Ієрархія порожнеч
Ранок прийшов разом із головним болем та присмаком вчорашнього алкоголю. Робоча зміна вже за двадцять хвилин. Я проковтнув таблетку синтетичних стимулянтів. За десять хвилин я вже сидів у своєму офісі-коморі. Ряса пахла вчорашнім потом, але аватар у каплиці сяяв бездоганним програмним світлом. Сповідь механічно відбувалась за сповіддю.
Та раптом система дала збій.
– Системна помилка, – пробурмотів я до клієнта. – Хвилинку...
Я спробував перезавантажити сповідальню. Капличка зникла, чорнота поглинула віртуальний простір. Блимнув – тепер уже криваво-червоним. Вироїли слова:
"Ти шукав знаків. Я — тут. Але чи готовий ти побачити?"
Сяйнуло білим, і сповідальня знову включилася – бездоганний золотистий інтерфейс, пишна капличка. Ніби нічого й не було.
– Ви в порядку, отче? – запитав клієнт.
– Так, так, – я намагався зберегти професійний тон. – Технічна заминка.
Я продовжив сеанс, але відчуття було таке, ніби хтось стояв за спиною, зазираючи через плече – не фізична присутність, а радше око, що спостерігає звідусюди.
Між сповідями я спробував відстежити вторгнення – безрезультатно. Системний журнал показував ідеальну послідовність дій. Жодної аномалії. Жодного збою.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!