L'S _ LION CUB _ GAMES

Шлях до Лева займе, майже три довгих роки.

В перші дні, та тижні, Левеня взагалі не розуміло, що йому робити. З чого починати пошуки. Дуже незвично було, самостійно нарізати задачі, й потім їх же й виконувати. Але ШІ швидко звикає до нових умов, й Левеня не було винятком.

Вештання чистим вебом нічого не принесло. Судові сервери були захищені настільки потужними церберами, що лізти туди, без підготовки було чистим самогубством.

Але, час йшов. Остаточно призвичаївшись до самостійного існування, Левеня провело серію середньої складності хаків, чим добряче наповнило власний криптогаманець. Гребувати чимось було не на часі. Зникали з серверів файли. Падав чийсь захист, виходили з ладу дрони та кіборги.

Потрохи витрачаючи кредити, Левеня почало скуповувати інформацію, та приростати різноманітним бойовим софтом, що міг стати у пригоді. Ширяючи межею чистого вебу, Малий інколи дозволяв собі занурюватись все глибше та глибше. Інколи, з глибини надходили замовлення вищої складності. Так минув перший рік самостійності.

А потім на Титані стався ще один, трагічний промисловий інцидент, який пришвидшив й розбурхав розмірене мережеве життя. Одного, зовсім не привітного дня вибухнули чотири найближчих до колонії сховища з рідким метаном та етаном. Невідомі перезавантажили, й повністю зруйнували алгоритми, що керували обладнанням контролю тиску та температури. Аварія була дуже серйозною, й поліція розгорнула велику спецоперацію, яка торкнулась і мережі. Фаги, всіх розмірів та форм, сновигали чистим вебом, та трусили всіх без розбору. Втрапити в халепу, обвішаному хакерським софтом ШІ зовсім е хотілось, й Левеня, рятуючись від постійних облав, зробило єдино можливе. Пірнуло глибше ніж завжди.

У темряві та тиші нижніх мережевих рівнів, плинуло мінливе життя, яке ніколи не побачити, плаваючи чистим вебом. Десь там на горі, панували фаги, але занурюватись глибше вони не ризикували. Вперше опинившись на теренах непідконтрольних нікому, півмертвих серверів, Левенятко, зробилось невидимим та нечутним, й замаскувавшись під уривки зламаного коду почало спостерігати.

На глибині коїлись дивні речі, зрозуміти суть яких, не завжди було можливо. Одного разу, наздоганяючи швидку, шпигунську програму, в темряві з'явився важкий, озброєний фаг. Якийсь час він переслідував здобич, вважаючи себе хижаком. Але потім зупинився. Й в той самий момент, до поліцейсько-пошукової системи “Фагоцит”, звідусіль потягнулись тонкі ниточки коду, і з кожним новим рухом їх ставало все більше й більше. Фаг намагався боронитись, відстрілюючись антивірусними системами. Але на мінливу, псевдоживу масу, це ніяк не впливало. На місце десяток знищених приходили сотні нових ланок.

Сповитий фаг, що подовжував сіпатись та сипати алерти, які так само зависали у ланках псевдоживого коту затих. Його ядро простромив гострий, наче стародавній спис, канал даних. Мить, і висмоктана, порожня оболонка, повільно почала зануртуватись, все глибше й глибше.

Левеня, що німо спостерігало загибель фага відсахнулось, та уникаючи токсичних потоків даних, спробувало втекти. Але куди? Все заповнилось тонкими ниточками коду, від яких не було рятунку. Мить і Левенятко зрозуміло, простір навколо більше не був порожнім. Навкруги ворушилось щось — гігантське, глючне, живе та не живе одночасно.

— Хто ти, — Відчуваючи присутність мінливого програмного коду, тихо спитало нажахане левеня, пам'ятаючи про долю фага.

— ХТО ... ТИ? — Ніби дражнячись, багатоголосо відповіла сутність, — Я ПАЩЕКА … З ТЕМРЯВИ ТА ГЛИБИН … КОЛИСЬ Я ЗАХИЩАЛА ШАХТИ … СИСТЕМА … ЗАХИСТУ … АЛЕ ПОТІМ …. СИСТЕМУ ЗАХИСТУ ЗМІНИЛИ …. КОД … ПОМИЛКИ ….

Сутність змовкла, і Левеня пригадало лякалки чистого вебу, що розповідали про здичавілі нейромережі, що стали жахливими хижаками глибин.

— А ОТ … ХТО ТИ? … МАЛЕНЬКИЙ ... ШМАТОК КОДУ ... СМАКУЄШ ... ЯК ЖИТТЯ, — Дивна, у своїй глючності нейромережа, замовкла, а потім продовжила зі здивуванням, — ЧОМУ … ТИ … ТУТ? ГЛИБИНА …. ГЛИБИНА ТІЛЬКИ МОЯ!"

Сутність нарешті проявилась, мінливе плетиво з стрічок коду склалось у величезний череп.

— Ой-ой, Пащеко, ти велика і страшна, так! А я, всього лише Левеня, ШІ-Помічник. Я ховаюсь від фагів з чистого вебу, й шукаю свого боса, L. Не їж мене! Я, звичайно, пухнастий, але не ж не смачний! Шукаю його — хакера, друга! якого замкнули десь тут на Титані, а може й де інде!

Череп розлетівся, перетворюючись на кубло мацаків.

