Хліб насущний
Мегаполіс зустрів звичним шумом машин та невиразним галасом людей, які губились за гоміном дощу. За кілька кварталів я зайшов у невеличку забігайлівку – найкращий органічний суп за ціною синтетичного у місті. Пуристів та снобів відлякували деякі сумнівні практики тутешнього шефа. Та для тих, хто міг піти на деякі компроміси, чекав приємний сюрприз. Тож, природньо, співробітники церкви були частими гостями у кафе.
– Отче Августе! Вам як завжди? – кухар за прилавком привітно махнув кібернетичною рукою.
– Так. Хоча стривай. Давай краще рибний. І хліба додай.
– Буде зроблено, бос.
Металеві руки кухаря зашелестіли у закулісах смаку, працюючи з нелюдською швидкістю. Кілька секунд – і гаряча юшка з ароматним теплим хлібом вже у мене. Ах, суп-суп-суп. Мені завжди імпонувала концепція супу. Усе вичавлено до останку, підкорено вогнем. Природа на службі людській жадобі.
Доївши, я кивнув кухареві й вийшов назад у сірість міста. Дощ притих, але його присутність все ще відчувалася у вологому повітрі та калюжах, що віддзеркалювали вогні вивісок. Автоприбиральник ледь не залив мене водою, сумлінно змиваючи бруд з дороги. Вилаявшись, я рушив до офісу.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!