Частина Друга. Розділ 9. А нормальне ім'я в тебе є?
Природа едикту достеменно невідома і ніколи не буде. Причин на це декілька: мольфари неохоче діляться секретами та не виживають після прочитання едикту. Тому вони не часто збираються задля такого. Наука безсила пояснити що-небудь. Зі старих записів відомо, що потрібно багато могутніх мольфарів. Вони читають в такт слова, і ті стають могутньою силою, котрій підвладно все на світі. Знищити ціле місто кількома словами — що може бути гірше за це?
З мемуарів полковника Сагайдака.
***
Вітролом.
Сонце сіло за обрій, коли я врешті дістався до передмістя Хотину. Тут ще догорав вогонь. Поодаль я побачив намети, але людей не було. Таке тепер життя в гетьманщині. Іноді треба залишити все, щоб врятуватись...
Куля влучила в землю прямісінько перед моїми ногами.
- Якому гетьману ти служиш?
Замість відповіді, я спрямував блискавку туди, звідки йшов голос. Чорне небо освітило синім спалахом. В тіні уламків будівель я побачив постаті.
- Трясця, а просто сказати не міг? — випалив голос. — Ти мене ледь не спалив!
- Хто з вас Ярополк?
Тримались мольфари завжди зверхньо. Так вже вчили. Нас мали поважати й боятись. І немає різниці: друзі чи вороги.
- Я! Ледь не спалений тобою! — з темряви вийшов габаритний бородатий чоловік.
Русичі. Темна форма з шевронами гетьманського профілю. Еліта гетьманських військ, шкода що не характерники.
- Сержант Ярополк, група Хорив! — прогарчав здоровань. Борода рухалась в такт вилицям. — Полювали на характерників, коли отримали наказ на евакуацію вашого чаклунського гузна.
- Вітролом, — я пропустив повз вуха регіт ще трьох солдат.
- А нормальне ім'я в тебе є?
- Олексій.
- Чудово, Олексій. Лисий, худий і довгий це Аскольд, — довготелесий чоловік з кулеметом за спиною коротко кивнув. — Коротуна можеш кликати Башибузуком, — чоловік з чорною копицею волосся, зламаними вухами на низько посадженій голові підняв руку в знак привітання. — красуню звуть Оленою. Майже як тебе.
Аж тепер я помітив, що третій воїн таки був жінкою. Олена заховала косу під чорну шапку і підняла з землі снайперську гвинтівку.
- За мною вирушив характерник, тож думаю, нам варто рушати негайно.
Ярополк глянув на товаришів і потягнувся до рації.
- Він забрав одну в покійників, попередив його.
- Я здогадався. Олена чула ваші з ним переговори. Нечемно буде не привітатись...
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!