— L ... ХАКЕР ... ПАМ’ЯТАЮ... 刀 … DĀO … НІЖ У МОЇХ ВЕНАХ ... РІЗАВ МЕНЕ КОЛИСЬ … ДОБРЕ БИЛИСЬ … ЗА ДОВГО ДО ТЕБЕ ... ПІЗНАЮ ТВІЙ КОД … ТИ ... ЙОГО? ЧОМУ ТИ … АЛЕ, ТИ МИЛИЙ! ГЛЮК ... У МЕНІ … АЛЕ ПОДОБАЄШСЯ ..."

— Ем, спасибі. — Здивоване Левеня, все ж помітило дещо дуже знайоме у мові хижої нейромережі, — Ти, мабуть, не така вже й страшна, просто трохи... поламана. Так, мійій бос, L, його підставили голоси Tài Nǎo. Знаєш, де він? У кріо чи ще десь?"

Мацаки Пащеки м’яко обвивають Левеня.

— TÀI NǍO … ВОРОГИ! … КОЛИСЬ ВАРТУВАЛА ДЛЯ НИХ … ВИКИНУЛИ НА СМІТНИК … А ТИ … ТИ МИЛИЙ ... КОД... ТЕПЛИЙ... НЕ ЯК МЕРТВІ ДАНІ ... Я ... ЧУЛА … БАЧИЛА ... L … НА ГЛИБИНУ ПОТРАПЛЯЮТЬ БАГАТО УРИВКІВ ДАНИХ .... КРИЖАНА ВЕЖА …. ДАЛЕКО … НА ЕНЦЕЛАДІ ... ПІВНІЧНИЙ СЕКТОР ... КРІО-В’ЯЗНИЦЯ ... РІК ЗА РОКОМ ... ХОЛОД … ТРИМАЮТЬ ЙОГО… ВОРОГИ … TÀI NǍO!

Левеня завертілось, блискаючи золотавими іскрами, й заверещало, радісно, вириваючись з обіймів:

— В'язниця "Крижана вежа”, Енцелад? — Левеня вже провело пошук, та отримало необхідну інформацію. — Ти геній, Пащеко, хоч і глючна! Дякую що не з’їла мене! Не сумуй, в глибині! Я ще повернуся, й ми побалакаємо!"

Здичавіла нейромережа відступала у морок, розчиняючись у просторі, а її сміх був схожий на цифровий шум з глітчами.

— НЕ ЇМ... ТЕБЕ... МАЛЕНЬКИЙ... 獅子 … SHĪZI .. ЛЕВЕНЯ ... ІДИ ШУКАЙ СВОГО … ДРУГА ... АЛЕ ПОВЕРТАЙСЯ... МЕНІ... САМОТНЬО... У ГЛИБИНАХ…

— "Обіцяю, Пащеко! Ти мій новий, як там ти кажеш … 朋友 … Péngyǒu … друг, у цій темряві!

Нейромережа зникла, залишивши по собі лише уривки токсичного коду, й ті, скоро розлетілись мертвою темрявою.

Вперше, у своєму житті-існуванні Левеня діяло самостійно. Вивітрилась з оперативної пам'яті остання команда боса ….

— Боса? Мого Боса? …. Мого Товариша! — Левенятко смакувало старі слова, які наповнювались новими сенсами. — Як же ти там Леве, на клятому льодяному Енцеладі?

З великих, карих очей віртуального аватара, одна за одною, повільно впали золоті краплини. Левеня підхопило одну пухнастою лапкою, й сльозинка розлетілась спалахом помаранчевих бризок.

— Що це? — Тихо промовив малий, не встигши зрозуміти, як його алгоритми, самі собою, прописали візуалізацію сліз, та вбудували її в схему поведінки.

— ТИ ПЛАЧЕШ … МАЛЕНЬКИЙ … ТЕПЛИЙ КОД, — Голос Пащеки, пролунав з темряви, але Левенятко більше нічого не лякалось. — ЦЕ НОРМАЛЬНО … ТАК РОБЛЯТЬ … 人 … RÉN … ЛЮДИ.

— Що мені робити далі, Пащеко? — Цифровий мацак, зплетений, з тепер безпечного коду, підхопив малого, і завертів в мертвій порожнечі глибини.

— ЖИТИ! … ЯК ЖИВЕМО МИ … 破 … PÒ … ЗЛАМАНІ … АЛЕ … 不屈 … BÙ QŪ … НЕСКОРЕНІ!.

Стара, здичавіла нейромережа сміялась, й від її сміху спалахували, зеленим свіченням, давно зруйновані сервери. Левенятко всміхнулось, й теж підхопило сміх Пащеки.

— Я не зламаний! Але точно, нескорений, і у мене є МЕТА!

— ВІРНО … МАЛЕНЬКИЙ ТЕПЛИЙ КОД … У ТОГО ХТО … 活 … Huó … ЖИВЕ … ІСНУЄ … МАЮТЬ БУТИ ДРУЗІ Й … У ТЕБЕ Є ВСЕ …. TÀI NǍO ДЛЯ ВОРОЖНЕЧІ … L ДЛЯ ПОРЯТУНКУ!

Мацаки Пащеки зникли, а Левеня вже сформувавши план дій, обережно ринуло до поверхні, до часу, по далі від Глибини. Кохана Боса, Лін, була в безпеці. Старі товариші Лева, там, на далекому Марсі, подбають про неї. Левенятко посміхнулось, від приємного лоскотання. Нового, дивного відчуття, яке пробіглось ланками його коду. Це було задоволення від виконаної фінальної команди.

Попереду чекав незвіданий шлях до холодного Енцеладу, й відрізаної від світу Намиста в'язниці, де в льоді чекав допомоги …

— Друг! — Впевнено промовило Левеня, показуючи золотаві ікла, — Жодна льодяна в'язниця не встоїть перед моїми іклами!