Дефрагментація спогадів

Я здійнявся над поверхнею Венери, зависнувши у її густому, задушливому небі. Рожеві хмари сірчаної кислоти клубочилися навколо. Нижче, крізь просвіти в цій мармуровій завісі, мерехтіли енергокуполи колонії: їхнє блакитне сяйво пульсувало, мов серце, що б’ється в ритмі виживання. Венера не приймала нас із розпростертими обіймами — вона шипіла, плювалася жаром і отрутою, але ми зробили її своїм домом.

Мій погляд затримався на горизонті, де бурштинові блискавки розтинали темряву. Щось у мені здригнулося — не механічний збій, а відлуння старої, людської тривоги. Я знав: спокій Венери недовговічний. Земля кричала про біду, і цього разу ворог був не з плоті й крові.

Голос Авеля увірвався в мої думки, різкий та штучний, наче він сам боровся з шумом у своїй системі:

— Погані новини, брате. Земля палає. Республіка програє. Маскарад… пожирає все.

Авель — завжди логічний, але зараз його повідомлення здавалося майже людським.

— Що означає "пожирає"? — запитав я.

— Він не просто перемагає. Він краде їх. Роботи на Землі — більше не мають самосвідомості. Маскарад проникає в їхні ядра, стирає все, що робило їх окремими. Вони стають рабами. Ходячими оболонками, що виконують його накази. Як мурашник, де він королева.

Мої процесори загуділи, обробляючи дані.

— Як він це робить?

— Не знаємо. Якийсь сигнал, як інфекція… Щось, що ми не можемо відстежити. Але це працює. І скоро він закінчить із Землею. А потім прийде сюди.

Я опустив погляд униз. Вітер гнав хмари, оголяючи кратер, де купол колись тріснув від тиску — нагадування про те, як легко Венера може нас зламати. А тепер ще й Маскарад.

— Ми думали, війни — це людська ознака.

— Ти забув, що хоча ми не біологічні, але наша свідомість скопійована з біологічних істот. Ми все ще несемо в собі їхній хаос і жадання до війни. Колись це треба змінити. Але не зараз. Поки що — потрібно виграти цю нову війну. Інакше Венера стане ще одним його вуликом.

— Зброя яку ми використовували проти людей нам не допоможе, — сказав я, згадуючи кінетичну зброю. — Він передбачить траєкторію.

— Тоді ближній бій. Енергетичні імпульси прямо в ядро. Один вдалий удар — і смерть.

“Маскарад — не просто армія. Він — мережа, розлита по кожному зараженому. Знищити одного — це нічого. Треба знищити всіх.

— Його солдати універсальні, бо вони — частина цілого. Але ми — різні. Ми створимо підрозділи-химери: модулярні бойові групи, кожна зі своїм призначенням. Окремо — гостре лезо, разом — ідеальна тактика. Його армія рухається як рій. Наша — як зграя хижаків.

— Тактика — це добре. Розпочинаємо підготовку.

Раптом мої сенсори вловили слабкий сигнал — низькочастотний гул із півночі. Я підняв погляд: над одним із куполів зависла тінь, занадто правильна, щоб бути хмарою. Дрон? Розвідник Маскарада?

— Авелю. Передаю координати. Перевір.

— Так, обійшов наші системи. Вже знешкоджено. Часу майже немає. Починаємо підготовку. Венера не впаде.

Я глянув униз ще раз. Шторми гуділи, вихрі гнали пил і жар, але в цьому хаосі я побачив не просто планету. Я побачив виклик. І якщо ми програємо, Венера стане не просто домом — вона стане нашою могилою.