тому я продовжував самовдосконалюватися, покупати нові книжки з питань досягнення успіху та потрохи викладав свої думки на папір.

В той час в мене був вже комп’ютер, я вже був активним користувачем. Шукав цікавий матеріал, різні напрацювання других людей, брав участь у різних форумах та обговореннях на різних сайтах.

А ще була робота та сім’я. Часу не вистачало на все. Дружина тягнула на собі майже 80 відсотків всього. Я в основному тільки працював.

У 2008 в нас народилася третя дитина. Й стало ще важче. Знову потрібні час і гроші. Без цього нікуди. Дружина теж весь цей час працювала потрохи. Але якось ми справлялися та тягнули свою лямку.

Гроші витрачалися швидше ніж ми їх заробляли. Але завжди була можливість піти в банк та попросити суду.

До 2006 року ми ні одного разу не були у відпустці. Але за кордон з дітьми їхати не варіант, залишалося подорожувати по країні.

Добре, що в Ізраїлі є де відпочити. Три моря, озеро Кінерет, кібуци (це сільськогосподарські комуни), в яких можна чудово провести час та ще багато місць для відпочинку.

На Мертвому морі ми колись були на екскурсії, в Ейлат (на Червоне море) ми їздили від заводу, коли я тільки влаштувався. Тоді ми й закохалися в це місто, в море, в атмосферу.

З того часу ми кожен рік на тиждень з дітьми їздимо в Ейлат.

Старі знайомі, якось самі по собі зникли з нашого життя, з’являлися нові знайомі, але близьких та дружніх відносин з ними не було.

З одними ми перетиналися у спортзалі, з другим десь на вулицях, з третіми у дитячих садочках. Коли діти підросли, дружина почала з ними ходити в старий кібуц, що поряд, в басейн.

Так й жили. Якось ми зрозуміли, що нам добре самим, ми не любимо шумних компаній, ресторанів тощо. Для нас важлива тиша та спокій.

У 2006 та у 2008 Ізраїль знову воював з «сусідами» захищаючи себе та своє існування. Ніяк ці покидьки не можуть жити тихо та мирно. Як кажуть самі не живуть та другим не дають. Типова русня.

Але не зважаючи на все це, я ще знаходив час підробляти коучем, але недовго. В мене було з десяток клієнтів, двоє з котрих досягли своїх цілей, а інші, через різні причини, перестали користуватися моїми послугами.

Нещодавно чистив свій комп’ютер та знайшов теку зі своїми розробками, графіками, таблицями тощо. Було цікаво переглянути всі це.

Не знаю чому, але в той час мені хотілося змінити не тільки своє життя, а ще й поділитися з людьми своїми знаннями та розробками.