Розділ 2. Живих не залишати.
Коли не залишилось нікого в воїнів старого гетьмана, не залишилось ворогів зовнішніх, тоді й помер Хмель, залишивши ворогів внутрішніх. Не маючи суперників ззовні, почав народ козацький один одного гризти.
Держава, колись могутня, розкололась навпіл. Знову.
З мемуарів полковника Сагайдака.
***
Богун.
Біль пройшла десь під вечір. Я лежав, притиснувшись до гвинтівки, склавшись калачиком. Після висмикування душі завжди наступає больовий шок. Це наче переживати власну смерть від блискавки.
А потім ти прокидаєшся...
Мольфара, котрий це зробив, вже й сліду немає. Він втік, піднявши за собою бурю, щоб його не було видно. Хоча в такому стані, підстрелити його однаково не вийде.
Вітер лютував на недавньому полі бою. Вже не відрізнити, де окопи, а де ями. Артилерія відпрацювала як завжди. Тобто ніяк — їй просто пощастило накрити потрібний квадрат. Зате майже всіх мольфарів чигиринського полку накрило залпом. Буря безсила проти козацького ядра.
- Штаб?! Штаб, прийом. Це Богун.
- Чуємо вас, Богун. Доповідайте!
- Чигиринський полк винищено. Майже всіх. Едикту не буде. Як чуєте?
- Добре чуємо, Богуне. Скільком вдалось врятуватись?
- Одному.
- Які в мольфара здібності?
- Він підпалив блискавкою мого птаха. Тепер підняв бурю. Як їх називають?
- Вітроломи. Він не має втекти. Як зрозумів?
- Наказ зрозумілий.
Однаково я не збирався його відпускати.
- Зачистити місцевість, Богуне. Живих не залишати.
- Слухаюсь!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!