Ти – мій оберіг

Коли в бій я вирушав – про тебе, мила, думав,

Шептав молитви, щоб війна нас не зламала.

На коні крізь ночі, дні, мов вітер, швидко мчав,

Та в кожній миті, кожній тіні – тільки ти сіяла.

За степами, за горами тінь моя ішла,

Крізь полум'я і чорний дим душа моя палала.

Та вернувся я додому, де любов жива,

Де твій голос тихий, ніжний серце зігрівав.

Вітри несуть козацьку славу понад рідний край,

А ніч сріблиться зорями, мов тихий небокрай..

Не згасав у серці вогник навіть у пітьмі,

Бо любов твоя вела мене в тривожнім сні.

У бою, на роздоріжжі, думав лиш про дім,

Твій образ сяяв у душі, мов сонце золотим.

Кожен крок і кожен ранок – лиш надія й віра,

Що крізь горе повернуся знов до твого двору.

Ти зустріла на порозі – сльози, мов роса,

А тепло твоїх обіймів дарувало мені силу.

Вже не чую я гармат, ні грому, ні мечів –

Тільки шепіт твій ласкавий в душу тихо ллється.

Серед бурі, серед злив твій голос зігрівав,

Твоє кохання – оберіг, що долю малював.

І тепер удвох навіки, без страху і без меж,

Душа моя співає, як тебе тримаю я в обіймах.

Під небом ясним, у тиші ночі, я тримаю руку,

І в кожному світі, в кожному сні - тебе я завжди знайду.

Твої уста — немов той мед, що тане на губах,

Ти — мій єдиний оберіг, мій світ, мій вічний шлях.