Розділ 20. Заради Гетьманського крісла.
Богун
На світанку повітря було ще тяжче, ніж вчора. Або фільтр в протигазі вже не справлявся і скоро доведеться ставити новий. Сьогодні ніяких тіней не було.
Здавалось навіть туману було менше. Або я просто звик. Потрібно було поспішати. Наша артилерія випередила їх одного разу — тепер моя черга.
***
Вітролом.
Ми бігли квадратом зі мною посередині. Кожний з русичів мене не любив, але ладний був пожертвувати життям. А мене все не покидали слова Богуна. Ми знову повинні були знищити якесь місто.
Невже нам мало Хотину? Невже задля гетьманського крісла варто покласти тисячі життів. Ми ж не за землю воюємо, не за ресурси. Коли воювали з бусурманами чи дикунами зі сходу — все було зрозумілим. Вони лізуть на нашу землю, ми — відправляємо їх назад у трунах.
Іноді кількох в одній — там розберуться.
Тепер ми ріжемо одне одного без зовнішнього впливу. Ворогів то немає, замість сусідніх країн суцільні руїни. І ось, ми перетворюємо в руїну свою.
Туман спочатку став рідшим, а тоді й зовсім зник. Петляючи між уламками Ярополк показав на вихід. Точніше пролом в мурах.
- Ще трішки і поїдеш додому! — прошепотів Башибузук.
Аскольд хотів щось сказати, мабуть дуже кумедне. Але не встиг.
Постріл. Голова Аскольда відкидається назад і він падає на потрісканий асфальт. Під ним розливається його ж кров…
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!