Розділ 12. До самого неба.
Майора Богуна довелось знати особисто. Така вже була в мене тоді робота, їздити між однією половиною гетьманщини до іншої знімати репортажі то для одних, то для інших.
Повертаючись до Богуна, це той тип знайомств, коли не знаєш: варто радіти, що тебе немає серед його цілей, чи таки піддатись страху, котрий той викликав одним поглядом. Ззовні Богун від звичайного козака не відрізняється. Але варто заглянути йому в очі, їхній холод пожирав тебе зсередини.
Богун любив війну, він не міг без неї жити. Він ходив по тонкому лезу, знаючи, що колись зірветься у тваринну прірву. Він не чекав цього, не боявся, просто знав, що це рано чи пізно станеться. Потрібно було лише підштовхнути його до внутрішнього безумства. Зовсім трішечки.
Августина Пономаренко: "Нова земля".
***
Богун.
Сліди вечірнього табору вони не приховували. Або не мали часу, або занадто поспішали. Що й не дивно: люди не залишаються біля Хотина надовго.
Залишки бетонних стін з малюнками від попереджень, до лайливих висловів. Словесна культура не має чіткого балансу. Або туди, або туди.
Позаду колись величних та неприступних мурів майоріли залишки хмарочосів. Покійний Хмель любив високі будинки до самого неба.
Тепер це все в руїнах. Лише кілька хмарочосів пройшли часовий екзамен, решта лежало на землі. Дарма вони сюди полізли. Але й в мене вибір невеликий.
Одягнувши протигаз, я зайшов всередину.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!